26. Проблема пізнання у філософії Платона

Теорія пізнання. Для позначення знання у греків існувало декілька понять: – знання як форма безпосереднього розсуду істини, що близько за формою до містичної інтуїції. У Платона ми знаходимо співіснування всіх трьох видів пізнання. Розумова діяльність зумовлена існуванням «розумної частини душі».

Теорія пізнання Платона будується як теорія пригадування, керівним початком при цьому виступає розум або розумна частина душі. За Платоном, душа безсмертна, причому до народження людини вона знаходиться в позамежному світі, де вона спостерігає блискучий світ вічних ідей. Тому в земному житті душі людини виявляється можливим осягнення ідей як пригадування про бачене раніше.

27. Вчення Платона про суспільство

Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійність і суспільна справедливість – це два основні полюси людського життя, котрі повинні бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремо людської добродійності з державним ладом в цілому.

Розглядаючи форми державності, – Платон визначає дві "правильні" – монархію та аристократію, сюди відносить і демократію, якщо остання дотримується законів; х чотири "неправильні" – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держава". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це "правління кращих" /аристократія/.

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства,

28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля

Найвищою суттю Арістотель вважає чисту, позбавлену матерії, форму - Перводвигатель, який служить джерелом життя і руху усього Космосу. Відповідно до вчення про суть, Арістотель проводить класифікацію причин буття, виділяючи чотири види причин :

1. Матеріальні, то, з чого складаються речі, їх субстрат.

2. Формальні, в яких форма проявляє себе, утворюючи суть, субстанцію буття. Кожна річ є те, що вона є.

3. Діючі або такі, що роблять - рухи, що розглядають джерело, і перетворення можливості в дійсність, енергетична база формування речей.

4. Цільова або кінцева причина, що відповідає на питання "Чому"? і "Для чого"?.

Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно є першопочатком за своїм буттям.

Велич Арістотеля полягає і в тому, що він узагальнив і систематизував класичну філософську спадщину. Так, перипатетиками /назва послідовників Арістотеля/ було систематизовано близько 200 наявних на той час державних об'єднань – грецьких полісів

29. Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля.

Сімнадцятирічний Арістотель стає слухачем Академії Платона, де він пробув двадцять років. Після смерті Платона Арістотель довгий час мандрує і вже п'ятдесятирічним повертається до Афін, де відкриває свою філософську школу - Лікей (звідси — ліцей),Вона називалась «перипатетичною» - «прогулянковою», а учні - «перипатетиками», тобто ті, які прогулюються.

Заслугою Арістотеля є вчення про матерію. Пояснюючи чуттєвий світ, Арістотель висуває поняття матерії, яка для нього - первинний матеріал, потенція речей. Арістотель замінює поняття ідеї поняттям форми. Вона - активне начало, початок життя і діяльності Сутність - це одиничне, яке володіє самостійним буттям Найвища сутність — це чиста форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.

Згідно з Арістотелем, є перші сутності - одиничне буття, тобто субстанція. Світ є сукупністю субстанцій, кожна з яких - певне одиничне буття. Воно - єдність матерії і ейдосу.