27. Полемічна література на Україні 16-17 ст.

Українська церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу. Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (O jedności kościoła Bożego) (Вільно, 1577 р.).Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, які відбувалися. Зокрема, як писав В. Щурат: «Унія наблизила Русь до Західної Європи, унія викликала багате письменство, унія прискорила культурний розвиток руського народу». Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів.

У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С.Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.Посеред полемічних творів цього православно-народнього характеру найвизначніше місце належить безумовно посланням українського афонського ченця Івана Вишенського.

Українська полемічна література відстоювала, хоч і в релігійній формі, право народу на свою віру, на соціально-національне визволення, правдиво зображувала життя, страждання, утиски народу.

28. Народні думи та історичні пісні про події національно-визвольної війни в Україні.

Народні думи, історичні (козацькі) пісні, як вид народного фольклору виникли в період боротьби з татарським ярмом (13-14ст.), як відгук на події суспільної і військової історії. У історичній пісні обов'язково йдеться про яку-небудь реальну подію, що дійсно мала місце в історії. Чи не той то хміль…» - (Пісня про Богдана Хмельницького) У цій історичній пісні згадуються події національно-визвольної війни 1648 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького (бій під Жовтими Водами). Народ звеличує свого улюбленого ватажка Богдана Хмельницького. Його змальовано як справжнього народного. Героя, мужнього і відважного воїна, мудрого діяча й політика, захисника поневолених, «козацького батька. У творі уславлений гетьман порівнюється з дужим і буйним хмелем, який швидко росте, набирається сили й оповиває все своїми листками та стеблом.

(Пісня про Максима Кривоноса та Богдана Хмельницького) У пісні розповідається про спалахи національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. У творі протиставляється суворий, спартанський побут запорожців розкішному життю шляхти за рахунок пограбування України («Пивали на тій Вкраїні вина та меди ситнії»). Показано відчутну радість українського народу, викликану визволенням з-під пансько-польської кормиги («Ой чи бач, ляше, як козак пляше», «Загнали панів геть аж за Віслу, Не вернуться і в три роки» ).

У пісні уславлюються видатні національні герої, борці за визволення рідного краю: Пе-ребийніс (Максим Кривоніс), Богдан Хмельницький, яких зображено в певній мірі гіперболізовано, ідеалізовано, наділено надлюдськими можливостями