16Фенокристалів Са-Na плагіоклазу , інколи кварцу , а також у меншій кількості

біотиту , рогової обманки та деяких інших кольорових мінералів.

Головні форми залягання ріолітів і дацитів та відповідних їм порфірів

дуже близькі. Звичайно вони утворюють куполи, іноді потоки і покриви;

відомі також у формі жил.

Середні породи представлені переважно безкварцовим комплексом

мінералів. З нормального ряду розглянемо діорит, із сублужного – сієніт, з

лужного – нефеліновий сієніт. Усі перераховані породи поступовими

переходами пов’язані, з одного боку , кислими, а з іншого – основними

породами.

Діорити містять до 40% темних (кольорових) мінералів, головно

рогової обманки, рідше біотиту і піроксенів. Це визначає і характер їхнього

забарвлення: зеленкувато-сірий або темно-сірий тони. Породи рівномірно-

зернисті, рідше порфіроподібні з широким коливанням розмірності зерен –

від дрібно- до грубозернистих. Розрізняють лейкократові (індекс колірності

до 25) і меланократові (більше 40–45). Сіалічні мінерали представлені

середнім плагіоклазом (55–95%). Кварцу і калішпату нема, або їхній вміст не

перевищує 5–10%, і вони можуть бути виявлені тільки в разі мікроскопічного

вивчення. Діорити з більшою кількістю кварцу (до 20%) називають

кварцовими діоритами. Гіпабісальні і жильні породи цієї групи називають

мікродіоритами і діоритовими порфіритами. Діоритовий порфірит – це

темно-сіра, зеленкувато-сіра дрібнозерниста порода з фенокристалами

середнього плагіоклазу та рогової обманки.

Ефузивним аналогом діоритів (за хімічним і частково мінеральним

складом) є андезити й андезитові порфіри. Часто вони тісно асоціюють з

базальтами, від яких відрізнити їх дуже важко. В такому разі часто

використовують узагальнену назву андезитобазальт. Андезити й андезитові

порфірити мають макроскопічно афанітову основну масу , складену

переважно плагіоклазом з підпорядкованою кількістю піроксенів, а також

скла. В порфірових виділеннях представлені різноманітні плагіоклази – від

бітовніту до олігоклазу , однак, звичайними є лабрадор і андезин. Трапляються

також зерна піроксену та рогової обманки. Кварц в андезитах рідкісний або

випадковий. Андезити є типовими породами на Закарпатті, поширені між

Карпатами й Альпами.

Андезити утворюють потоки лав з бриловою поверхнею, а також

екструзивні форми – куполи і обеліски при значнішій в’язкості кисліших

відмін. Знаменитий купол Мон-Пеле. Інколи підвищення температури веде до

утворення лавового потоку , і це є найзвичайніша форма прояву андезитового

вулканізму .

Сієніти – це сублужні рожеві, рожево-сірі повнокристалічні безкварцові

породи. Їхній мінеральний склад такий, %: калієвий польвий шпат – 40-80,

плагіоклаз – 5-20, темні мінерали (рогова обманка, рідше піроксен і біотит) –

10-40. Якщо кварцу понад 5%, то це кварцовий сієніт.

Нефеліновий сієніт (фояїт) – лужна порода, один з видів родини

фельдшпатоїдних сієнітів, де переважним фельдшпатоїдом є нефелін.

Середній мінеральний склад такий, %: калішпат – 60, нефелін – 20, лужний

піроксен – 5–20, лужні амфіболи – 0-18, іноді альбіт – 5-10, біотит – до 16,

олівін – 2-3. Ці породи завдяки планпаралельно розташованим призматичним

кристалам калієвого польового шпату , між якими міститься нефелін, лужний

піроксен і амфібол мають смугасту текстуру . Найчастіше нефелінові сієніти –

це лейкократові середньо- та крупнозернисті, або пегматоїдні породи. Вони

утворюють величезні інтрузивні тіла серед докембрійських порід площею до

1 300 км2

, з ними пов’язані різні корисні копалини (апатит, рідкісні метали).

