9. Внутрішньодержавне (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права.

Термін «внутрішнє законодавство» тут вживається у широко¬му розумінні. Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права залежить від змісту пред¬мета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для міжнародного приватного права України значення мають окремі норми Конституції України. Так, у ч. З ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадя¬нам, які перебувають за її межами. У ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо¬дами, а також несуть такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними документами У країни.

Конституції іноземних держав можуть маги й інші норми для регулювання приватно-правових відносин з «іноземним елемен¬том». Так, в Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена зовнішній політиці держави. Її норми регламен¬тують питання міжнародних договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Конституція Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.

Закони та нормативно-правові акти, які є джерелами міжна¬родного приватного права, поділяються на такі, що: 1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.

До першої групи належать, наприклад, закони держав про між¬народне приватне право. У державах, особливо тих, що належать до «сім'ї континентального права», приблизно з 60-х років широко практикується прийняття зазначених законів, які діють і до сього¬дні. Наприклад, прийнятий у 1963 р. в Чехословаччині Закон з міжнародного приватного права та процесу (у редакції Закону 1969 р.) діє сьогодні в Чехії та Словаччині. Чинним с Закон з між¬народного приватного права Польщі 1965 р. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років схвалення законів із зазначених питань активі¬зувалося. Так, Закон з міжнародного приватного права прийнято в Австрії 1978 p., в Угорщині - 1979 p.; у Туреччині (з міжнародного приватного права та процесу) - 1982 p.; у ФГІІ 1986 р. Одним із найдетальніших щодо регламентації правовідносин є Закон з між-народного приватного права Швейцарії 1987 p., який налічує близь¬ко 200 статей. З 1992 р. однойменний закон діє у Румунії. Відпо¬відно до Закону від 26 червня 1991 р. з деякими змінами у Хорва¬тії, а також у Словенії, Сербії та Чорногорії діє Закон колишньої СФРЮ «Про вирішення колізій між законом і нормами іноземного права у певних правовідносинах» 1982 р.

До порівняно нових кодифікацій у сфері міжнародного приват¬ного права належить Закон про міжнародне приватне право Вене¬суели 1998 р. (набув чинності з 6 лютого 1999 р.). Вказаний акт формувався тривалий час, свідченням чого є перший його проект від 1963 p., який хоч і переглядався декілька разів, проте мав знач¬ний вплив на кодифікацію міжнародного приватного права в ін¬ших латиноамериканських державах (Перу, Мексиці). Лаконічний, компактний, такий, що врахував найновіші тенденції у міжнарод¬ному приватному праві та процесі, він (як і Кодекс Тунісу 1998 р.) є чи не найуспішнішим актом кінця XX ст.

У державах «сім'ї загального права» чинними є Закон з міжна¬родного приватного права штату Луїзіана 1991 p., Закон про між¬народне приватне право (різні положення), прийнятий у Велико¬британії 1995 р. Проте, незважаючи на його назву, він присвяче¬ний тільки окремим питанням. Цей Закон реалізував пропозиції англійської та шотландської комісій з права, які тривалий час роз¬глядали питання про реформу міжнародного приватного права. Закон набував чинності поступово. Остаточно почав діяти з 1 лис-топада 1996 р.Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного права, вза¬ємності, реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регла¬ментують правовий статус фізичних та юридичних осіб; право влас¬ності, зокрема інтелектуальної; зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До вказаних зако¬нів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іно¬земної держави.

В Україні закон про міжнародне приватне право розроблявся тривалий час. Вчені України пропонували прийняти такий закон ще в час існування СРСР (наприклад, В. І. Кисіль). До моменту його прийняття вченими було розроблено декілька законопроектів. Зрештою Закон України «Про міжнародне приватне право» було прийнято 23 червня 2005 р. Зазначений Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з «іноземним елементом»: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридич¬них актів, в яких тільки спеціальні розділи чи окремі норми регла¬ментують правовідносини з «іноземним елементом». В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в останніх розділах ко¬дифікованих актів. Такими є, наприклад, норми розділу VI Сімей¬ного кодексу України від 10 січня 2002 р. за назвою: «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства». Це також норми Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль¬ність» від 16 квітня 1991 р.; «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.; «Про режим іноземно¬го інвестування» від 19 березня 1996 р.; «Про операції з давальни-цькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» в редакції від 4 жовтня 2001 р.; Консульського статуту України, затвердже¬ного Указом Президента України від 2 квітня 1994 p.; Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвер¬дженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 6 вересня 2001 р. (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2001 р. за № 833/6024) та ін.

Норми міжнародного приватного права містять окремі розділи (частини, книги) цивільних чи сімейних кодексів іноземних дер¬жав. Наприклад, у провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 р. на¬була чинності книга X нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного права та міжнародного цивільного процесу.Крім законів про міжнародне приватне право та спеціальних розділів (частин, книг) кодексів, в іноземних правових системах є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання ци¬вілістичних відносин з «іноземним елементом».