1. Поняття та риси юридичної деонтології.

Юридична деонтологія — це філософсько-правова наука про пізнання юристом сутності внутрішнього імперативу службового обов'язку, який створює передумови для формування особистісних норм його професійної поведінки і мотиви їхнього вибору. Мета такого вибору полягає у формуванні внутрішнього переконання, встановлення об'єктивної істини та прийняття справедливого правового рішення.

Як наука, юридична деонтологія має ряд характерних ознак:  - це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;  - юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;  - наука юридична деонтологія, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;  - юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;  - характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

2. Передумови виникнення юридичної деонтології.

А)підвищена суспільна значущість роботи юристів, яка знаходить свій вираз у тому, що юридична діяльність

має безпосереднє відношення до забезпечення, а інколи й до обмеження(наприклад, у вигляді санкцій за скоєні правопорушення) багатьох, виключно важливих для кожної людини, благ

Б) не завжди рівноправний характер стосунків, що складаються між юристами та особами, з якими вони контактують у процесі реалізації своїх службових обов'язків.

В) неухильне зростання, особливо останнім часом, в умовах розбудови правової держави, впливу юридичної

практики на перебіг громадського життя. Сьогодні юристи приймають активну участь у прийнятті та організації виконання практично всіх скільки-небудь важливих рішень, що стосуються управління суспільними справами.

3. Основні етапи розвитку юридичної деонтології

На першому етапі формування ЮД наукові дослідження деонтологічної спрямованості мали лише опосередковане відношення до правової діяльності(розробка вимог професійного обов'язку, правила моральної професійної поведінки,головним чином, у контексті відносин володарювання,тобто стосунків, що виникають між суб'єктами, наділеними владою, і особами, на яких вона поширюється).

Другий етап розвитку юридичної деонтології пов'язаний з поглибленням правової орієнтації деонтологічних досліджень. Багато в чому цьому сприяли й зусилля юристів-практиків, найбільш активні з яких намагалися з'ясувати умови результативності юридичної праці, гармонізації професійних інтересів юристів із суспільними інтересами.

Третій етап формування юридичної деонтології охоплює перші спроби видання спеціальних нормативних документів, покликаних, за задумом їхніх укладачів, визначити найбільш принципові особис-тісні якості, необхідні

для обіймання відповідний юридичних посад.

Четвертий етап становлення юридичної деонтології, який триває ще й досі,розпочався у 70-х роках минулого століття, коли у вищих юридичнихучбових закладах тоді ще Союзу РСР було запроваджено викладання невеликого за обсягом учбового курсу «Введення у юридичну спеціальність». Мета даного курсу полягала у формуванні у студентів первинного уявлення про їх професійне призначення, основні різновиди юридичної діяльності, у забезпеченні засвоєння ними системи обов'язкових вимог, яким повинен відповідати юрист.

4. Предмет юридичної деонтології. Система деонтологічних вимог до правників.

Можна виділити 3 основні підходи з приводу предмету ЮД.

Перший з них полягає у тому, що предметом юридичної деонтології є виключно або переважно проблеми професійного обов'язку юриста (його зміст, умови формування та реалізації), моральні вимоги до його професійної поведінки, які формуються під впливом існуючих у суспільстві етичних норм.

Друга група авторів виходить з того, що предмет юридичної деонтології складають юридична наука, практика, освіта, їх взаємодія, а також професійні та особистісні якості юристів та механізми їхнього формування.

Прибічники третього підходу теж вважають, що юридична деонтологія повинна займатися вивченням нормативних вимог, які регламентують ставлення юриста до власної праці, його клієнтів, колег, але, поряд зморальними, включають до її предмета ще й правові та інші нормативні приписи (психологічні, політичні, професійні, естетичні), які в сукупності визначають режим обов'язкової поведінки різних осіб у стані їх взаємозалежності.

Правові норми, що регламентують працю юристів, містяться, головним чином, у відповідних нормативно-правових актах, що видаються і забезпечуються в їхній реалізації уповноваженими органами держави.

Етичні приписи, з якими повинні узгоджувати свою діяльність представники юридичної професії, здебільшого не мають такого формалізованого виразу,існують переважно у свідомості людей і дотримуються ними за власнимпереконанням та (або) під впливом громадської думки.

До корпоративних норм належать правила поведінки, які склалися серед юристів як представників певної професійної групи та спрямовані на регламентацію тих чи інших сторін їхньої професійної діяльності.

Зазначеним нормам притаманні такі риси:

—поширення дії виключно на учасників даного професійного співтовариства;

-регламентація ними тільки тих проявів діяльності цих осіб, які мають відношення до виконання покладених на них професійних функцій та завдань;

—встановлення та забезпечення дотримання таких правил самими членами

певної професійної корпорації.

