26Брахіопод, губок та ін. На підставі цих знахідок з’явилася змога розділяти і

відповідно зіставляти кембрійські відклади різних регіонів. Виявлені і зміни

магнітного поля Землі, що зумовили чергування прямого й оберненого

залишкового намагнічення в породах.

Ордовицький період, як і кембрійський, розділений на три епохи.

Упродовж цього часу континенти зазнали значних опускань, і моря займали

набагато більші площі, ніж в інші періоди фанерозою. Різко переважала

морська фауна і флора. Найбільшого розквіту зазнали трилобіти і граптоліти.

Силурійський період продовжив розвиток ордовицького з деяким

зменшенням площ морів. Більшість органічних груп ордовику продовжували

існувти. Вперше з’явилися хребетні організми й набули значного розвитку

криноідеї – морські лілії.

У девонському періоді збільшилася площа суші, море відступило,

залишаючи значні лагуни, де відбувалося нагромадження солей та

формувалися червоноколірні континентальні відклади, що свідчить про

сухість клімату . Такі зміни зумовили суттєві перетворення і в органічному

світі. На суші з’явилася трав’яниста рослинність – псилофіти, примітивні

папороті, плаунові, перші насіннєві рослини, кущі й навіть дерева, з яких

утворилися невеликі поклади кам’яного вугілля (близько 2% світових

запасів). Морська фауна суттєво не змінилася, однак зменшилася кількість

трилобітів і граптолітів. Дуже характерною є поява і розвиток кистеперих

панцирних риб, які могли дихати уже також атмосферним повітрям.

Тенденція до зменшення водних просторів простежується і в

карбоновому періоді. У цей час виникли, з одного боку , гірські країни, а з

іншого, –величезні низинні площі, зайняті приморськими болотами. Клімат

стаєв вологішим, інтенсивно розвивалися ліси, де панвали каламіти,

велетенські папороті, плаунові. Наприкінці періоду з’явилися хвойні рослини.

Суттєво змінився і органічний світ: з’явилися перші амфібії, а вже з середини

періоду – рептилії.

Пермський період ознаменувався різким переважанням суші, регресією

морських басейнів, з чим пов’язаний значний розвиток червоноколірних і

соленосних відкладів – переважно континентальних і лагуних утворень. Усі

головні групи кам’яновугільної фауни і флори продовжували жити і в пермі.

Широкого розвитку набули великі форамініфери – фузулініди, брахіоподи,

морські лілії. Наприкінці періоду масово вимерли деякі характерні для

палеозою організми, зокрема корали з групи ругоза і табулята, найдавніші

види моховаток, криноідей і амфібій. З рослин вимерли кордаїти,

деревоподібні папороті і плаунові. Усе це дало змогу чітко окреслити кінець

палеозойської ери. Деякі вчені зокрема, Ж.Кюв’є вважали, що між

пермським та тріасовим періодами відбулася якась катастрофа, яка

спричинила масове вимирання палеозойських видів тварин.

Мезозойська ера.

Тріасовий період став першим у мезозойській ері. Клімат, головно, був

теплим і сухим, ніби продовженням континентальних умов пермського

періоду . Від середини тріасу розпочалися значні трансгресії, які досягли

максимуму в пізньому тріасі. Значного розвитку досягли головоногі молюски

– амоніти, двостулкові, брахіоподи. Швидко розвивалися хребетні – рептилії,

особливо динозаври; з’явились перші плазуни – плезіозаври та іхтіозаври.

Розвивалися комахи і перші ссавці.

В юрському періоді переважли морські умови. Після короткотривалої

регресії кінця тріасу , почалося панування водних просторів, площа яких

особливо збільшилася внаслідок розкриття Атлантичного та Індійського

океанів. Рівень Світового океану став близьким до сучасного. Переважали

теплі кліматичні умови. Значно змінився морський тваринний світ – з’явилися

нові амоніти, белемніти. Хребетні розвинулися до велетенських розмірів – це

травоїдні (до 40 м у довжину) та хижі динозаври, величезні птерозаври і

перші зубаті птахи. Флору представляли папороті і гінкгові. Багата

27рослинність та особливості клімату сприяли утворенню величезних покладів

вугілля, які за запасами мало чим поступаються карбоновим.

