24Загальну зведену геохронологічну шкалу і визнано для фанерозою у масштабі

всієї земної кулі. Абсолютна шкала дуже тісно корелює з відносною

геологічною шкалою.

Методи ж визначення відносного віку ґрунтуються на вивченні

співвідношення між собою шарів порід. Основою тут є палеонтологічний

метод.

Крім нього, застосовують і стратиграфічний метод, який визначає

послідовність нагромадження шарів, які послідовно налягають одні на одні.

Найстаршим є найнижчий шар. Це правило вивів ще Стено у XVІІ ст. Проте

цей метод в умовах складчастих областей потрібно контролювати

палеонтологічним і структурним методом, зокрема, коли для умов

перекинутого залягання шарів старші шари можуть виявитися над

молодшими.

Палеонтологічний метод ґрунтується на вивченні давніх органічних

решток, що трапляються переважно в породах осадового походження. За

даними палеонтології з’ясовано певну послідовність у розвитку життя на

Землі, на цій підставі вдалося розробити систему відповідного літочислення,

або геохронології. Цей метод, на відміну від стратиграфічного, дає змогу

зіставляти породи, які розділені між собою великими відстанями, шляхом

порівняння наявних у них комплексів органічних решток.

На Другому міжнародному геологічному конгресі в Болоньї (1881)

затверджено головні підрозділи історії Землі і відповідні їм комплекси

відкладів осадових товщ. Вони зведені в таблицю, яку називають

геохронологічною шкалою.

Подібно до геохронологічної стратиграфічна шкала, у якій відображені

підрозділи товщі пластів земної кори, що за віком відповідають відрізкам

часу , які виділені в геохронологічній шкалі. Найбільші часові відтинки

називають ерами. У стратиграфічнй шкалі їм відповідають так звані групи

шарів. Ери і групи, відповідно, поділяють на періоди і системи. В сучасній

стратиграфічній шкалі виділяють і дрібніші підрозділи: системи поділяють на

відділи, а відділи – на яруси. Відповідно, в часовій шкалі вирізняють періоди,

які поділяють на епохи і віки. Група, система, відділ, ярус є підрозділами, які

застосовують для всієї земної кулі, це планетарні одиниці.

У стратиграфічній шкалі історія Землі розділена на чотири ери за

вивченням етапів розвитку органічного життя. Відповідно, визначено такі

назви ер: археозойська, або архейська (від грец. археос – найдавніше, зоо –

життя) – ера найдавнішого життя; палеозойська – (від грец. палеос – давній)

– ера давнього життя; мезозойська (від грец. мезос – середній) – ера

середнього життя; кайнозойська (від грец. кайнос – новий) – ера нового

життя. У 1887 р. зі складу архейської ери була виділено протерозойську –

еру первісного життя. Подальше вдосконалення шкали дало змогу виділити

більші одиниці, яким відповідають еони та еонотеми: архейська,

протерозойська і фанерозойська (від грец. фанерос – явний). Тепер

геохронологічна шкала має такий вигляд, як наведено в табл. 2.

Архейський еон розділений на дві частини: ранній, або палеоархей, –

понад 3400 млн. років від імовірного часу початку утворення перших

мінералів і порід (близько 4200 млн. р.), середній і пізній архей. Протерозой

теж розділено на три частини: ранній, мезоархей та неоархей. У неоархеї

виділено рифейський і вендський час (тривалість цих епох була набагато

більшою, ніж тривалість періодів фанерозою, тому вони дещо виходять за

межі тривалості цих періодів (як в стратиграфічній шкалі). Оскільки відклади

венду нерідко містять рештки більш розвинених форм організмів і часто

відділені від рифею значною перервою, то деякі дослідники зачислюють венд

до фанерозою.

Фанерозойський еон поділяють на 3 ери і 12 періодів. Рифей, а також

періоди отримали назви переважно за назвами місцевостей, де вперше їх

виділено та найповніше описано. Наприклад, рифей отримав назву від давньї