3. Природа норм міжнародного приватного права та його місце в національній системі права

Норми національного законодавства, що регулюють пра¬вовідносини з участю іноземного елементу, можуть місти¬тися в конституціях держав та інших законодавчих актах.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяль¬ності, скажімо законодавство з питань іноземного інвесту¬вання.

Часто норми національного права є результатом транс¬формації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий ста¬тус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки суб'єктів цієї держави за кордоном. Внутрішні за походженням, цивільно-правові або господарсько-правові за змістом ці норми є матеріально-правовими нормами міжна¬родного приватного права.

Використання матеріально-правового методу має перева¬ги перед колізійним. По-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників відносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уник¬нути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чер¬гою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню про¬галин, які утворюються при використанні виключно мате¬ріально-правових норм. Поєднання цих методів дозволяє враховувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов'язків суб'єктів відносин.

4. Система міжнародного приватного права.

Виділяють два різновиди системи міжнародного приватного права:

• дисциплінарна – включає загальну, особливу й спеціальну частини (міжнародний приватний процес, але процес є сферою регулювання публічного права, тому спеціальна частина розглядає питання міжнародного цивільного процесу);

• наукова система ставить певні проблема (завдання), які вирішуються правом. Серед таких завдань згадаються наступні:

– захист прав і законних інтересів громадян однієї держави закордоном;

– правовий статус іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб у міжнародному цивільному обороті;

– участь держави, міжнародних організацій, а також їхніх представників й посадових осіб у цивільно-правових відносинах;

– підстави виникнення й порядок здійснення речових прав;

– договірні та їм подібні відносини (зобов’язання);

– виключні права на наслідки інтелектуальної діяльності;

– відносини, пов’язані зі спадщиною;

– сімейні відносини, трудові відносини;

– відносини, що виникають у процесі здійснення всіх вищезгаданих проблем.

Міжнародне приватне право поділяється на дві частини: загальну і особливу. Як окрему частину іноді виділяють міжнародний цивільний процес. В загальній частині навчального курсу розглядаються загальнотеоретичні питання, що мають значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, предмет, система і зміст цього права, його джерела і форми, методи правового регулювання, вчених про колізійні і матеріально-правові норми; правові режими, загальні положення щодо суб’єктів, низка інших загальних понять і принципів. Особлива частина містить аналіз питань власності, зобов’язальних відносин. Нею охоплено також спадкові відносини, шлюбно-сімейні, трудові та основи міжнародного цивільного процесу і складається з таких розділів: право власності, зокрема, інтелектуальної, спадкове право; загальні положення зобов’язального права; міжнародні перевезення; шлюбно-сімейні відносини; міжнародні трудові відносини; міжнародний цивільний процес; міжнародний комерційний арбітраж. Система міжнародного приватного права як наука охоплює також основні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичний розвиток, актуальні проблеми і перспективи.

Система міжнародного приватного права як наука охоп¬лює також основні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичний розвиток, актуальні проблеми і перс-пективи.