- •1. Поняття міжнародного приватного права.
- •2.Методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві
- •3. Природа норм міжнародного приватного права та його місце в національній системі права
- •4. Система міжнародного приватного права.
- •5. Розвиток науки міжнародного приватного права.
- •6. Роль і завдання міжнародного приватного права, тенденції його розвитку
- •7. Особливості міжнародного приватного права зарубіжних країн
- •8. Види джерел та їх загальна характеристика.
- •9. Внутрішньодержавне (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права.
- •10. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного приватного права.
- •11. Міжнародний звичай як джерело міжнародного приватного права.
- •12. Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.
- •13. Проблеми кодифікації міжнародного приватного права.
- •14. Поняття і підстави колізій законів у міжнародному приватному праві.
- •15. Колізійна норма в міжнародному приватному праві та її елементи
- •16. Види колізійних норм
- •17. Основні формули прикріплення
- •18. Сутність проблеми кваліфікації та основні способи її вирішення
- •19. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •20. Взаємність і реторсія
- •21. Встановлення змісту іноземного права
- •22. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб
- •23. Критерії визначення особистого статуту фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •24. Основні принципи правового положення іноземців
- •25. Законодавство України про поняття іноземець та зміну правового статусу іноземця
- •26. Правовий статус іноземців в Україні, їх правоздатність та дієздатність
- •27. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •28. Особливості правового статусу біпатридів та апатридів.
- •29. Поняття юридичної особи як суб’єкта міжнародного приватного права.
- •30. Особистий статут і „національність” юридичної особи.
- •31. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні.
- •32. Правовий статус суб’єктів господарювання України за кордоном
- •33. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •34. Держава як суб’єкт майнових відносин
- •35. Імунітет держави та його види
- •36. Правовий режим цивільно-правових угод, укладених державою
- •37. Правовий статус торговельних представництв держави за кордоном
- •38. Міжнародні організації як суб’єкти міжнародного приватного права.
- •39. Поняття і види речового права
- •40. Об’єкти речових прав в міжнародному приватному праві.
- •41. Цінні папери і оборотні документи
- •42. Відносини власності в міжнародному приватному праві.
- •43. Загальні питання права власності у відносинах з іноземним елементом за законодавством України.
- •44. Застосування законодавства про націоналізацію.
- •45. Правове положення власності України і власності юридичних осіб за кордоном.
- •46. Правове регулювання іноземних інвестицій.
- •47. Міжнародний захист іноземних інвестицій.
- •48. Поняття і ознаки міжнародного банкрутства.
- •49. Поняття і особливості зовнішньоекономічної угоди.
- •50. Умови зовнішньоекономічної угоди.
- •51. Поняття договору купівлі-продажу та джерела його регулювання
- •52. Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •53. Обов’язки покупця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів
- •54. Особливості договору в міжнародній торгівлі
- •55. Договір страхування, його характерні особливості.
- •56. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.
- •57. Правове регулювання міжнародних морських перевезень.
- •58. Міжнародні залізничні перевезення.
- •59. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •60. Міжнародні повітряні перевезення.
- •61. Поняття і основні особливості інтелектуальної власності як об’єкта міжнародно-правового захисту.
- •62. Міжнародно-правова охорона авторських прав.63. Міжнародно-правова охорона суміжних прав.
- •64. Колізійно-правові питання зобов’язань із заподіяння шкоди.
- •66. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин.
- •67. Шлюб: поняття, порядок і умови укладення.
- •68. Правовідносини між подружжям.
- •69. Правовідносини між батьками і дітьми.
- •Глава 7. Міжнародні сімейні правовідносини «з іноземним елементом»
- •70. Припинення шлюбу в міжнародному приватному праві.
- •71. Опіка і піклування.
- •72. Колізійно-правове регулювання шлюбно-сімейних відносин.
- •73. Трудові відносини з іноземним елементом та джерела їх регулювання.
- •74. Колізійно-правове регулювання міжнародних трудових відносин.
- •75. Питання соціального забезпечення в міжнародному приватному праві.
44. Застосування законодавства про націоналізацію.
Стаття 2. Законодавство про націоналізацію Законодавство про націоналізацію базується на положеннях Конституції України і міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України.
Націоналізація об’єктів права приватної власності, які належать іноземним інвесторам, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачається міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України.
