22.Методологічні основи оптимізації землекористування.

Оптимізація землекористування – це така організація виробничого процесу, при якій земля використовується найбільш раціонально, її продуктивні властивості забезпечують хоча і не максимальний, але екологічно-стійкий ефект при збереженні родючості ґрунтів.

При вирішенні питань організації використання землі з екологічних позицій, визріла необхідність використати екосистемний підхід. При цьому територію, яка організовується, слід розглядати як складну агроекосистему різних рівнів структурно-ландшафтної організації: від окремої ділянки (поля) до крупних територіальних одиниць, які включають агроландшафти та їх поєднання.

Фундаментальні дослідження в землекористуванні повинні вирішити складне завдання оптимізувати земельні відносини, встановити закономірності енерго- і масообміну в агроекосистемах і створити теоретичний фундамент для розробки прийомів і способів направленого регулювання цих процесів. Для вирішення і її .що завдання необхідно переглянути існуючі уявлення про землекористування, як об'єкт досліджень.

Оптимізація землекористування передбачає не тільки усунення несприятливих змін в процесі антропогенного впливу, але і посилення сприятливих природних процесів з метою створення оптимальних умов для господарсько-економічної діяльності, відтворення природних ресурсів. Це, в свою чергу, передбачає: розумне, погоджене з законами природи, ведення раціональної організації території, створення стійких агроекосистем, перехід до полікультурних раціональних агроекосистем з врахуванням біологічних особливостей кожної сільськогосподарської культури, аналізу біокліматичного потенціалу і в зв'язку з цим, визначення рівня можливого використання продуктивності земель в конкретних умовах. Ці вимоги, в основному, вирішуються в процесі вдосконалення внутрігосподарської організації території, яка зводиться до моделювання технологічних груп земель, структури фітоценозу, прийомів і способів регулювання агроекосистеми.

23.Охарактеризуйте умови оптимальності розподілу ресурсів Парето.

Умови оптимальності Парето в термінах цінового механізму.

Перша умова – відсутність можливості збільшення добробуту за рахунок обміну товарами між споживачами або обмінна ефективність.

На сформованому ринку встановлюється єдина ціна, по якій обмінюють один товар на інший.

Друга умова оптимальності Парето – відсутність можливості збільшення добробуту за рахунок зміни сполучення факторів виробництва або технічна ефективність.

Індивідуальні виробники поєднують землю і капітал для одержання максимального обсягу продукції при обмеженому бюджеті. Попит та пропозиція на ринку факторів будуть встановлювати ціну, по якій будуть обмінюватися земля і капітал, а попит на кожен фактор буде залежати від ціни кінцевої продукції.

Третя умова оптимальності Парето – максимально можливе задоволення суспільства від того асортименту вироблених товарів, який має місце при максимальному обсязі продукції та ефективному сполученні ресурсів або економічна ефективність.

Таким чином, ціновий механізм регламентує випуск такого асортименту товарів, який є оптимальним для даних обмежених ресурсів їх виробництва.

Ціновий механізм сформованого конкурентного ринку є економічним механізмом підвищення добробуту суспільства і забезпечує досягнення економічно ефективного розподілу його обмежених ресурсів.