5.3 Економічна модель Німеччини

Після завершення Другої світової війни у 1949 році на території західної зони окупації утворилася Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) зі столицею м. Бонн, а у східній частині колишнього Рейху у тому ж році було проголошено створення Німецької Демократичної Республіки (НДР), яка приступила до побудови соціалізму у своїй країні. Східна частина Берліну стала столицею НДР, а західна – отримала особовий статус, перетворившись у місто-державу. Упродовж 60-70-х рр. ХХ ст. кордон ФРН-НДР перетворився у зону протистояння двох економічних, політичних та ідеологічних систем. Розвал соціалістичного табору, що мав місце наприкінці 80-х – поч. 90-х років призвів до об’єднання двох Німеччин та перенесення історичної столиці – до м. Берлін (3 жовтня 1990 р.). Проте процес консолідації німецького суспільства виявився досить складним. За різними даними на системну трансформацію Східної Німеччини було витрачено тільки у перші роки об’єднання понад 500 млрд. німецьких марок (близько 250 млрд. євро), однак навіть і зараз більшість земель колишньої НДР (за виключенням Берліну) відносять до депресивних, а відтак вони мають право на отримання системної допомоги як національних фінансових джерел, так і зі структурних фондів Європейського Союзу.

5.3.1. Місце фрн в глобальній та європейській економіці

Німеччину відносять до високорозвинутих постіндустріальних країн світу, значення якої у світовій та європейській економіці є досить вагомим. Питома вага країни у виробництві світового ВВП (за ПКС) у 2000-му році становила 4,6%, у той час коли частка населення Німеччини (загальна чисельність – 82,5 млн., поч. 2004 р.) складала лише 1,4% світового. За обсягами промислового виробництва країна посідає четверте місце у світі після США, Китаю та Японії. У той же час експорт країни становить 10,1% світового, а імпорт – 10,5%. За розрахунками, які були проведені групою Майкла Портера до Світового Економічного Форуму (2003) Німеччина посідала п’яте місце в світі за індексом мікроекономічної конкуренції після Фінляндії, США, Швеції та Данії, а за індикатором оперативності та стратегічності компаній – не мала рівних. Слід також відзначити, що ФРН посідає третє місце у світі за технологічною потужністю, хоча за Індексом технологічних досягнень вийшла лише на 11-е. За показником Індексу розвитку людського потенціалу країна посідає лише 18-е місце у світі (2001), а ось за реальною заробітною платою за годину праці значно випереджає США, Японію і більшість європейських країн.

Німеччина має досить міцні позиції в Європейському Союзі, засновником якого вона була. У 2003 році за попередніми оцінками країна виробила ВВП (за валютним курсом) в розмірі 2160 млрд. євро, що становило 22,8% аналогічного показника всього ЄС–15. Проте, у відносних показниках, хоча вона і має вищий ніж середній по Євросоюзу індикатор ВВП на душу населення – 106,1%^*, однак значно поступається Данії (146%), Ірландії (138%), Люксембургу (203%), Нідерландам (115,8%), а також Австрії, Фінляндії, Швеції та Великобританії.

Німецькі компанії посідають провідні позиції у світовій та європейській економіці. Так, корпорація Daimler-Chrysler вийшла на сьоме місце в світі за торговим оборотом – 152,8 млрд. євро (2001). Глобальними лідерами є також Volkswagen (автомобілебудування), Siemens (електротехніка та електроніка), Eon (енергетика), Metro (торгівля) та інші.