Крейдовий період був одним з найтриваліших (після кембрійського) у

фанерозої. Після нетривалої регресії моря на початку періоду настла велика

трансгресія разом з підняттям рівня моря. Найвищого розвитку досяглі всі

головні групи юрської фауни. Дрібні форамініфери та інші планктонні групи

настільки розмножились, що стали породотворними організмами для таких

порід як мергелі та писальна крейда. Розвивинулися велетенські амоніти (до

3 м у діаметрі), белемніти, морські їжаки, остисті риби. Особливого розвитку

досягли велетенські рептилії – динозаври, а також величезні (з розмахом крил

до 8 м) літаючі ящери. З’явилися перші беззубі птахи. Цікаво, що після цього

прояву гігантизму , наприкінці крейдового періоду багато груп тварин

вимерли, зокрема амоніти і белемніти. В рослинному світі настали зміни:

з’явилися сучасні форми, такі як дуб, бук, береза, магнолія та ін.

Кайнозойська ера розпочалась палеогеновим періодом, який у цілому

був регресивним. Обриси материків стали подібними до сучасних. Швидко

еволюціонвав тваринний світ. Серед найпростіших морських організмів

широко розвинулися великі форамініфери – нумуліти, численні черевоногі,

двостулкові молюски. На суші панували ссавці.

В неогеновому періоді відбулися інтенсивні тектонічні рухи, які різко

змінили рівень моря, одночасно сформувалися найбільші гірські системи:

Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, велетенські хребти Гіндукушу і Гімалаїв.

Утворюється Тихоокеанське вулканічне кільце. У тваринному світі

вирішальну роль (власне і для виділення системи) відігравали ссавці,

зокрема хоботні – слони, мастодонти; тигри, носороги, собаки, людиноподібні

мавпи. Дуже розвинулись комахи та різні птахи. Рослинність була близькою

до сучасної, з чітким розподілом флори на тепло- та холодолюбні форми.

Останній, наймолодший період, який триває і нині, – четвертинний

(квартер). Цю назву запропонував Дж. Диснойєрс 1829 р. Характеризують

період численні прояви материкових зледенінь у Північній півкулі, які

чергувалися з тимчасовими потепліннями і таненням материкових

льодовиків. Утворення материкових льодовиків сприяло і дуже значному ,

найнижчому положенні рівня Океану за всю історію Землі.

Органічний світ уже на початку квартеру був дуже наближений до

сучасного. Серед морської фауни важливу роль для стратиграфії відігравали

форамініфери (Globorotalia, Globigerina), а також слимаки, які трапляються й

у відкладах суходолу . Важливе значення мали хребетні, зокрема ссавці.

З настанням льодовикових холодів плейстоценової епохи тваринний

світ почав пристосовуватись до нових умов. З’явилися холодолюбні форми,

які деякий час співіснували з теплолюбними.

Кінець плейстоцену ознаменувався потеплінням клімату в Північній

півкулі, і холодолюбні тварини почали зникати. Однак тільки цей фактор не

міг бути причиною їхнього цілковитого зникнення на величезних тундрових

просторах. Це питання і сьогодні не розгадане.

В олігоцені з’явилися перші людиноподібні, а вже в ранньому міоцені

вони зіп’ялися на ноги. З того часу почалася еволюція мозку . Першими

людиноподібними, які вже мали багато людських рис, були австралопітеки,

найпримітивніші представники яких з’явились на зламі пліоцену та квартеру .

Їхні рештки відомі зі сходу Африки. В ранньому плейстоцені з них виділилась

група Homo habilis, представники якої мали здатність застосовувати певні

знаряддя. Від них пішли уже й деякі переднеандертальські форми. Перед

останнім зледенінням з них виділились людина з Неандерталю, Homo

neandertalensis, а також гейдельберзька людина – Homo heidelbergensis.

Одночасно на просторах Азії та Африки близько 200 тис. років тому

з’являються представники сучасної людини – Homo sapiens, котрі потяглися у

Європу вслід за відступом льодовика.