Планування транспортного обслуговування
На сучасному промисловому підприємстві переміщується значна кількість різноманітних вантажів. Здійснення постійних виробничих взаємозв'язків між структурними підрозділами можливе лише при відповідному рівні організації транспортного господарства, що містить комплекс підрозділів, які займаються навантажувально-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів. Основними завданнями транспортного господарства є:
1) забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;
2) оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;
3) механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;
4) підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;
5) зниження собівартості транспортних операцій.
На підприємствах із великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.[10]
Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього; міжцехового; внутрішньоцехового. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами). Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції у межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на:
а) загальноцеховий - перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;
б) міжопераційний - зв'язок між окремими робочими місцями.
Організація діяльності транспортного господарства включає такі етапи:
1) складається відомість і схеми вантажопотоків;
2) вибирається система організації роботи транспорту;
3) розраховується необхідна кількість транспортних засобів;
4) складається графік роботи транспорту.[12]
2.1. Методика планування транспортного обслуговування виробництва
При оцінках рівня організації та ефективності управління транспортним обслуговуванням всі показники розбивають на дві групи: загальні та спеціальні.[13]
До загальних показників відносять показники ритмічності, безперервності, надійності, пропорційності, паралельності виробничих процесів. [20]
1. Коефіцієнт паралельності:
(2.1.1)
де – тривалість виробничого циклу при паралельному виконанні робіт (при паралельній формі руху);
– фактична тривалість виробничого циклу за даних умов.
2. Коефіцієнт ритмічності:
(2.1.2)
Кр – коефіцієнт ритмічності виробництва за певний розрахунковий період (здебільшого за місяць);
Т – кількість календарних відтинків часу, на яку поділену розрахунковий період (днів, декад);
Вк.ф – фактичний обсяг продукції, виготовлений за t-й відтинок часу (день, декаду) у встановленому вимірі, у межах запланованого (перевиконання не враховується);
Вк.пл – обсяг продукції, передбачений планом на розрахунковий період.
де – щоденне відхилення недоданої продукції в прийнятих одиницях;
t – тривалість аналізованого періоду;
– плановий випуск продукції.
де – фактичний випуск продукції за відповідні періоди, але не вищий планового показника.
3. Коефіцієнт безперервності:
(2.1.3)
де – тривалість технологічної основної частини виробничого циклу.
4. Коефіцієнт прямоточності:
Кпрям = Допт:Дфакт (2.1.4)
де Кпрям - коефіцієнт прямоточності;
Допт- оптимальна тривалість інтервалу між окремими етапами виробничого процесу;
Дфакт- фактична тривалість інтервалу між окремими етапами виробничого процесу;
де – тривалість транспортних операцій.
5. Рівень пропорційності можна оцінити за допомогою показника середньоквадратичного відхилення:
Коефіцієнт пропорційності обчислюється за формулою:
Кпр=Мmin:Мmax (2.1.5)
де Кпр- коефіцієнт пропорційності;
Мmin - мінімальна пропускна спроможність структурних підрозділів;
Мmax - максимальна пропускна спроможність структурних підрозділів.
де – пропускна здатність відповідного етапу, процесу, цеху чи операції;
– обсяг виробництва за планом;
m – кількість етапів робіт, операцій, процесів.
До спеціальних показників, що характеризують рівень організації транспортного обслуговування відносять:
1. Коефіцієнт технічної готовності рухомого складу автотранспорту, який характеризує частку технічно справних автомобілів у загальному парку автомобілів, що знаходяться на підприємстві
Коефіцієнт технічної готовності характеризує ступінь готовності ДТЗ до перевезень і визначається:
для одного автомобіля за Дсп календарних днів: ат = Дт/Дсп;
для парку ДТЗ за один робочий день: ат = Ат / Асп;
для парку ДТЗ за Дн календарних днів: ат =АДТ / АДсп (2.1.6.)
де Дт — дні парку, готового до експлуатації.
2. Коефіцієнт випуску рухомого складу характеризує ефективність роботи парку ДТЗ щодо випуску рухомого складу на лінію і визначається:
для одного автомобіля за Дсп календарних днів: ав = Де / Дсп;
для парку ДТЗ за один робочий день: ав = Ае / АсП;: (2.1.7)
за Дн календарних днів: ав = АДе / АДН = [АДСП-(АДН + АД,)] / АДСП,
Де Дсп — списочні дні; Де — дні експлуатації; АДН — автомобіле-дні нормованих простоїв.
Ці коефіцієнти залежать від технічного стану ДТЗ (ступеня зношення), умов експлуатації, якості і методу виконання ремонту, часу простою під час технічного обслуговування і ремонту.
Коефіцієнт випуску, крім того, залежить від нормативних простоїв, шляхових і кліматичних умов (бездоріжжя, заноси), сезонності перевезень, організації роботи АТП.
Через організацію роботи ДТЗ у вихідні і в святкові дні підвищується коефіцієнт випуску ДТЗ. Для його підвищення необхідно також не допускати простою ДТЗ, готових до експлуатації, через різні організаційні причини (відсутність роботи, несвоєчасне постачання палива, шин та ін.).[8]
Підвищення коефіцієнта технічної готовності досягається:
- своєчасним і якісним проведенням ТО і ремонту ДТЗ;
- використанням сучасного методу ремонту;
- організацією другого ТО у міжзмінний час;
- виконанням встановлених правил технічної експлуатації ДТЗ;
- дбайливим ставленням водія до закріплених за ним ДТ
3. Коефіцієнт використання вантажопідйомності характеризує кількість вантажу, що припадає в середньому на одиницю вантажопідйомності транспортного засобу. Розрізняють статичний та динамічний коефіцієнти вантажопідйомності.[9]
Статичний коефіцієнт використання вантажопідйомності визначається за кількістю перевезених вантажів, а динамічний — за кількістю виконаної роботи.
(2.1.8)
де – фактично перевезена кількість вантажів, т,
– номінальна вантажопідйомність транспортного засобу, т;
– фактично виконана робота з вантажоперевезень, т-км;
– номінальний обсяг роботи з вантажоперевезень, т-км.
4. Коефіцієнт нерівномірності перевезень характеризує повноту використання транспортних засобів і визначається за формулою:
(2.1.9)
де – максимально можливий вантажопотік за даний період часу;
– середній вантажопотік за той же період часу.
Для оцінки ефективності використання транспортних засобів можна використати і загальноприйняті показники:
- продуктивність праці;
- собівартість перевезень та величину транспортних витрат, що приходиться на одиницю виконуваних робіт.
Аналіз названих показників дає можливість виявити резерви та накреслити напрямки можливого підвищення рівня організації та ефективності транспортного обслуговування виробництва.