73. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.

Практика в перекладі з грецького означає "активність", "діяльність". Практика — це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ

Практика є основою пізнання. В процесі пізнання субєкт, вступаючи у сферу невідомого змушений застосовувати ті знання, засоби пізнання, які вироблені попередніми поколіннями, і поширювати їх на якісно нові об'єкти і нові умови.. Практика потребує негайного застосування усіх наявних знань як цілком повних, досконалих, як нібито вони є об'єктивно істинними.

Отже, на кожному конкретно історичному етапі розвитку людське знання самою практикою організовується в завершену систему, яка має дати цілком адекватні відповіді на всі або майже всі питання, розв'язання яких забезпечує функціонування та розвиток життєдіяльності людини і суспільства.

74.Проблема творчості у філософії.

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

Одним із перших виділяє поняття творчості давньогрецький філософ Платон і ця творчість має універсальний характер. Усякий перехід з небуття в буття - це творчість

В епоху Ренесансу навпаки, просякнута вірою у безмежні творчі можливості людини. Поступово «творчість» все більше усвідомлюється насамперед як художня творчість, виникає інтерес до постаті художника

В епоху Просвітництва творчість пов'язується із здатністю людини до уявлення. Англійські емпіристи (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж. Локк, Д.Юм) трактували творчість як певну комбінацію вже існуючих елементів, творчість таким чином була близька винахідництву. Завершена концепція творчості у 18 століття створюється І. Кантом, що спеціально аналізує творчу діяльність у вченні про продуктивну здатність уяви, що виступає як сполучна ланка між розумом і почуттєвим досвідом. В філософії кінця 19- 20 століть творчість розглядається переважно у протилежності механічно-технічній діяльності. Марксистська філософія визначає творчість як «діяльність людини, що перетворить природний і соціальний мир.

75. Діалектика як концепція розвитку.

Слово діалектика походить з давньогрецької мови. У первісному своєму значенні воно виражало мистецтво вести бесіду. Нового змісту надав діалектиці Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він розглядав діалектику як, перш за все, вчення про всезагальний зв’язок усього, що існує, з усім існуючим іншим Гегель назвав – на противагу діалектиці – метафізикою.

Діалектика заснована на вимозі розглядати всі існуючі речі (предмети, явища, процеси) у їхньому взаємозв’язку, у русі та у розвитку. Метафізика ж – ізольованими одне від іншого. Відповідно, й способи (методи) мислення, якими керуються люди в своїй діяльності, поділяються за своїми засадами на діалектичний і метафізичний. Обидва вони мають право на існування, оскільки кожен із них здатний давати позитивний, тобто, ефективний реальний результат.

Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. 

Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об’єктів.

Основним законом, ядром діалектики, який виражає собою джерело усякого руху як саморуху, усякого розвитку як саморозвитку, є закон єдності і боротьби протилежностей.