1. Проблематика, художні образи «Юродивий» і «Неофіти»

“Неофіти” вражають своєю релігійною насиченістю, молитовністю, силою біблійного слова і духу. “І на торжища і в чертоги” поет закликає нести проповідь любові і всепрощення, братання.

Образ матері тут- новий, не такий, що у інших поемах Шевченка. Це найвищий образ жінки. Слова, що понесла у світ мати Алкіда, є продовженням слів правди Ісуса Христа і виконання слів правди пророка Ісайї, якого цитує автор в епіграфі. Нерон- жорстокий правитель. Його образ уособлює російського імператора. Алкід- святий мученик. Як Ісус Христос. Древній Рим- це алегорія на Рос. Імперію. Неофіти- алегорія на засуджених через політичні переконання, яких було вивезено у Сибір.

Своєю молитвою Великий Кобзар заперечує ненависть і стверджує любов. Щоб ворога полюбити, треба простити йому його гріхи, треба забути кривду, яку він заподіяв. Цю ідею він розвиває на основі Нагірної проповіді Ісуса Христа.

Поема «Юродивий». Твір не закінчено. Він становить, ймовірно, вступ до поеми, про задум якої Шевченко зробив запис у щоденнику. Поема написана на основі реальних подій. Це трапилось за правління Миколи І. Тоді київським, волинським і подільським генерал-губернатором був Дмитро Бібіков, що втратив руку на війні 1812 року, тому в поемі він названий «Безрукий», а чернігівським, полтавським і харківським генерал-губернатором був Микола Долгоруков. Чиновник Матвєєв, публічно (в церкві) дав ляпаса керівникові генерал-губернаторської канцелярії хабарникові М. Е. Писареву, за що був покараний каторгою. У поемі цей епізод пов'язується із особою генерал-губернатора — Бібікова. Поет вважає цей вчинок похвальним і навіть геройським.

Самодержавний режим Миколи І постає в «Юродивому» як задушлива казарма під наглядом тупих солдафонів. Бібіков виступає в парі з своїм «єфрейтором малим та жвавіш, на лихо лихим» — Писарєвим. Щоб ще більше поглибити сатиричне змалювання Бібікова, Шевченко «переадресовує» йому скандальну історію з ляпасом, що сталася з його підручним — Писарєвим.

Поет висловлює впевненість у прихід революційних сил, знесення самодержавства, на зміну якому прийде новий, демократичний лад. Поет з гарячою симпатією й любов'ю звертає свій погляд і думки на «споборників святої волі» — декабристів та інших борців проти царату, з якими пов'язує світлу, переможну історичну перспективу. В останніх рядках «Юродивого» Шевченко декларує намір перенести свою розповідь у Сибір «аж за Байкал», заглянути в «вертепи темнії і нори, без дна глибокії»,— місця заслання революціонерів і вивести «споборників святої волі царям і людям на показ». Можна гадати, що, за задумом поета, «юродивий», який дав назву твору, мав зустрітися в Сибіру з іншими бунтарями-протестантами й революційними борцями, а поема, якби вона була закінчена, становила б твір, у якому сатирична тема поєдналася б з героїчною темою уславлення подвигу декабристів та інших революційних борців проти самодержавства.

2. Особливості світогляду Куліша.

Світогляд П. Куліша формувався під впливом багатьох чинників. До них слід віднести казки, легенди, народні пісні, які він слухав у дитинстві, вивчення української літератури та історії. Він добре знав сучасну вітчизняну та західноєвропейську культуру, соціальні вчення. Був знайомий з творами Бекона, Декарта, Спінози, французьких просвітників XVIII ст. Позитивно оцінював дослідну філософію Ф. Бекона, "скептицизм" Р. Декарта. Із симпатією ставився до філософії Б. Спінози, вплив якої досить відчутний в ранній період творчості Куліша. Негативно ставився до Вольтера за те, що для нього "публіка самі пани, самі просвіщені", а народ постає як "слуги", "чернь".

Д. Чижевський зазначав еволюціонування поглядів Куліша від романтизму до позитивізму, від релігійного світогляду до культу миротворчої науки, від православ'я до позитивної релігії для всіх людей і народів, від козаколюбства до козакофобства. Єдино, в чому він був послідовний, то це в ідеї України, її воскресінні.

Насамперед при всіх змінах поглядів на релігію Куліш завжди залишався релігійною людиною, тому ставлення до релігії у нього було типово романтичним. Визнаючи ідею творення світу Богом, Куліш ототожнював Бога і природу, розглядаючи Бога як "душу душі вселенської". Звідси його вимога узгоджувати дії людини Із законами природи, наслідувати їх. Людина, за Кулішем, невідомо собі є ідеєю інших людей. Вона підпорядковується ним як самій природі, довіряючи себе самостійно. Проте, відводячи домінуючу роль в історичному розвитку людства ідейним, духовним і моральним началам, Куліш не заперечував також ролі і значення матеріальних, економічних чинників.

В одних випадках він вихваляє народ, високо цінує його боротьбу за своє визволення, в інших — заявляє, що до кращого життя можуть привести лише освічені одиниці, оскільки несвідомий народ є пасивною масою І нездатний до самостійних розумних дій. Відзначаючи роль і значення українського козацтва в боротьбі за національну незалежність, Куліш дає досить негативну оцінку тому ж козацтву, його провідникам (С. Наливайку, Б. Хмельницькому) за їх виступи проти законного уряду (польський уряд), з боку якого Куліш не вбачає систематичного гноблення українського народу, а навпаки, вважає, що польському урядові і польським панам Малоросія зобов'язана своїм речовим станом і статком. Загалом, прив'язавши історичну ідею до слова Божого, Куліш менш за все цікавиться майбутнім і теперішнім, романтизує минуле, звертається до нього як до такого, що уже закодоване у вічному, але засипане, закрите, існує як скарб. Саме в такому плані він підходить до творчості Шевченка, розглядаючи його як першого українського поета і першого українського історика. Заслугу Шевченка Куліш вбачав у тому, що він дав нам поезію нашої "жизні народної", "дав нам збагнути її глибиню потаємну і визвав він перед наші очі забуту давнину українську".

Особливу увагу Куліш приділяв українській мові як передвічному скарбу народного серця. Саме мова, рідне слово, на його думку, повернули нам повагу до інших народів, заклали підвалини нашого життя та історії. З цих позицій засуджував відсутність національної пам'яті, а водночас і національне чванство, панегіричне вихваляння свого історичного минулого, висміював тупість української шляхти і русифікованого міщанства, закликаючи, щоб людина завжди залишалася людиною. Не відкидав він і досягнень світової культури, з урахуванням яких вважав за можливість витворення федеративного устрою Росії як парламентарної республіки, до якої має ввійти і залишитися в її складі Україна. Мріяв про побудову церкви правди для всіх народів

3. Які були написані у ранній творчості балади і коли опубліковані ?

«Причи́нна» опублікована 1838 р., написана 1837..

«Тополя» опублікована в 1840, написана в 1839.

«Утоплена» написана 8 грудня 1841 року

«Русалка» вперше надруковано в журналі «Вечерниці», написана в 1846