18Представлені авгітом, олівіном та основним плагіоклазом, рідше – піроксен і

рогова обманка.

Ультраосновні безпольовошпатові породи. Типові представники цієї

групи порід бувають лише в інтрузивній формі. Вони мають дуже незначне

поширення – 0,4% від усіх інтрузивних порід. За мінеральним складом тут

виділяють декілька груп, серед яких є піроксеніти з горнблендитами,

перидотити та олівінові породи.

Піроксеніти і горнблендити. Як бачимо з назви, ці породи складаються

переважно або з піроксенів (моноклінних і ромбічних), або з рогової обманки.

З акцесорних мінералів сюди належать олівін, біотит і особливо рудні

мінерали: магнетит та ільменіт, інколи хроміт. Це темні й важкі зернисті

гірські породи, складені лише кольоровими мінералами. Макроскопічно

піроксеніти темного, зеленкувато-сірого кольору , інколи з буруватим

відтінком. Горнблендити темніші – чорного або зеленаво-чорного кольору .

Розмір кристалів досить різний однак найчастіше це середньозернисті

породи. Трапляються інколи і порфіроподібні типи. В багатьох випадках

горнблендити є вторинними породами, які утворилися внаслідок

амфіболізації піроксенітів. Цей процес відбувається як автометаморфізм під

впливом залишкових розчинів кристалізації.

Перидотити складені переважно олівіном та піроксенами. В деяких

перидотитах міститься також амфібол, з’являється суттєва домішка гранату .

Олівінові породи (дуніти й олівініти) складені практично самим

олівіном. Як домішка наявний хроміт і магнетит. У свіжому вигляді дуніт – це

зеленкувато-сіра зерниста порода. Олівінові породи зрідка трапляються в

незміненому вигляді. Звичайно вони більше або менше серпентинізовані і

часто цілковито перетворені в серпентиніти – змієвики. Це перетворення

пов’язане з дією води при дещо підвищених температурах. Така

серпентинізація є епімагматичним процесом.

Описані безпольовошпатові вивержені породи трапляються звичайно

разом. Переважають олівінові відміни – перидотити і дуніти. Дуже

характерною є їхня асоціація з габровими породами.

Серед жильних (гіпабісальних) порід цієї групи найтиповіші пікрити.

Геологічно вони пов’язані переважно з діабазами. Ці породи складені

буруватим базальтавим авгітом або зеленкуватим хром-діопсидом і олівіном.

Звичайною домішкою є рудні мінерали, небагато апатиту; трапляється рогова

обманка піроксени і біотит, звичайно наявна невелика кількість основного

плагіоклазу . До цих порід належать і алмазовмісні породи – кімберліти

Південної Африки, що виповнюють жерловини давніх вулканів так звані

трубки вибуху .

Явно належним до групи безпольовошпатових ультраосновних порід

уважають меймечіт – напівсклувата (ефузивна) фація дуніту . Це вулканічна

порода з різко вираженою порфіровою структурою. На темно-зеленому тлі

виступають великі вкраплення (2–15 мм) олівіну та чорного скла, в якому

простежуються дрібні округлі мигдалини, виповнені або карбонатом, або

серпентином. Олівін фенокристалів частково серпентенізо-ваний. Текстура

породи масивна, рідше флюїдальна і мигдалекам’яна.

Вулканокластичні породи. До цієї групи належать так звані породи

уламкової структури, які утворилися внаслідок вулканічних вибухів і

викидання в атмосферу величезної кількості різноманітного вулканічного

матеріалу та наступного його осадження ближче чи дальше від вулканічного

осередку . Надалі в процесі літифікації з цього матеріалу (часто разом з

осадовим) утворилися скельні (гірські) породи. Вони сформовані з

ефузивного та пірокластичного матеріалу – сипкого, зцементованого лавою

або гідрохімічно; вони займають середнє положення між виверженими та

осадовими породами. В основі їхної класифікації є речовинний склад та

розмір уламків: пелітовий (тонкоуламковий) – розмір до 0,01 мм; алевритовий

(дрібноуламковий) – 0,01- 0,1 мм; псамітовий (середньоуламковий) –

190,1-2,0 мм; дрібнопсефітовий (грубоуламковий) – 2-10 мм; крупнопсефітовий

(лапілієвий) – 10-50 мм; агломератовий – 50-200 мм; бриловий агломератовий

– понад 200 мм. Перші три відміни об’єднують під назвою попелових туфів.

