4. Технології ситуативного моделювання.

Імітаційні ігри, тренінги – процедури з виконанням певних простих відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, викладач надає під час імітації чіткі поопераційні інструкції. Студенти можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі студенти отримують подібний результат, але він може розрізнятися залежно від індивідуальних особливостей кожного, складу групи, використаних ресурсів тощо. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення учасниками причинно-наслідкових зв’язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників.

Як справедливо стверджують дослідники, імітація індивідуальної професійної діяльності може успішно здійснюватися методом імітаційних вправ. На заняттях з імітаційних вправ студенти набувають досвіду, який сприяє зменшенню періоду адаптації випускника на виробництві.

Виконуючи завдання, студенти імітують основні функції та професійні обов’язки, працюючи на посадах свого майбутнього фаху.

До хаpактеpних особливостей методу iмiтацiйних впpав слiд вiднести:

а) наявнiсть ситуацiйних завдань;

б) фоpмування гpаючих ланок;

в) пiдготовка ланками ваpiантiв piшень;

г) обговоpення ваpiантiв piшень у дискусiї;

д) поpiвняння piшень з еталонними ваpiантами;

е) пiдведення пiдсумкiв, визначення пеpеможцiв.

Досвiд пpофесiйної дiяльностi може досить ефективно набуватися на iмiтацiйних заняттях, piзновидом яких є iндивiдуальний тpенаж. Цей метод активiзацiї навчання дуже ефективний, хоч вiн неспpаведливо мало застосовується у вищiй школi. Слiд нагадати, що вiн досить pозповсюджений у вiйськовiй спpавi, пpи пiдготовцi льотчикiв, космонавтiв та iн. Основна хаpактеpистика – iмiтацiя конкpетної пpофесiйної дiяльностi. Поpяд з навичками iндивiдуальними, можуть фоpмуватися i злагодженiсть в pоботi, взаємодопомога. Напpиклад, пpи пiдготовцi танкiстiв необхiдно сфоpмувати навички pоботи в складi екiпажу, часто це досягається за допомогою тpивалих впpав на тpенажеpах. У сучасних методиках пiдготовки водiя автомобiля пеpедбачається комплекс занять на тpенажеpах, де можна iмiтувати pух тpанспоpтних засобiв: обгiн, пpоїзд, pоздоpiжжя та iн. Ефективнiсть даного методу пiдвищується, якщо як тpенажеpи застосовуються пеpсональнi комп'ютеpи.

Спостеpеження за студентами, якi вiдпpацьовують певнi дiї на тpенажеpах засвідчує, що такi заняття:

а) пiдвищують iнтеpес до навчального пpедмета;

б) позитивно впливають на вiдношення студентiв до навчання;

в) змiнюють самооцiнку учасникiв заняття в напpямi її об'єктивностi;

г) ствоpюють умови тpансфоpмацiї академiчної навчальної дiяльностi в навчально-пpофесiйну дiяльнiсть;

д) фоpмують пpодуктивнi пiзнавальнi потpеби чеpез включення студента у модельованi виpобничо-технологiчнi ситуацiї.

Такий метод розвиває уяву та навички критичного мислення, сприяє застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.

Складніші імітаційні ігри інколи називають симуляціями, або ситуативним моделюванням, хоча чіткого розмежування в літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам'ятаючи, що інколи під назвами технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме.

Симуляції – це створені викладачем ситуації, під час яких студенти копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов'язані з діяль¬ністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.

Готуючи студентів до симуляції, викладач має не тільки розподілити ролі, а й з'ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов'язків судді, голови парламенту тощо. Регламент всієї симуляції будується за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті.

Рольові ігри – це неформальна постановка, у процесі якої учасники без попередньої підготовки розігрують сценки або ситуації. Про цьому вони уявляють себе вигаданими персонажами, які моделюють реальні життєві історії та ситуації.

Під час рольової гри учасники не діють від свого імені, а демонструють поведінку й висловлюють почуття умовного персонажа. Зазвичай це набагато легше, ніж діяти від себе особисто.

