5. Визначте поняття та елементи позову, його види.

Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст.

Предмет позову – це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. У процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією з вимогою, у процесі розгляду справи замінити її іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і у межах спірних правовідносин. У протилежному випадку позивач має право пред’явити самостійний позов за загальними правилами.

Підстава позову – це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що стверджують позов (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Підстави позову, які стверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки, складають активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, що позивач і відповідач є суб’єктами прав та обов’язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову складають факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують необхідність подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза у його порушенні чи необхідність в зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Зміст – це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов’язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.

У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні.

Позови про присудження – це позови, спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.

Позови про визнання – це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов’язків.

Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторонами.

6. Визначте поняття та значення заочного розгляду справи.

В деяких випадках, коли відповідач не з’являється у судове засідання, суду необхідно вирішити питання про відкладення розгляду справи або розгляд справи у його відсутність. Це, в свою чергу, накладає негативний відбиток на оперативність розгляду справи, а також формування повної доказової бази та встановлення дійсних обставин справи.

Тому для уникнення таких негативних явищ цивільний процесуальний закон допускає заочний розгляд справи. Найменування такої форми судового розгляду цивільної справи вказує на заочність для відповідача, оскільки позивач у такій справі повинен бути присутній у судовому засіданні. Положення про можливість постановлення заочного рішення та його виконання повинні стимулювати відповідача до явки у судове засідання, ведення справи і уникати зловживання відповідачем своїм правом брати участь у судових засіданнях.

Закон передбачає дві умови для заочного розгляду справи. По-перше, відповідач не з’явився у судове засідання, при чому він належним чином повідомлений про судове засідання або не з’явився з причин, які визнані судом неповажними (ст. 169 ЦПК). Якщо у справі бере участь декілька відповідачів, то заочний розгляд справи можливий тільки у випадку неявки усіх співвідповідачів. Якщо у справі немає відомостей про вручення повідомлення про судове засідання, заочний судовий розгляд також відбутися не може. Другою умовою є те, що на заочний розгляд справи повинна бути згода позивача (усіх співпозивачів). Процесуальний порядок розгляду справи визначений ст.ст. 224-233 ЦПК.

Отже, заочний розгляд справи – це форма судового розгляду цивільної справи при відсутності відповідача, який не з’явився до суду без поважних причин, з наданням йому права звернутися із заявою про перегляд рішення по справі судом, який його ухвалив. Заочний розгляд справи може відбуватися і тоді, коли залишить залу судового засідання до ухвалення рішення у справі.

Заочний розгляд справи не є самостійною формою розгляду та вирішення спору про право цивільне, адже підстави для його застосування з’ясовуються, як правило, у підготовчій частині судового засідання. Тому головуючий у випадку неявки відповідача, запитавши згоди позивача та вислухавши думку інших осіб, які беруть участь у справі, з приводу заочного розгляду справи, постановляє по цьому питанню ухвалу.

Безпосередній розгляд справи та ухвалення рішення відбуваються за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими законом, які обумовлені відсутністю у судовому засіданні відповідача. Суд заслуховує пояснення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі, досліджує усі докази, які є у справі. У судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 173 ЦПК можуть заслуховуватися і досліджуватися письмові пояснення відповідача щодо заявлених вимог.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, виходячи із заявлених позовних вимог та на підставі доказів, які подані чи повідомлення про котрі було здійснено до чи під час попереднього судового засідання.

Особливість заочного розгляду цивільної справи полягає у тому, що при ньому неможливою є зміна позивачем предмета або підстави позову, зміна розміру позовних вимог (ст. 224 ЦПК), неможливим видається також прийняття та дослідження судом інших доказів, незважаючи навіть на поважність причин несвоєчасності їх подання до суду. Це не означає, що права позивача обмежені, адже якщо він бажає скористатися такими правами, то суд зобов’язаний відкласти розгляд у такій справі.

7. Визначте поняття та значення окремого провадження.

Відповідно до ст. 234 ЦПК окремим провадженням визнається вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження, що становлять цивільну юрисдикцію суду, слід поділити на три групи. По-перше, це справи, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством. Ними є справи про:

- обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

- надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

- визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

- усиновлення;

- встановлення фактів, що мають юридичне значення;

- відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

- передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

- визнання спадщини відумерлою;

- надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

- обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

- розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Ознаками окремого провадження є, насамперед, його несумісність із спором про право. Якщо у ході розгляду справи виявиться, що предметом судового розгляду справи є спір про право, суд повинен залишити заяву без розгляду (якщо справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства) або закрити провадження у справі, якщо предметом судового розгляду і вирішення виявиться спір про право адміністративне або господарське, які можуть бути предметом розгляду у порядку відповідного адміністративної та господарської судової юрисдикцій.

У порядку окремому провадженні суд розглядає і вирішує вимогу до суду про встановлення певних обставин – юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю котрих закон пов’язує виникнення, зміну або припинення суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав.

Ще однією важливою ознакою цього виду провадження є відсутність сторін із протилежними інтересами. В той же час не виключається можливість спільного звернення до суду декількох осіб, пов’язаних між собою спільними інтересами (процесуальна співучасть). Особи, права та обов’язки яких зачіпаються рішенням суду, повинні приймати участь у справі як заінтересовані особи, що дозволяє їм повноцінно приймати участь у справі із наділенням їх усім правовим статусом сторони у процесі.

В окремому провадженні мають місце особливості прояву ряду принципів цивільного процесу (диспозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду цивільної справи, процесуальної рівності та ін.). Суд зобов’язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, тому з цією метою він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, що є не приманним для інших видів проваджень у цивільному процесі.