29. Розвиток української культури у 17-18 ст. Загальна характеристика.

Центром культурного і релігійного життя залишався Київ з Могилянською академією та Києво-Печерською лаврою. Розвиток духовного життя українського народу у XVIII ст. відбувався в різних регіонах по-різному. До кінця другої третини XVIII ст., тобто до ліквідації Гетьманщини, яка певною мірою захищала українську культуру, духовне життя Лівобережжя розвивалося у більш сприятливих умовах. Близьким до нього культурним життям жила Слобожанщина, пізніше — Південь України. Продовжуючи національно-державні традиції Київської Русі, Галицької держави, Київського та інших князівств Литовської доби, Гетьманська держава забезпечувала частині українського народу досить широкі можливості будувати своє життя і культуру за власними уподобаннями. Українське козацтво, козацька держава своєю діяльністю, самим існуванням оберігала українську народність від культурно-національної асиміляції сусідніми народами: близьким за культурою польським, єдиним за релігією — російським.

В російській частині України розгортався процес русифікації, в Західній Україні — полонізації, онімечення та мадяризації. Обидві монархії — австрійська і російська намагалися обмежити національно-культурний розвиток, денаціоналізувати українське населення, позбавити його своєї культури і знищити українську мову.XVIII ст. було важливим етапом у розвитку української культури, хоча російський монархічний деспотизм все більше обмежував її. Поступове подолання середньовічних догматів, поширення передових ідей гуманізму й раннього просвітництва сприяли загальному суспільному прогресу, підносили почуття національної гідності, розширювали духовність. Розвивалася культура як елітних соціальних груп українського суспільства, так і широких народних мас. Український народ у XVIII ст., як і в попередні віки, зробив значний внесок у світову духовну скарбницю, особливо в культуру слов´янських народів. Продовжувалося формування української нації, етнічна консолідація українців, зростання їх національної самосвідомості. Відбувалося подальше збагачення української народної мови, яка в творчості І.Котляревського перетворюється на літературну.

30.---

31.---

32. Петро Могила – політичний та культурний діяч України

Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архимандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білоруси, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань; серед них були книги Петра Могили. 1628 року в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизни поучительни» і «Тріодь цвітная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.1629 року на Київському помістному соборі був схвалений до видання «Леітургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архимандритом за грецькими джерелами, з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії (одна з найвизначніших праць Петра Могили, протягом понад двохсот років не втрачала свого значення). Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Петра Могилу щирим поборником єдности православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів, розірвати зв'язки зі східними патріархами та Москвою.Петро Могила, перебуваючи на посаді архимандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив першу школу. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства, прагнув заснувати в Києві школи, які відповідали б потребам часу, ні в чому не поступалися б подібним европейським навчальним закладам. Задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей, своїм коштом відправляв їх за кордон на навчання.Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колеґію, яку було проголошено правонаступницею Київської Академії, заснованої Ярославом Мудрим. На ут-римання колеґії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колеґії, так і вчителям та учням. 1636 року Петром Могилою була заснована колеґія в Крем'янці. З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними. Релігійні суперечки і контроверсії 17 століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор, на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання «Требника» (1646 р.). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії. У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найвідоміших — це «Служебник» (1629,1639). На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне сповідування віри».