МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

1. Поняття міжнародного приватного права.

У світі існує 214 правових систем.

Універсального визначення поняття міжнародного приватного права немає.Міжнародне приватне право виникло досить давно. До 1834 року ця галузь права називалась "Conflict of Law” (конфлікт законів або права). Тут виникала суперечка щодо вірного розуміння цього терміну – розуміти його як "конфлікт законів” або як "конфлікт права”.В міжнародному приватному праві може виникнути конфлікт двох або більше правових систем щодо врегулювання окремої справи. В історичному аспекті деякі з таких конфліктів призводили до війни між конфліктуючими державами.В 1834 році американський суддя Джозеф Старрі увів термін "International Private Law” ("Public” встановлює межі розповсюдження "private”).

Приклад, громадянин однієї держави позичає гроші у громадянина іншої держави. Але в певний час гроші не повертає (тоді застосовується сфера регулювання "public”). "Public” виникає тоді, коли виникають певні правовідносини. При позичці грошей правовідносини не виникають і, тоді – це сфера регулювання "private”.

Міжнародне приватне право – галузь права, що регулює правовідносини, ускладнені іноземним елементом, які виникають змінюються та припиняються у цивільно-правовій сфері(цивільні, сімейні, спадкові та трудов)і, коли хоча б однією зі сторін таких правовідносин є особа (і фізична й юридична).

Міжнародне приватне право – це система колізійно-правових та уніфікованих матеріально-правових (та двосторонні договори), що регулюють цивільно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом.

Отже, об’єктом міжнародного приватного права є врегулювання правовідносин, ускладнених іноземним елементом. Коли правовідносини не ускладненііноземним елементом застосовується цивільне право, коли правовідносини ускладнені іноземним елементом застосовуються приватне право.

Міжнародність полягає у тому, що цивільно-правові відносини перестають регулюватися виключно одним (національним) правом, оскільки вони містять іноземний елемент, відносини виходять „за межі свого” права, тобто вони лежать поза сферою юрисдикції однієї держави. На регулювання таких відносин починаю претендувати ще, щонайменше, один правопорядок. На шляху регулювання таких відносин, ускладнених іноземним елементом, вирішується проблема вибору компетентного правопорядку, або правової системи за допомогою якої можна об’єктивно, з урахуванням міжнародного характеру врегулювання.

Публічне міжнародне право регулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право – цивілістичні відносини громадян та організацій – юридичних осіб за участю “іноземного елементу”. Ці галузі взаємопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права.

Однак поділ міжнародного права на публічне і приватне не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне право, як зазначається в літературі, існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права – єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-правових актів. Необхідність, зокрема, останнього, як уже зазначено, безперечна. Які відносини потребують урегулювання нормами цього права? Це, передусім, відносини так званого приватного характеру, суб’єкти яких автономні і юридично рівноправні, тобто цивільно-правові.

В цьому випадку “цивільне право” розуміється зазвичай в узагальненому змісті тому, що в різних країнах в залежності від визнаної в них системі використовуються різноманітні терміни. Поряд з “цивільним правом” в деяких країнах зберігається поняття “приватне право”, започатковане ще за часів стародавнього Риму. У США застосовується термін “ділове право” (bisness-law). В країнах дуалістичної системи існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція). В Україні і деяких інших державах крім цивільного виділяються також трудове, сімейне, господарське право.

Відрізняються в різних державах і підходи до складу норм міжнародного приватного права. Дослідники зазначають, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі передовсім норми про громадянство, правове становище іноземців у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їх майнові та інші права), а також колізії законів і колізії в області юрисдикції.Бельгійська доктрина загалом поділяє традиційні підходи французьких юристів, доволі близькі до них також деякі італійські автори (наприклад, Т.Баларіно).

Німецькі правники зводять міжнародне приватне право до колізійного. Англійські автори, даючи визначення міжнародного приватного права, доходять висновку, що воно є тією частиною права, яка починає діяти, коли питання, що розглядається судом, стосується факту, події чи угоди, які знаходяться в такому тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у працях англійських, а також американських авторів розглядаються як колізійні питання, так і питання підсудності, тобто правила про те, які спори за участю іноземних елементів мають розглядатися місцевими судами, а які – судами інших держав.

Учасниками приватних відносин виступають здебільшого фізичні і юридичні особи, однак міжнародне приватне право регулює також відносини за участю держави чи інших суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою стороною такого відношення є фізична чи юридична особа.

Отже міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних та міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні і процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними і юридичними особами, а також їх відносини зазначеного характеру з державними і міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов’язані з міжнародним господарським оборотом. Вони дістають вияв, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв’язки.

Щодо природи норм міжнародного приватного права в літературі висловлювалися різні думки. За однією з них міжнародне приватне права є частиною міжнародного публічного права, за іншою – цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, воно є галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права як міжнародне приватне право України.