36. Реформаційна гілка Відродження.

Слово «Реформація» ввійшло в ужиток раніше, ніж термін «Відродження». Вже в ХIV-ХV ст. слово «Реформація» фігурувало в тодішніх ідеологів, які виражали за його допомоги думку про необхідність удосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути та ін.Реформації, як і Відродженню, були властиві моменти зламу феодальних і виникнення капіталістичних відносин, посилення авторитету буржуазних прошарків суспільства, критики офіційної церкви й перебудови релігійних вчень, серйозного зрушення в бік секуляризації суспільної свідомості.

Початок Р. припав на XIV ст., а вже XVII ст. її не знало. Якщо Відродження висувало вимогу перетворення суспільства через розширення світської освіти, творчихздібностей людини, її розуму, то Реформація залишалася в рамках середньовічного світу думок людини і в цих межах пропонувала її новий, спрощений шлях до Бога.

По іншому ідеологи Р. ставилися до класич політико-правових вчень античності. В їхніх працях визнав певна цінність земного життя і практичної діяльності людей, право л. самій обирати рішення з важливих для неї питань, певна роль світських установ та ін. Але теоретиками Реформації стали теологи, які тонко відчували тиск актуальних політичних, соціальних, духовних, культурних необхідностей, необхідність історичних перемін і йшли їм назустріч. Серед найбільш далекоглядних і діяльних теологів тієї пори слід вирізнити М. Лютера, Т. Мюнцера, Ж. Кальвіна. Вони не тільки йшли назустріч подібним перемінам, а були серед їх ініціаторів.

38.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеоогії. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Цей час характеризується переходом від релігійної, ідеалістичної філософії до філософського матеріалізму і матеріалізму натуралістів, так як матеріалізм відповідає інтересам наук. Виникає дві течії в гносеології: сенсуалізм і раціоналізм. Сенсуалізм - це вчення у гносеології, що визнає відчуття єдиним джерелом пізнання Однак матеріалізм Нового часу не зміг відійти від метафізики. Це обумовлено тим, що під законами розвитку і руху світу розуміються тільки механічні. Тому матеріалізм цієї епохи є метафізичним і механістичним.

Раціоналізм Нового часу характеризується дуалізмом. Зізнаються два першоджерела світу: матерія і мислення.

Основні представники цього періоду: Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Барух (Бенедикт) Спіноза, Джон Локк.

39. Обгрунтування раціоналізму в філософії Нового часу. Видатний мислитель Франції ХVІІ ст. – Рене Декарт – один з основоположників науки і філософії нового часу.

Р. Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософського раціоналізму.  Основна риса філософського світогляду Декарта – дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції.

З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло.

З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм. Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію. В теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання – дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів і аксіом.

Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум (від лат ratio – розум, rutionalis – розумний).

40. Специфіка індуктивною та дедуктивною методу.

До загальнологічних методів наукового дослідження належать і такі методи, як індукція і дедукція. Індукція (від лат. inductio - уведення) - це один із методів, який безпосередньо опирається на дані спостереження та експерименту. Індукція спрямована на пізнання загального через дослідження одиничного і особливого. Передумовою індукції є ґрунтовне ознайомлення з фактами, які відображають відповідні сторони і властивості предметів і явищ. індукція-це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, органічно пов'язана з нею. Дедукція (від лат. deductio - відведення) - це метод, за допомогою якого на основі знання загального пізнається часткове, одиничне. Дедуктивний умовивід - це виведення певного твердження із одного або кількох інших тверджень, істинність яких уже встановлена.