74. Колізійно-правове регулювання міжнародних трудових відносин.

Одним із важливих регуляторів трудових відносин у сфері МПП є колізійні норми, завданням яких є визначен­ня питання про те, правом якої країни повинні регулюва­тися міжнародні трудові відносини.

Колізійні норми міжнародного трудового права мають побудову, аналогічну іншим колізійним нормам: обсяг і прив'язку. В обсязі колізійної норми фіксується вказівка на ті відносини, що регулюються даною колізійною нормою. Для колізійних норм трудового права це найчастіше питан­ня трудового договору, направлення робітника на робоче місце в іншу державу (§ 44 Федерального закону Австрії 1978 р. про міжнародне приватне право); загальних і спе­ціальних трудових відносин (наприклад, тих, що виникають через призначення чи обрання на посаду), трудових відно­син між іноземними державними органами й іноземними громадянами, трудових відносин дипломатичних представ­ників, виконання роботи більш як в одній країні, виконан­ня роботи у відрядженнях чи в періоди довгострокового пе­ребування за кордоном, виконання роботи на транспортних засобах, питання матеріальних і формальних умов дійсності трудового договору, наслідків його недійсності, змісту і при­пинення трудових відносин (§ 51 Указу Угорщини 1979 р. № 13 про міжнародне приватне право); трудового договору при звичайному місці роботи, а також при тимчасовому ви­конанні завдання в іншій країні (ст. 3118 Цивільного ко­дексу Квебеку 1991 р.); трудових відносин (ст. 32 Закону Польщі 1965 р. про міжнародне приватне право); трудового договору у разі звичайного виконання працівником своєї роботи, а також виконання ним роботи через характер самої діяльності більш як в одній країні (ст. 102 Закону Румунії 1992 р. № 105 стосовно регулювання відносин міжнародно­го приватного права, ст. 67 Кодексу міжнародного приват­ного права Тунісу 1998 р.); загальні трудові договори, а та­кож договори при виконанні працівником трудових обо­в'язків у кількох країнах (ст. 121 Федерального закону Швейцарії 1987 р. про міжнародне приватне право).

Прив'язки колізійних норм трудового права в законодав­ствах різних країн також неоднорідні.

Виявом однієї з основних засад міжнародного приват­ного права — автономії волі (іех уоіипіагіз) — слід визна­ти закріплення у багатьох законодавствах прив'язки до ви­бору сторонами права стосовно міжнародних трудових відносин.

Довгий час автономія волі сприймалась неоднозначно у правовій доктрині при розгляді питань міжнародного тру­дового права. Так, деякі колізіоністи висловлювались про­ти застосування іех уоіипіагіз у міжнародних трудових відносинах, пояснюючи свою позицію тим, що держава більш зацікавлена у застосуванні до трудових відносин імперативних норм, а не такого приватного начала, як ав­тономія волі. Крім того, відмова від іех уоіипіагіз може збе­регти єдність правового регулювання праці різних кате­горій працівників на одному підприємстві, а також захис­тити «слабке» становище працівника як сторони трудових відносин.

Застосування іех уоіипіагіз все ще інколи визнається спірним. Проте більшість колізіоністів висловлюються за його застосування до трудових відносин, що виходять за межі одного правопорядку. Така позиція аргументується тим, що працівник — це не завжди слабка сторона трудово­го договору, а тому управлінський і висококваліфікований персонал буде тільки програвати у разі неможливості вибо­ру законодавства щодо трудових відносин; одночасно із за­стосуванням іех уоіипіагіз у законодавстві можна встано­вити імперативні норми із застосування сприятливішого за­кону, спрямованого на захист працівника. Разом з тим, якщо у країні, де розміщено підприємство, діє сприятливі­ший для працівників закон — це забезпечить бажану єдність правового регулювання їх праці1.

На сьогоднішній день законодавства більшості країн (особливо тих, що розглядають трудовий договір як складо­ву цивільного права) дозволяють застосування автономії волі в трудових відносинах у сфері міжнародного приват­ного права. Більше того, це начало визнається доктриною і практикою в певних країнах основоположним, а законодав­ства таких країн, як Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина не обмежують застосування автономії волі для трудових відносин у даній сфері якимось конкретним пра­вопорядком.

У деяких інших країнах, які дозволяють застосування права, обраного сторонами трудових відносин, такий вибір певною мірою обмежується. Так, згідно із законодавствами у міжнародному трудовому праві особли­во важливим регулятором є імперативні норми, покликані захищати інтереси працівника, незважаючи на норми об­раного сторонами правопорядку. До їх кола включають, зок­рема, ті, що спрямовані на захист найманих працівників від звільнення, захист прав вагітних жінок і матерів, визнача­ють тривалість строків розірвання трудового договору і т.п., що є більш сприятливими для працівника порівняно з нор­мами правопорядку, обраного сторонами трудових відносин (принцип зіставлення правових режимів з точки зору їх сприяння найманим працівникам).[1]

Іншою важливою колізійною прив'язкою, яку часто на­зивають основною, є прив'язка до закону місця роботи (іех іосі іаЬогіз), що закріплена у законодавствах таких країн, як Австрія, Німеччина, Угорщина, Румунія, Канада, Ліхтенштейн, Туніс, Чехія, Швейцарія. Найчастіше вона застосовується, якщо сторони не здійснили вибір права. Цю прив'язку в доктрині і законодавстві також називають інко­ли прив'язкою до: права країни місця звичайного виконан­ня працівником своєї трудової діяльності; закону країни місця розміщення підприємства, де працює особа; законумісця виконання роботи; закону країни, в якій працівник звичайно виконує свої трудові обов'язки; закону країни, в якій робітник звичайно виконує роботу; права країни зви­чайного виконання роботи за договором; закону країни, в якій (повністю або переважно) виконується робота; права місця здійснення трудової функції.

Теоретичним обґрунтуванням застосування такої при­в'язки є:

дана колізійна прив'язка стосується більшості відно­син, що регулюються трудовим правом, зокрема індивіду­альних і колективних відносин;

праця виконує свої економічні й інші функції голов­ним чином у країні, де вона здійснюється;

зазвичай саме на місці роботи працівник інтегрується у трудовий колектив, і звернення до закону цього місця доз­воляє, з одного боку, створити рівні умови праці для всіх працівників одного підприємства, а з іншого — забезпечи­ти цілісну і послідовну систему правового регулювання, вра­ховуючи дію імперативних правил праці у даному місці;

місце роботи часто є також і місцем судового розгляду конфліктів;

сторони трудового договору краще ознайомлені з чин­ним правом місця роботи;

для застосування даної прив'язки має значення також те, що в цьому місці виконується трудовий договір