Вулканічними породами, які за складом відповідають сієнітам, є

трахіти. У них макроскопічно афанітова маса, яка утворена лужним

польовим шпатом із склом такого ж складу . В незначних кількостях може

бути плагіоклаз і, рідше, фельдшпатиди. В переважній більшості в такій масі

17включені порфірові виділення лужного польового шпату , інколи з

плагіоклазом кислого або середнього складу . Кварцу нема.

Вулканічнимі породи, які за складом відповідають нефеліновим

сієнітам, – фоноліти (дзвінкий камінь). Від трахітів вони відрізняються

суттєвим вмістом фельдшпатидів, і залежно від переважання одного з них

виділяють три головні типи: нефелінові фоноліти, лейцитові фоноліти та

лейцитофіри.

Фоноліти є досить рідкісними породами. Серед ефузивних порід вони

досягають 0,1%. Крім того, завдяки великій кількості нефеліну , вони легко

змінюються і втрачають свій первинний мінеральний склад. Форми їхнього

залягання: куполи, рідше потоки і покриви, а також жили.

Основні породи утворюють переважно невеликі тіла. Вважають, що

магма основного складу має мантійне походження. Під час її застигання

кристалізуються переважно піроксени й основний плагіоклаз. Ці породи

(нормальний ряд) об’єднують у мафіт-ультрамафітову інтрузивну формацію.

Мафіт – це повнокристалічна основна порода, в якій темні мінерали

становлять 70–90% об’єму породи. Ультрамафіт – це загальний термін для

означення порід, що не містять фельдшпатидів з індексом колірності понад

90.

Серед основних порід розглянемо такі, як габро, анортозити, діабази і

долерити, базальти.

Габро – це головно крупнокристалічна рівномірнозерниста інтрузивна

порода, складена основним плагіоклазом (лабрадор, бітовніт), моноклинним

піроксеном, а також ромбічним піроксеном, роговою обманкою, інколи з

олівіном і магнетитом. Колір темно-сірий до чорного з зеленкуватим та

блакитним відтінками (іризаційні кольори в кристалах лабрадору);

середньозернисті типи – ясні. Нормальне габро містить 35-50% темного

мінералу , однак трапляються різкі відхилення у бік як лейкократових, так і

меланократових відмін. Як ті, так і інші можуть чергуватися в одному масиві.

Цікавою є структура габро, яка залежить від його складу , що зумовлює

кристалізацію породи, близьку в часі, тобто всі компоненти є однаково

ідіоморфними, не простежується видовження в якомусь певному напрямі. У

такий спосіб формується габрова структура.

Габрові породи звичайно генетично пов’язані з гранітами, сієнітами та

діоритами. В Україні відомі габро, які перебувають у тісному зв’язку з

анортозитами – Волинь і в центральній частині Українського щита.

Анортозити відрізняються від габро мізерним вмістом темноколірних

мінералів. Головним мінералом у породі є лабрадор, проте в цілому склад

плагіоклазів може змінюватися. Типові анортозити – це крупнокристалічні

породи, інколи до велетенськозернистих. У великих самостійних масивах ці

породи бувають у своєрідній асоціації або переходять у гіперстенові граніти

(чарнокіти).

Діабази і долерити – це гіпабісальні, часто жильні утворення габрової

групи порід; вони є повнокристалічними, звичайно середньо- або

дрібнозернистими утвореннми, що складені головно плагіоклазом і авгітом зі

специфічною діабазовою (офітовою) структурою: плагіоклаз завжди

ідіоморфний щодо авгіту . В ефузивних відмінах структура мікро-офітова.

Така ж структура основної маси діабазових порфіритів. Фенокристалами тут є

більші виділення основного, часто зонального плагіоклазу і короткі

призматичні кристали авгіту .

Базальти є ефузивними породами габрової групи (групи габро-

базальту) і за складом відповідають суміші, утвореній з приблизно однакових

частин плагіоклазу (лабрадору або лабрадорбітовніту) та залізисто-

магнезіальних мінералів. Діабази (долерити) відрізняються від базальтів лише

структурою – дуже дрібнозернисті й афанітові відміни. Серед них часто

трапляються базальтові порфірити, в яких фенокристали можуть бути