За речовинним складом вулканокластичні породи розділяють на

базальтові, андезитові, дацитові, ріолітові. За характером домішок осадового

матеріалу (теригенного, хемогенного, органогенного) до 50% виділяють різні

породи, які називають туфітами.

Кластолава складається з уламків застиглої лави, які зцелентовані

іншою лавою в рідкому стані. Очевидно інша лава буде відрізнятися від

уламків текстурою, структурою, кольором або хімічним складом.

Лавокластит утворюється внаслідок подрібнення лави в процесі

виверження. На поверхні лавового потоку виникакє кірка, яка, зламуючись

подібно до гусениці танка, переміщується у підошву потоку . Утворені уламки

зцементовує лава того ж складу , текстури і структури.

Гіалокластит формується внаслідок підводного і підльодовикового

дроблення лави під час її виверження. Завдяки швидкому охолодженню

відбувається загартування і розтріскування лави, через що уламки

гіалокластитів представлені вулканічним склом.

Пірокластичні породи – це вулканічні уламкові породи,

цементувальною масою в яких є дрібноуламковий матеріал того ж складу , що

й більші уламки.

Вулканічний туф є пірокластичною породою, що складається з твердих

продуктів виверження, зцементованих переважно гідрохімічними

утвореннями.

Ігнімбрит – переважно кислі пірокластичні породи. Назва дана

новозеландським геологом Маршалом у 1935 році породам з особливими

умовами утворення – відкладення гарячого пластично деформованого

матеріалу з палючих хмар. В подальшому він піддававсь інтенсивному

ущільненню внаслідок швидкого нагромадження нових вулканокластичних

товщ і їхньму спіканню. Дуже сильне виділення газів в процесі виверження

веде до майже повного розпилення магми, і в деяких випадках продуктами

виверження є тонко розпилені частинки розпеченого, частково ще не

затверділого скла, кусочків розпеченої пемзи і кристалів. І при викиді цього

матеріалу у формі розпеченої хмари – суміші газів і уламків при температурі

біля 600°, цей розпечений гарячий потік скляного піску поширюється по

схилах вулкану як справжя рідина, заповнюючи всі долини і видолинки. Після

охолодження всі частинки зливаються (зварюються) в тверду міцну масу . Під

тиском навантаження верхніх шарів нижні шари можуть навіть потекти як

пластична маса. Ці породи і названо за способом утворення – зварені туфи,

або ігнімбрити. В Новій Зеландії виходи ігнімбритів займають площу понад

25 000 км2

, а загальний об’єм оцінюють у 8 300 км3

. в центральній частині

Анд Південної Америки (північна частина Чілі, південь Перу і на прилеглих

територіях Болівії та Аргентини) покрови ігнімбритів займають площу

близько 150 000 км2

з об’ємом не менше 70 000 км3

. товщина окремих

покровів складає 20–30 м, а їхня сумарна потужність перевищує 1 000 м.

відомі усі переходи від власне ігнімбритів до туфів (холодний матеріал) в

залежності від ткмператури виверження і самих хмар.

Осадово-вулканокластичні породи (ортотуфіти) складаються з

пірокластичного й осадового (до 50%) матеріалу . Цей матеріал сполучається

під час виверження (синхронно) як у наземних, так і в підводних умовах.

Вулканокластово-осадові породи (паратуфіти) виникають, коли під час

нагромадження осадів (теригенних, органогенних чи хемогенних)

відбувається виверження вулкану і до нормально осадової системи

долучаються пірокласти у кількості до 50%. Ці породи належать уже до

осадових, але до їхньої назви додають частку туфо (туфопісковик,

туфовапняк, туфодіатоміт, туфогаліт).