7. Вплив колоніальної політики Литви і Гіольші на стан освіти в Україні. Педагогічні ідеї епохи Відродження і їх поширення в Україні

Період протягом XIV ст. - середини XVI ст. характеризувався подоланням феодальної роздробленості, з одного боку, перебу­ванням південно-західних земель України у складі Польщі, Лит­ви, Угорщини і Молдавії, посиленням феодального і релігійного гніту, з іншого боку, що негативно позначилось на розвиткові української культури. З другої половини XVI - до середини XVII ст. - це період швидкого розвитку ремесел і торгівлі. Посилюва­лась роль міст, передусім як економічних і культурних центрів, зростала національна самосвідомість, антифеодальна і визвольна боротьба народних мас. На всіх цих етапах формувалася україн­ська народність, утверджувалася система виховання.

Перше національне відродження України ХУІ-ХУИ ст. поча­лося з організації міських братств, створюваних православними міщанами та шляхтою, духовними особами і козаками, які стави­ли своїм завданням розвиток громадянської свідомості, здобуття та охорону прав народу. Усі прогресивно настроєні мешканці до­бре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і Реформа­цію, послаблюючи цим самим позиції Ватикану в Західній Євро­пі.

Наповнюючи освіту новим змістом, нова епоха майже не змінювала її організаційно. Зміни відбувалися в основному в кількісному вияві. Відкривалися нові університети, латинські школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), державні та приватні школи для дівчат, у яких переважно навчалися вихідці із заможних сімей.

Однак висунуті гуманістами прогресивні вимоги до розвитку освіти стосувалися обмеженого кола людей - соціальної верхівки суспільства. Представники нової ідеології залишали поза своєю увагою освітні інтереси широких мас селянства, вважаючи його головним заняттям селянську працю.

8. Епоха українського національного Відродження (хуі-хуііі ст.) Духовне піднесення української громадськості. Розвиток мережі братських шкіл.

Національне Відродження України XVI - XVII ст. почалося з організації міщанами, шляхтою, козаками, духовними особами міських братств, діяльність яких пов'язувалася з організацією освітньої справи. Після підписання унії з Римом під час Берестейського собору (1596) українцям вдалося зберегти східний обряд, свою мову і створити умови для розвитку національної церкви та національної уніатської школи.

Процес співіснування католицької та православної освіти був бурхливим та сповненим суперечностей. Важливим його кінцевим результатом став високий ступінь розвитку української педагогіки, розмаїття типів шкіл.

Складна політична, національна та релігійна ситуація в Україні у XVI-XVII ст. привела до появи різноманітних тилів шкіл, які представляли два напрями освіти: 1) православний; 2) католицький.

Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи.

У братських школах підвищеного типу крім читання, лічби, письма та хорового співу, вивчалися "сім вільних мистецтв". У вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: греко-слов’янську, потім – латино-польську. На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На другому місці – грецької мови, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому рівні античну наукову літературу.

На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася ще й латинська мова, яку спочатку не вивчали, адже нею велись богослужіння у католиків.

Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури свого народу