14.3. Конфлікти педагога з учнями

Суперечності між педагогом і учнями завжди негативно позначаються не тільки на взаєминах, але й на емоційно-психологічному стані кожної з конфліктуючих сторін. На думку М. Рибакової, серед конфліктів між педагогом і учнями найчастіше зустрічаються такі:

• конфлікти діяльності, що виникають з приводу успішності учнів, виконання ними навчальних і позанавчальних завдань;

• конфлікти поведінки (вчинків), що виникають у зв’язку з порушенням учнями правил поведінки в навчальному закладі (найчастіше на заняттях), і за межами школи;

• конфлікти відносин, що виникають у сфері емоційно-особистих відносин учнів і педагогів, у межах їх спілкування в процесі спільної педагогічної діяльності.

Конфлікти діяльності між педагогом і учнями найчастіше виявляються у відмові учня виконувати навчальне завдання або пов’язані з недобросовісним його виконанням. Це може відбуватися з різних причин: стомлення, труднощі у засвоєнні навчального матеріалу, а іноді невдале зауваження педагога замість конкретної допомоги при труднощах у роботі. Подібні конфлікти частіше відбуваються з учнями, які зазнають труднощів у навчальній діяльності, коли педагог веде заняття з свого предмета нетривалий час і відносини між ним і класом обмежуються лише навчальною роботою. Педагоги часто ставлять завищені вимоги до засвоєння предмета, а оцінки використовують як засіб покарання тих, хто порушує дисципліну або не виконує його вимоги.

Конфлікти вчинків, в основному, пов’язані з особливостями поведінки окремих учнів як у навчальних, так і в позанавчальних ситуаціях. Педагогічна ситуація може привести до конфлікту в тому випадку, якщо педагог помилився при аналізі вчинку учня, не з’ясував мотиви, зробив необґрунтований висновок. Педагог часто корегує поведінку учнів, оцінюючи їх вчинки при недостатній інформації про справжні мотиви вчинків, погано знає відносини між своїми вихованцями, тому цілком можливі помилки при оцінці їх поведінки. Це викликає цілком виправдану протидію учнів.

Конфлікти відносин часто виникають у результаті невмілого вирішення педагогом проблемних ситуацій і мають, як правило, тривалий характер. Ці конфлікти набувають особистісного сенсу, породжують тривалу неприязнь учнів до педагога, надовго порушують їх взаємодію. Нерідко причини цих конфліктів криються в у недостатньо сформованому рівні етичної культури педагога, а також у рівні його професійно-педагогічної компетентності. Педагог може спровокувати конфлікт з учнями в таких ситуаціях:

• обмежені можливості педагога щодо прогнозування поведінки учнів. Несподівані їх вчинки часто порушують запланований хід роботи, викликають роздратування;

• свідками ситуації є інші учні, тому педагог прагне зберегти свій соціальний статус будь-якими засобами й тим самим часто доводить ситуацію до конфліктної;

• педагогом, як правило, оцінюється не окремий вчинок учня, а його особистість у цілому (глобальна педагогічна оцінка). Така оцінка часто визначає відношення до учня інших педагогів і однолітків;

• оцінка учня часто будується на суб’єктивному сприйнятті його вчинку й недостатньої інформації про його мотиви, особливості особистості, умови життя і т. ін.;

• педагогові важко провести аналіз ситуації, що виникла, він поспішає суворо покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва суворість по відношенню до учня не зашкодить;

• негативний характер відносин, які склалися між педагогом і окремими учнями. Особисті якості й нестандартна поведінка останніх є причиною постійних конфліктів з ними;

• особисті якості педагога також часто є причиною конфліктів (дратівливість, грубість, мстивість, зарозумілість, самовдоволення, педагогічна безпорадність і т .ін.). Такими чинниками є й переважаючий настрій педагога при взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу до педагогічної роботи, життєве неблагополуччя педагога, загальний психологічний клімат і організація роботи в педагогічному колективі;

• прояв педагогом знаків власної переваги у відкритій і навіть грубій формі (звинувачення, висміювання, критика);

• невідповідність комунікативної поведінки рольовим очікуванням, що пред’являються партнерами один одному;

• утиск педагогом амбіцій співбесідника;

• психологічна несумісність педагога й його партнера по спілкуванню;

• незнання, невміння або небажання враховувати при спілкуванні індивідуально-психологічні, вікові, статеві особливості співбесідника та ін.