Завданням законодавства про націоналізацію є регулювання відносин щодо проведення націоналізації шляхом:
встановлення підстав, умов і порядку проведення націоналізації;
визначення компетенції і повноважень органів державної влади з питань проведення націоналізації;
забезпечення захисту майнових інтересів суб’єктів права приватної власності, а також соціальних гарантій працівникам підприємств, що націоналізуються.
Стаття 3. Мета і умови проведення націоналізації
Метою проведення націоналізації є забезпечення оборонних, економічних, організаційно-технічних та інших стратегічних потреб держави і суспільства під час відвернення чи подолання наслідків надзвичайних ситуацій воєнного характеру, а також надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче регіонального рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян.
Націоналізація проводиться виключно за умови попереднього та повного відшкодування вартості націоналізованого майна власникам та у випадках, коли задовольнити стратегічні потреби держави і суспільства в інший спосіб неможливо або для цього вимагаються непропорційно великі витрати часу, людських і фінансових ресурсів.
Проведення націоналізації в інших випадках, ніж зазначені в цій статті, не допускається.
Стаття 4. Об’єкти права приватної власності, щодо яких може бути прийняте рішення про націоналізацію
Рішення про націоналізацію на умовах і у порядку передбаченому цим Законом може бути прийняте щодо цілісних майнових комплексів або окремих об’єктів виробничо-промислового, господарського і соціального призначення, транспортної інфраструктури, які є об’єктом права приватної власності.
До складу цілісного майнового комплексу входять земельні ділянки, будинки, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, необхідні для досягнення цілі націоналізації.
У випадку, якщо для досягнення цілі націоналізації необхідно використання виключних прав, держава має право на використання таких прав без дозволу володаря прав. Виплата відшкодування володарю виключних прав здійснюється у порядку і за умовами, встановленими цим Законом.
Стаття 5. Рішення про націоналізацію
Рішення про націоналізацію приймається Верховною Радою України у формі спеціального закону про націоналізацію, який приймається виключно за наявності умов, передбачених в статті 3 цього Закону.
Проект закону про націоналізацію подається Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України за попереднім погодженням Ради національної безпеки та оборони України.
Закон про націоналізацію повинен містити:
підстави для проведення націоналізації;
обґрунтування необхідності проведення націоналізації;
найменування і місце знаходження об’єкту (об’єктів) націоналізації;
найменування особи (осіб), що є суб’єктом права приватної власності на об’єкт націоналізації, із зазначенням повної назви і юридичної адреси юридичної особи або прізвища, ім’я, по-батькові і місця проживання фізичної особи;
розмір відшкодування вартості націоналізованого майна власникам, визначений у порядку, передбаченому законом, а також порядок та терміни його виплати, що має передувати моменту переходу права власності на об’єкт приватизації до держави;
строки проведення націоналізації;
органи державної влади і місцевого самоврядування, на які покладаються обов’язки щодо вжиття заходів із проведення націоналізації;
та інші положення, визначені цим Законом.
Стаття 6. Наслідки прийняття рішення про націоналізацію
З моменту вступу в дію закону про націоналізацію власник повинен забезпечити збереження об’єктів націоналізації, не допускати встановлення додаткових обтяжувань щодо них у порівнянні з існуючими на дату прийняття рішення про націоналізацію.
Власник зобов’язаний надавати на запити державного органу уповноваженому в сфері націоналізації повні і достовірні відомості про свій фінансовий стан, у тому числі щодо наявності заборгованості по розрахунках з бюджетом та іншими кредиторами; об’єкти, що входять до складу цілісного майнового комплексу; сприяти в проведенні його інвентаризації.
З моменту прийняття рішення про націоналізацію державний орган уповноважений у сфері націоналізації здійснює контроль за управлінням об’єктом націоналізації.
Забороняється вчиняти будь-які дії щодо відчуження, звернення стягнення, передачі права користування, володіння, розпорядження об’єктами націоналізації без попереднього погодження державного органу уповноваженого в сфері націоналізації.
У разі наявності загрози вчинення будь-яких дій, що можуть зробити неможливим досягнення цілі націоналізації, державний орган уповноважений у сфері націоналізації може звертатись до суду, а також інших уповноважених органів для захисту інтересів держави під час націоналізації.
