36. Укр землі у складі Рос імперії у перш пол. 19 ст. Соц.-екон та політичний розвиток.

У перш. Пол. 19 ст. завершився процес адмін.-територіальної уніфікації укр. Земель. Слобідська Укр втрачає своє автономне становище, а її населення переходить до стану кріпосницької залежності від рос та укр. Дворянства. У 1831-1835 у колишньому гетьманаті ліквідується традиційне укр. Право. Київ в багато чому став схожим на типове рос місто. 1817 міністр рос Аракчеєв почав створювати на укр. Землях військові поселення, яким було заборонено вживати спиртні напої та порушати порядок. Це викликало бунти незадоволених. У 1816 Аракчеєв подав царю проект ліквідації кріпосного права і наділення селян землею. Військовим поселенцям надали статус державних селян. Під час Кримської війни населення укр. надавало допомогу рос військам. У 1847-1848 на Правобережжі з метою попередження соц. Конфліктів та нормалізації відносин між селянством та поміщиками було проведено інвентарну реформу. Також до 1840 у сфері с\х виробництва діяли закони, як рос імперії, так і колишньої речі посполитої. У ході цієї реформи польське законодавство було анульоване, що із задоволенням сприйняли укр. селяни. Царська влада виглядала захисником його інтересів, оскільки обмежувала свавілля польських поміщиків. Після невдачі повстань 1830-1831 та1863-1864 місцева шляхта вгамувалась, відмовившись від ідеї відновлення польської держави, зросло рос землеволодіння, пройшла нобілітація шляхти. Після поразки царської армії в Кримській війні 1853-1856, у зв’язку з бурхливим зростанням селянських виступів та низьким рівнем агротехніки нагальною потребою стала ліквідація кріпацтва, яке було скасовано царським Маніфестом від 19 лютого 1861.

37.Кирило-Мефодіївське Братство

Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві 1846 р. Чле­нами братства, очолюваного істориком, ад'юнкт-професором Київського університету М.Костомаровим, були полтавський учитель В.Білозерський, службовець канцелярії генерал-губернатора М.Гулак. Пізніше до них при­єдналися П. Куліш і Т.Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, все­слов'янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Принципові положення політичної програми братства були викладені у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Кирило-Мефодіївського братства». Братчики вірили в те, що прийде час, коли «вся слов'янщина встане, і не залишиться в ній ні царя, ні пана, ні холопа». Ставилося за ме­ту об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацій, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні: Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм.

На поглядах членів Кирило-Мефодіївського братства дещо позначала­ся програма Товариства об'єднаних слов'ян. Новою тут була ідея месіаніз­му українського народу. М.Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Од­нак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, на­самперед в особі Т.Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися

члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М.Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т.Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.

Проіснувало братство недовго: на початку 1847 р. за доносом студен­та Петрова його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Т.Шевченка. Його заслали до Оренбурга без права писати й малювати.

Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок істо­рія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що поставила за мету наці­ональне й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.

Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української наці­ональної мови відіграла творчість основоположників новоукраїнськоі літе­ратури 1.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича, Т.Шевченка. Зачинателем нової української лі­тератури став (.Котляревський (1769-1838), автор «Енеїди».

Українська інтелігенція була виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т.Шевченко, у творчості якого найяскравіше відобразили­ся революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури і які стали найвищим досягненням суспільно-політичної думки се­редини XIX ст Його «Кобзар» (1840), поема «Гайдамаки» (1841) та Інші твори стали епохальним явищем.

Суперечливість і неоднозначність духовного і літературного життя в Україні тих років можна простежити й на творчості визначного письменни­ка, мовознавця, історика, критика і публіциста П.Куліша (1819-1897), який прагнув активізувати українське культурно-національне відродження, що знайшло своє відображення як в наукових, так і в літературних творах, се­ред яких особливої уваги заслуговує двотомна збірка історичних і фольк­лорно-етнографічних творів матеріалів «Записки о Южной Руси» та соці­ально-історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року