
- •1.Світогляд. Його структура та роль в житті людини.
- •2. Особливості міфологічного світогляду
- •3.Релігійний світогляд
- •4.Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основне питання філософії
- •6. Взаємозв’язок філософії і конкретних наук.
- •7. Причини і передумови виникнення філософії. Міфологія і філософія як способи пояснення світу
- •8. Предмет і структура філософського знання.
- •9. Відмінність предметного поля філософії від предметного поля природничих наук.
- •10. Світоглядна функція філософії. Роль філософії в становленні теоретичної форми світогляду.
- •11. Гносеологічна функція філософії.
- •12. Методологічна функція філософії. Діалектика і метафізика.
- •13.Методи філософії (загальна характеристика)
- •15. Філософія Стародавньої Індії (брахманізм, вайшешика, буддизм) та Стародавньою Китаю (даосизм і конфуціанство).
- •17. Мілетська натурфілософія
- •19.Діалектична філософія Геракліта.
- •20.Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона.
- •21.Атомістична філософія Демокріта.
- •23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.
- •24. Проблема людини в філософії Сократа.
- •25.Об’єктивно-ідеалістична філософія Платона
- •26. Проблема пізнання у філософії Платона
- •27. Вчення Платона про суспільство
- •28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля
- •29. Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля.
- •30. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •31. Номіналізм і реалізм.
- •32. Співвідношення віри і розуму в філософії Тертуліана і Августина Аврелія.
- •33. Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквіиського і Дунса Скотта.
- •34. Загальна характеристика філософії Відродження.
- •35. Гуманізм епохи Відродження
- •36. Реформаційна гілка Відродження.
- •38.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •41.Емпіризм у філософії хуіі ст. (ф. Бекон, Дж. Локк).
- •42.Концепції суспільної угоди та громадянською суспільства в філософії Нового часу (т.Гоббс. Дж,Локк).
- •43. Проблема становлення громадянською суспільства в Україні.
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози.
- •45.Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •46.Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •47.Трансцендентальна філософія Канта.
- •48. Вчення і. Канта про знання.
- •50.Загальна характеристика філософії г.Гегеля. Діалектика Гегеля.
- •51.Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •52.Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •53. Сутість та історичні форми позитивізму
- •54. Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принцип верифікації та фальсифікації.
- •55. Філософія постпозитивізму. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •56. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •57. Проблема людини в філософії екзистенціалізму
- •58. Проблема свободи і відповідальності в філософії скзистенціалізму
- •59.Ірраціоналізм і "філософія життя".
- •60.Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •61.Українська філософія ху1і-хуiii ст.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії
- •63. Філософія г.Сковороди і сучасність
- •64.Філософія серця п.Юркевича
- •65.Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •66.Поняття і структура соціальною буття.
- •67.Еволюція уявлень про свідомість.
- •68.Сутність та структура свідомості.
- •69.Свідомість та самосвідомість.
- •70.Антропосоціоігенез та його сутність.
- •71.Буття людини як проблема філософії.
- •72.Проблема діяльнісної сутності людини.
- •73. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •74.Проблема творчості у філософії.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •76.Специфіка соціального пізнання
- •77.Пізнання як предмет філософською аналізу
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання
- •79. Структура процесу пізнання
- •80.Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82.Методи емпіричного та теоретичною рівня наукового пізнання.
- •83.Форми наукового пізнання (факт. Проблема, гіпотеза, теорія).
- •84.Проблема істини в філософії.
- •85.Філософське розуміння особистості.
- •86. Проблема ролі особи в історії. Особистість і маси в історичному процесі
- •87. Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація».
- •88.Суспільний прогрес, та його критерії. Історія людства як прогрес свободи.
- •89.Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
- •90.Поняття культури і цивілізації. Загальнолюдські цінності.
- •91.Глобальні проблеми сучасності. Їх сутність та шляхи розв'язання.
19.Діалектична філософія Геракліта.
Геракліт говорив, що все плинне, змінне. Навколо нас немає нічого вічного. Тому не можливо ввійти двічі в одну річку. Світ, боротьба протилежностей означає: боротьба протилежностей є джерелом існування світу.
Геракліт – творець античної діалектики, оригінальний і яскравий філософ. Вчення Геракліта стало одним з величних досягнень древньогрецької культури. Напрямок, яким він очолював в античній філософії, відіграв важливу роль в подальшому розвитку надбань мілетської школи і діалектичного погляду на світ речей і явищ.
Світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей.
Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав “загальним логосом”. Цей “логос” “існує вічно”, “все здійснюється за цим логосом”.
Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити у філософському вченні Геракліта три фундаментальних положення, котрі мають виключне значення розкриття сутності діалектики та її розуміння:
1. Це судження про зміну, плинність всіх речей і явищ, їх біжучість, взаємопереходу.
2. Це теза про всезагальність внутрішніх протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, їх єдність і боротьбу.
3. Це уявлення про матеріальний першоелемент всього існуючого – вогонь.
20.Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона.
6ст до н.е. – 6 ст. н.е – антична філософія
Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея на півдні Італії у 6-7 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій. (антич ф. докласич. період)
На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей елеати аргументовано ..критикують усі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елейська школа вперше розрізнила мислення (і мислиме буття) та чуттєві дані (і буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про реальність.
Здійснені перші спроби аналізу понять, що використовувалися філософами, призвели до відкриття феномену обмеженості, суперечливості понять. Так, відомі апорії Зенона засвідчили, що поняття «єдине — множинне», «обмежене — необмежене» та інші неспроможні відобразити дійсність, яку за своїми визначеннями вони повинні відображати.
Апорії Зенона Елейського
Ще один представник елейської школи - Зенон — супроводжував свої думки аргументами і зважав на можливі контраргументи. Був учнем Парменіда. Філософія Зенона:
Повністю заперечує рух;
Намагався з’ясувати природу та значення мислення;
Займається гносеологічною проблематикою (Гносеологія – наука про пізнання)
Вивчаючи питання механіки, чимало уваги звертав саме на проблему пізнання;
Започатковує логічний аналіз філософських проблем;