2. А. Свидницький «Люборацькі», особливості композиції

«Люборацькі» — роман українського письменника Анатолія Свидницького. За жанром твір дуже близький до сімейного роману-хроніки, хоч у багатьох місцях автор виходить за його межі. Роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі». Роман має підзаголовок «сімейна хроніка». Письменник ніби витрусив з власного серця події і переживання дитячих днів, коли він жив із батьком та матір'ю та навчався в бурсі. Окремі персонажі повісті А. Свидницького «Люборацькі» ніби змальовані з реальних людей, які були йому особисто знайомі. Наприклад, образ отця Гервасія великою мірою списаний із батька Анатолія Свидницького — Патрикія. Так само і образ матушки нагадує матір письменника, добру, роботящу, глибоко віруючу жінку.

У романі поставлено важливі проблеми народності, вільного національного розвитку, піддано критиці- колоніальну політику рос. Царизму.

Роман складається з двох частин, кожна з яких об’єднує по кільканадцять розділів, що являють собою цілісні картини життя. Відповідно до жанру сімейної хронічки події у романі змальовано в хронологічному плані. Важлива композиційно-сюжетна роль у творі належить реалістичним описам побуту сільського попівства, бурсаків і семінаристів, польського панства та подільського селянства.

Таким чином, роман своєю проблематикою та ідеями, композиційною структурою був явищем новаторським. Щодо майстерності композиції досить навести один аргумент: романіст надзвичайно вдало завершує сюжет твору в останньому розділі другої частини, котрий,власне, є епілогом роману. Саме тут стисло розповідається про фінал родинної трагедії Любацьких- наглу смерть старої попаді від звістки про передчасну гибель сина Антося і самогубство дочки Масі, про довічне заточення Теклі в монастирі.

3. Проблематика творчості ю.Федьковича.

Вказуючи на найтісніші зв'язки письменника з народом, І. Франко одночасно відзначав його уміння проникати безпосеред­ньо "в самі глибокі тайники життя народного і людської душі". Під впливом творів Шевчен­ка Федькович утверджувався на передових суспільно-політичних і естетичних позиціях, проймався вірою в до­цільність літературної діяльності, ставив у своїх творах важливі громадські проблеми.

Головними темами його творчості є жойнірство, національно-визвольна боротьба народу, краса гуцульських звичаїв і проблема суспільної ролі поета і поезії. Темі жовнірства присвятив Ю. Федькович твори «Дезертир», «Марш на Італію», «Товариші», «Золотий лев», «Новобранчик», «В арешті». Будучи солдатом цісарської армії упродовж десяти років, Ю. Федькович добре знав побут солдатів, їх настрої під час військових дій, походів, особливо, коли вони були далеко під дому, на чужій землі. Його герої тужать за рідною домівкою, сумують за коханими, шкодують за марно втраченими роками, засуджують жорстокість офіцерів. Знав письменник і психологію рекрутів, які залишили дома свої сім'ї. Проблему-рекрутчини поет бачив зсередини: очима матері-вдови, яка намагалася з усієї сили заробити золотого лева, щоб відкупити сина від війська («Золотий лев»), очима закоханої дівчини, яка прощається із своїм коханням («Рожа»), очима сиріт, дружин, матерів.

Ще однією тематичною групою віршів та поем Ю. Федьковича є твори, присвячені національно-визвольній боротьбі та народним ватажкам — Олексі Довбушу («Довбуш»)…

4. В нем вери нет, надіжди нет.. - Т. Ш. «Тризна»

Білет 5.