Використання конфліктогенів педагогом, з одного боку, учнем, з іншого боку, є проявом низького рівня їх етичної й загальної культури, порушенням етичних норм спілкування. Знання типів і різновидів конфліктогенів, уміння не використовувати їх у педагогічному спілкуванні й не реагувати на конфліктогени, що створюються учнями, є складовими компонентами культури спілкування педагога й учнів. Найчастіше зустрічаються такі конфліктогени:

Конфліктогени переваги (для педагога):

• прямі прояви статусної, вікової, позиційної переваги вчителя (загроза, зауваження, але особливо – критика, пряме звинувачення, знущання, насмішка, сарказм);

• поблажливе відношення до учня, що побічно демонструє прагнення піднестися за рахунок приниження іншого, прояви зарозумілості;

• нагадування про надане учневі благодіяння (контекст ситуації: «ти тепер у мене в боргу»).

• категоричність («Я упевнена!») й безапеляційні фрази-узагальнення («всі діти погано виховані»).

• нав’язування педагогом своїх порад, своєї думки, своєї життєвої позиції;

• жартування, навіть нешкідливе (найгірше – систематичне жартування над одним і тим же фізичним недоліком, випадком невдачі і т. ін.);

• демонстрація своїх достоїнств з відтінком похваляння;

• нагадування про програшну для співбесідника ситуацію.

Конфліктогени агресивності:

• непереборна природна агресивність;

• звичка до проявів ситуативної агресивності (через негаразди, погане самопочуття).

Конфліктогени егоїзму:

• концентрація на власному Я, егоцентризм;

• байдужість до внутрішнього світу інших, відсутність емпатії;

• корисливість, її переважання над загальними інтересами.

Вікові конфліктогени у школярів. У підлітковому віці:

• потреба в самовираженні й самоствердженні, підвищений егоцентризм;

• орієнтація на думку друзів;

• прагнення до рівноправності з дорослими.

У старшокласників:

• пошуки власного Я, загострений інтерес до моральності, строга моральна оцінка вчителя;

• постійна внутрішня напруга, «приміряння» на себе різних моделей поведінки;

• маски й ролі (грубість, іронія, блазнірство, показний цинізм).

Учні, як правило, запозичують стратегію поведінки в конфлікті в учителя. Це відноситься не тільки до поведінки, але й до постановки внутрішніх цілей.

Більшість конфліктогенів з боку учнів – це дитячі й юнацькі, часто невмілі прояви їх індивідуальності, що загострено відчуваться й оберігається, «не вписується» в рамки педагогічного процесу й в установки педагога. Це стає помітним при погляді на перелік конфліктних типів учнів.

• незалежні, дуже самостійні, що не бояться висловлювати свою точку зору;

• дуже розумні й ерудовані – вони критично налаштовані до шкільних програм, можуть дозволити собі скепсис, іронію по відношенню до вчителя, сторонні заняття на уроці;

• з вибірковим негативним відношенням до окремих вчителів (антипатія не пояснюється видимими причинами);

• особливо чутливі до відносин між людьми (загострено реагують на випади до себе й до інших);

• з яскраво вираженими акцентуаціями характеру;

• з раннім проявом «дорослих» форм поведінки (зовнішній вигляд, манери, відносини);

• неприємні для однолітків (із-за зовнішніх особливостей, рис характеру, гігієнічних проблем, національності й т. ін.);

• із слабкими розумовими здібностями;

• «тихі» – відсутній інтерес до навчання, невміло намагаються приховати неробство на уроці;

• «галасливі» – відсутність успіхів у навчанні намагаються компенсувати в класі авторитетом сили, цинічними витівками.