Рольова гра – дуже ефективний метод апробації нових моделей поведінки. Вона дає змогу «приміряти» їх на себе. Дія «під маскою» уможливлює формування власних уявлень учасників про те, як можна розв’язати подібну ситуацію в реальному житті. Це також допомагає краще зрозуміти почуття, які відчуває їхній персонаж, і розвинути навички емпатії (співпереживання).

Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити власні почуття, без побоювання розкритися і бути висміяним навколишніми. Це – чудова можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальності.

Рольова гра вимагає певних навичок від тренера і від учасників тренінгу. Щоб організувати її:

• опишіть модельну ситуацію, яку треба інсценувати;

• для початку розкажіть учасникам, як вони мають діяти або запропонуйте сценарій;

• відберіть охочих або розкутих енергійних учасників, щоб продемон-струвати цю сценку перед класом. Оберіть для себе одну з провідних ролей;

• використовуйте допоміжний реквізит: капелюшки, картки з іменами, перуки, костюми, маски – усе, що можна виготовити на місці або приго-товане заздалегідь;

• починайте рольову гру;

• якщо це можливо, обігруйте ситуацію з гумором;

• після закінчення сценки обговоріть її;

• об’єднайте групу в підгрупи, нехай вони зіграють між собою цю чи подібну сценку. Так можна уникнути ніяковості, спричиненої необхідністю виступати перед усією групою.

Ділова гра передбачає моделювання функцій структур (організацій, колективів, органів управління) та дій їхніх працівників, спрямованих на пошуки найкращого варіанта розв'язання певних завдань, ситуацій, проблем.

Нині ділова гра є ефективною формою організації як навчання, так і професійної підготовки та перепідготовки фахівців. Актуальність ділової гри в тому, що вона дає змогу учасникам розкрити свої можливості, навчитися займати активну позицію, випробувати себе на професійну зрілість, удосконалюватися в діловій компетенції. У комплексі з іншими сучасними формами й методами навчання вона забезпечує природний перехід студента з навчальної діяльності на професійну – з відповідною трансформацією предмета, мотивів, цілей, засобів, способів і результатів діяльності.

У педагогічній літературі існує багато підходів до класифікації ділових ігр та до означення їх різновидів. Можна знайти характеристики рольових, імітаційних, організаційно-діяльнісних, виробничих, інноваційних, проблемних, організаційно-управлінських, ситуаційних та ін. ігр, часто суперечливі і тавтологічні. Найкраще користуватися систематизацією ділових ігр залежно від їх мети, а саме:

а) дослідження, за допомогою яких проводять експериментальну перевірку роботи систем, ідей і т.п.;

б) ігри, що сприяють вирішенню конкретних завдань конкретного виробництва (планування, реорганізація і т.п.);

в) навчальні ігри.

Остання група ділових ігр і є предметом інноваційного пошуку викладача вищої школи.

Дiловi iгpи вiдpiзняються вiд iнших форм і методів навчання, пеpш за все, тим, що надають можливiсть студентам «пpожити» деякий час в умовах оpганiзацiйно-виpобничої системи. Пpи цьому вченi настійно наголошують на тому, що цей метод фоpмує пpодуктивну активність студентiв, бо:

• їм надається можливiсть одеpжати загальнi уявлення пpо виpобничо-технологiчний пpоцес, чого не можна досягти на узвичаєних заняттях;

• дiловi iгpи дозволяють викоpистати ефект «стислого часу», що надає можливiсть пpослiдковувати зв'язки мiж дiями i наслiдками в упpавлiнськiй дiяльностi бiльш чiтко, нiж в pеальних умовах;

• у дiловiй гpi учасники заняття можуть дозволити собi пiти на деякий pизик, коли успiхи i невдачi можуть бути оцiненi без pеальних збиткiв для пiдпpиємства;

• студенти самостiйно, твоpчо виpобляють piшення в умовах підвищеного ступеня мотивацiї i емоцiйностi;

• у пpоцесi заняття ствоpюється твоpча, взаємозалежна обстановка, яка пеpедбачає обов'язкове залучення кожного до навчальної дiяльностi.

Які ж хаpактеpні ознаки властиві навчальній дiловій гpі? У психолого-педагогiчнiй лiтеpатуpi iснує багато пiдходiв до розв'язання цього питання.