51.Украинская Народная Республика наприкинци 1917- на поч.1918р.4Универсал та проголошення незалежности.

В декабре 1917 руководство Киевской областной организации РСДРП (Б) меняет название партии и приняло новое название – РСДРП-социал-демократия Украины..До конца декабря 1917 лидеры УЦР не рассматривали Украину как субъект международного права.На съезде ,открывшейся 4(17) декабря 1917 года 1 всеукраинский съезд крестьянских рабочих.На нем ЦР обвинялась в проведении буржуазной политики.В то же время признавалось право УНР на отделение от России. Певый всеукраинский съезд советов рабочих,солдатских и части крестьянских депутатов ,съезд провозгласил в Украине советскую власть ,избрал Всеукраинский Центральный исполнительный комитет.Съезды были нелегитимными,т.к. не отражали волю большинства населения.До середины декабря 1917 конфликт между Совнарком и ЦР воспринимался как стычка политических сил внутри одного государства.Военное руководство отрядами,наступавшими на Украину ,осуществлял М.А.Муравьев.Не имея возможности противостоять натиску матросов и солдат Малая Рада после трехсуточного обсуждения приняла 11(24) января 1918 года 4 Универсал,провозглашавший самостоятельность УНР.Но реальной независимости Украина получить не могла:шла гражданская война, отсутствовали механизмы проведения экономической,военной,региональный политики, в обществе господствовала апатия или раздражение.В водовороте гражданской войны обе стороны применяли недозволенные нормами гуманизма методы, не щадили людей.с 6 января до 9 февраля 1918 года делегація УНР участвовала в переговорах о мире с представителями Германии и ее союзниками,подписали мирный договор и условия экономического сотрудничества.17-19 марта 1918 прошел 2-ой Всеукраинский съезд Советов ,принял решения, заложившие прочный фундамент под будущее торжество большевиков в Украине.

52.Украинська держава п.Скоропадського

29 апреля 1918 собравшиеся в цирке хлеборобы единодушно избрали гетьманом Украины П.Скоропадського, потребовав от него спасти страну от хаоса и беззакония..С первых же дней существования Гетманата возникла оппозиция ему со стороны демократов- хлеборобов и партий ,входивших в состав УЦР.В мае состоялся украинский съезд,делегаты которго враждебно отнеслись к новой власти.Гетьмана поддержали Партия народной свободы и Протофис- объединение промыщленников.Власть захватили в свои руки землевладельці,земские деятели военніе.Началось наступление на революционно- демократические завоевания:закрівались оппозиционніе газеті,громили непослушніе профсоюзі,ограничивались политические свободы.Созданные правове основы для возвращения земли обострило классовую войну.Переговоры гетмана с украинскими партиями продвигались с большим трудом.Украинский национальный союз(УНС) требо вал включить часть своїх лидеров в состав Кабинета Министров,избрать законодательный орган –Державную Раду.Компромисса не произошло.Во внешней политике Скоропадський проводил ту же линию что и УЦР ранее,украпляя независимость Украины.12 июна делегации Украины и России подписали мирный договор где состоялся консульський обмен. До 1 января 1920 года.Этот договор был завершен благодаря представите лям промышленности и торговки.За 230 дней гетманского режима было прийнято болем 300 законов,проведена работа по формированию регулярной армии.За два месяца до ликвидации Гетманата были созданы предпосылки для реального экономического роста,большая работа была проведена в сфере культуры и просвещения,осторожно велся курс на дерусификацию школьного образования.Курс гетмана на независимую Украину не независимую Украину не подвергался сомнению у лидеров белого движения.Целью гетмана являлось создание общероссийской федерации снизу,путем серии договоров.Вступив в Лигу наций ,гетман понимал что союз с Антантой означал подчинение Украины Белой Гвардии.11 ноября 1918 года Ленин поручик підготовить наступление на Украину..Директория,созданная 13 ноября об’явила Скоропадського узурпатором народной воли,поставила его вне закона ,призвала арестовывать всех служащих гетмана .Вооруженные силы Директории вступили в Киев с лозунгом:за власть советам 14 декабря.В этот же день Скоропадський выехал в Германию .В декабре 1918 года завершилась соціально- политическая утопия времен революции:построить национальное государство на фундаменте консервативной идеи.

53.Директорія та її діяльністьюПетлюра –головний атаман

(см.лист1)

54.Західно-українська народна республіка :виникнення,історічна доля.

(см.лист2)

55.селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921рр.Махно.

(см.лист3)

56.Громадянська війна в Україні 1919-1921рр.Здобутки та наслідки. Нац..-демократичної революції

( см.лист4)

57.Радянська Україна в 20 рр. 20ст.Утворення СРСР

Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів - від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах.

Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій - УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.

Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, - Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. - Інститут міжнародних відносин).

Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип - принцип рівних прав у складі федерації.

10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.