23. Критерії визначення особистого статуту фізичних осіб у міжнародному приватному праві

Серед суб'єктів міжнародного приватного права важливе місце у правовідносинах посідають фізичні особи, правовий статус яких може бути різноманітним. Переважно у доктрині, законодавстві, практиці до цих осіб застосовують поняття «іноземці». Воно вва­жається широким за змістом і включає вужчі за значенням понят­тя: «іноземний громадянин», «особа без громадянства» (апатрид), «особа з кількома громадянствами» (біпатрид) та ін. Поняття, що виражаються вказаними термінами, не завжди визначаються у джерелах права та доктрині держав. Якщо ж вони й містять такі визначення, то останні не є однаковими.

Кожна держава визначає у власному законодавстві, осіб, які є її громадянами. Тобто, враховуючи вимоги національного законо­давства, можна вирішити питання про те, яка особа не є громадя­нином цієї держави. Положення про визначення громадянства особи закріплені в Європейській конвенції про громадянство, схваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 15 травня 1997 р. та відкритій для підписання з 6 листопада 1997 р. Україна поки що не підписала цієї Конвенції. Концепція, за якою іноземцем вважаєть­ся особа, що не є громадянином цієї держави, превалює у більшо­сті держав. Тому в них поняття «іноземець» охоплює поняття: «іно­земний громадянин» та «особа без громадянства».

Сукупність прав, свобод та обов'язків іноземців у державі пе­ребування, що гарантуються нею, утворюють їхній правовий ста­тус, який у міжнародному приватному праві часто залежить від: 1) виду правового зв'язку особи з державою (іноземні особи, осо­би без громадянства, особи з кількома громадянствами, біженці та ін.); 2) терміну перебування у державі (постійно проживають, тим­часово перебувають); 3) мети перебування у державі (виконання службових обов'язків, підприємницька діяльність; виконання пев­ної роботи, навчання, підвищення кваліфікації, стажування, ліку­вання, знаходження у приватних справах тощо); 4) притаманності особам імунітетів і привілеїв (працівники дипломатичних і кон­сульських установ).

Статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави пере­бування, тобто нормам конституцій держав, спеціальним законам про правовий статус іноземців, іншим нормативно-правовим ак­там. На іноземних громадян може поширюватись і дія законодав­ства держави їхнього громадянства, на осіб без громадянства - законодавство держави їхнього постійного місця проживання. Ста­тус цих осіб визначається також міжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенція про правовий статус біженців від 28 липня 1951 p., Конвенція про правовий статус осіб без гро­мадянства від 28 вересня 1954 p., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Кожна держава, яка приймає іноземців, окрім правових норм, повинна дотримуватися загальних міжнародно-правових принци­пів, тобто визнаних усіма державами обов'язкових норм міжнарод­ного права, що їх закріплено у: Статуті ООН; Загальній декларації прав людини 1946 p.; Міжнародних пактах про громадянські й по­літичні права, а також про економічні, соціальні та культурні пра­ва 1966 p.; Підсумковому акті наради в Гельсінкі 1975 p., деяких інших. Так, принципу безумовної заборони дискримінації за озна­ками раси, національності, громадянства, статі тощо у відноси­нах, що належать до міжнародних приватно-правових, прагнуть дотримуватись усі держави. Особливо важливим є його дотри­мання у трудових та сімейних правовідносинах, при здійсненні судочинства.

Крім загальних принципів міжнародного права, кожна держава, що приймає іноземців, під час визначення їхнього правового ста­тусу зобов'язана враховувати спеціальні правові принципи. У док­трині визначається різна їх кількість. До них належить, зокрема, поширення на іноземців юрисдикції держави перебування. Цей принцип означає, що для іноземців є обов'язковим правопорядок, установлений державою, в якій вони знаходяться. Якщо ж інозе­мець не підпорядковується її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави на виконання рішення, винесеного відповідно до закону (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політич­ні права). Норми інших міжнародних актів, а саме ст. 20 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави перебування. Відповідно до ст. 12 зазначених Конвенцій особистий статус апатрида чи біженця визначається за законами країни їх доміцилію чи, за відсутності такого доміцилію, за законами країни їх проживання.Іноземці мають право на захист з боку держави, громадянами якої є чи місце проживання (місцеперебування) в якій вони мають. Це випливає, зокрема, зі змісту статей 7, 8 Загальної декларації прав людини, де зазначається рівність осіб перед законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданих їй конституцією чи законом. Положення статей З, 6-9, 11-13, 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні пра­ва детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Цей принцип часто знаходить своє закріплення в національному зако­нодавстві.

Стаття 16 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права зазначає, що кожна людина, хоч би де вона перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності. Цей принцип може закріп­люватись у конституціях держав (наприклад, п. 5 ст. 151 Консти­туції Алжиру) чи в інших нормативних актах (скажімо, у законах про правовий статус іноземців). Визнання правосуб'єктності іно­земця з боку держави перебування означає, що він не звільняється від виконання законів цієї держави. Наприклад, обов'язок викону­вати майнові зобов'язання передбачений національним законодав­ством. Наявність в іноземців певних зобов'язань стосовно держави перебування проголошено ст. 29 Загальної декларації прав люди­ни, ст. 2 Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, ст. 2 Конвенції про правовий статус біженців.Принцип свободи виїзду іноземця з території держави перебу­вання закріплено у ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, іншими міжнародними актами.