69. Правовідносини між батьками і дітьми.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про міжнародне приватне право», встановлення та оскарження батьківства визначається осо-бистим законом дитини на момент її народження.

Стаття 9 Декларації про соціальні і правові принципи, що сто-суються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародно-му рівнях, прийнятої резолюцією 41/ 85 Генеральної Асамблеї від 3 грудня 1986 року, передбачає, що Генеральна Асамблея проголошує право дитини знати про своє походження, якщо тільки це не супер-ечить найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Загальновідомо законодавче положення, що права та обов’язки батьків та дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку (ст. 121 СК України).

Походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження жінкою дитини, походження ж дитини від батька визначається юридично і залежить від народження дитини у шлюбі чи поза шлюбом.

Сімейний кодекс України в ст. 123 передбачає порядок визна-чення походження дитини від батька, матері при штучному заплід-ненні та імплантації зародка. Відповідно до ст. 123 СК України, у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною. У разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імп-лантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. Аналіз цих положень надає підстави зро-бити висновок, що законодавчо в Україні дозволено застосування такої форми репродуктивної медицини як сурогатне материнство. Проблема сурогатного материнства у будь-якому суспільстві не тільки законодавчо, а й навіть морально розцінюється неоднаково, безумовно, що в таких відносинах не може бути єдиного погляду на проблему, материнство – це значна як етична, так і соціальна цін-ність. Більшість світових релігій заперечують існування сурогатних матерів як неетичних явищ, що не можуть бути властиві людині. Не-однозначний підхід до цього явища і в законодавстві різних держав. Сімейний кодекс Російської Федерації в ч. 2 п. 4 ст. 51 передбачає,

Міжнародне приватне право що особи, які перебувають у шлюбі і дали свою згоду у письмовій формі на імплантацію зародка іншій жінці з метою його виношуван-ня, можуть бути записані батьками дитини тільки за згодою жінки, яка народила дитину (сурогатної матері). Сурогатне материнство законодавчо заборонено у Франції та Німеччині, де в деяких випад-ках передбачаються санкції до лікарів, які займаються таким видом діяльності. Більш лояльний підхід до цієї проблеми в США, де су-рогатна мати – це жінка, яка зобов’язується народити дитину не для себе, а з метою її подальшої передачі замовникам, і дозволено зако-нодавчо сурогатне материнство в Англії.

Визначення походження дитини від батька залежить від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом. Відповідно до ст. 122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначаєть-ся на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народже-на до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

За законодавством Російської Федерації (ст. 48 СК РФ) пре-зумпція батьківства діє також у випадку народження дитини про-тягом трьохсот днів з моменту розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, смерті подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька ви-значається:1) за заявою матері та батька дитини;2) за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;3) за рішенням суду. Законодавство України дозволяє й оспорювання батьківства.

СК України передбачає більш демократичні положення, порівнянно з Кодексом про шлюб та сім’ю України (КпШС), щодо права чолові-ка та дружини подати спільну заяву до державного органу реєстрації актів цивільного стану про невизнання чоловіка батьком дитини (ч. 3 ст. 122 СК України); права особи, яка вважає себе батьком дитини, пред’явити до чоловіка жінки, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства (ст. 129 СК України); права особи, яка записана батьком дитини, оспорити своє батьківство (ст. 136 СК України); права матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).