5. Методологія та функції юридичної деонтології

Вихідне значення для юридичної деонтології має діалектичний метод пізнання. Він полягає, серед іншого, по-перше, у динамічному сприйнятті соціальної дійсності ; по-друге, у виявленні найбільш суттєвих зв'язків, що існують між певними явищами ;по-третє, у застосуванні таких законів діалектики, як перехід кількіснихзмін у якісні, заперечення заперечення, єдності та боротьби протилежностей.

Доцільним є використання юридичною деонтологією історичного методу.Зокрема, він дозволяє зрозуміти, що саме впливало на започаткування та розвиток тих чи інших правових установ, склад та форми надання певних юридичних послуг, а через це надати оцінку їх відповідності сучасним умовам.Добрі результати для вивчення предмета юридичної деонтології дає

залучення порівняльно-правового методу. Сутність останнього полягає у зіставленні однорідних за природою правових інститутів.Психологічні методи - тестування, спостереження, психологічний експеримент та деякі інші

прийоми, що використовуються при проведенні психологічних досліджень.

Соціологічний метод дозволяє через застосування відповідних соціологічних методик (анкетування, опитування, кількісного аналізу,аналізу документів тощо) виявляти рівень ефективності тих чи інших правових інститутів.

Функції ЮД:

—функція гуманізації юридичної практики та її підпорядкування суспільним інтересам;

—функція забезпечення належної підготовки фахівців юридичного профілю;

—функція підтримання високого авторитету юридичної професії, виховання серед членів суспільства шанобливого ставлення до права;

—функція прогнозування перспективних напрямів розвитку юридичної практики, потреби у фахів-цях-юристах різних спеціалізацій;

— функція запобігання та обмеження негативних явищ, що зустрічаються в

юридичній практиці.

6. Поняття та властивості юридичної науки

Юридична наука є однією з суспільних наук. На відміну від наук, що вивчають природні явища і процеси, таких як фізика, хімія, астрономія тощо, суспільні науки вивчають відносини, які складаються між людьми і їх утвореннями, безпосередньо служать людині. Це повною мірою стосується і юридичної науки, головним завданням якої є сприяння через державні і правові інститути розквіту особистості і подоланню перешкод на цьому шляху, ефективному використанню людського потенціалу, створенню умов для найповнішої реалізації прав і свобод людини і громадянина.Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність, її особливістю є спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозв'язку і взаємовпливі. Виходячи з цього, назва «правознавство» для визначення юридичної науки є і неточною, і однобічною. Нерозривний зв'язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і державознавчою.Поряд з іншими суспільними науками вчення про державу і право має свій об'єкт і предмет дослідження. Ці поняття співвідносяться між собою, але повністю не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища і процеси навколишнього світу, дійсності, на які поширюється пізнання і практичний вплив людей. Об'єкт може бути загальним для ряду наук, а предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Саме предмет визначає самостійність, своєрідність і особливості кожної науки, тобто те, чим вона відрізняється від інших наук.Юридична наука належить до суспільних наук, і об'єктом її дослідження є творіння помислів та рук людських — вся державно-правова дійсність, яка входить до сфери відносин між особою і суспільством. Спільний об'єкт дослідження — право і держава — пов'язує в рамках єдиної юридичної науки спеціалізовані науки, що входять до її складу, кожна з яких водночас має свій власний предмет дослідження. Таким чином складається система юридичних наук, кожна з яких вивчає окремі прояви права і держави.

7. Історія розвитку юридичної науки.

Значні успіхи у теоретичному опануванні права і держави були досягнуті ще у Давній Греції.Вважається, що наукове правознавство нашої європейської культури веде свій початок від римської юриспруденції.

Під значним впливом римської юриспруденції розвивалась юридична думка у середньовічній Західній Європі. Процес засвоєння і переробки римських правових текстів у західноєвропейських університетах проходив у три етапи. На першому етапі навколо вивчення Зводу Юстиніана складається школа глосаторів,яка прагнула встановити первісний зміст римських законів.Другий етап (XIV-XV ст.) асоціюється з діяльністю школи постглосаторів.Постглосатори коментували текст римських законів, а також глоси, враховуючи при цьому місцеві правові джерела.Третій етап (XVI—перша половина XVII ст.) — це час гуманістів

Гуманісти відмовилися від коментування глос, створених у середні віки, і звернулися безпосередньо до Зводу Юстиніана, прагнучи встановити його справжній зміст.

XVI століття вносить істотні зміни у юридичну науку, що викликані передусім загальним культурним рухом епохи — Відродженням.У XVI ст. з'являється камералістика, або поліцейська наука — наука про фінанси, економіку, господарство,управління. На її теоретичних засадах у XIX ст. виникає нова наука адміністративного права. У XVI ст. з'являється національне цивільне право, на основі історичного методу тлумачення створюється історія права. у XVI ст.відбувається відокремлення кримінального процесу разом з належними йому злочинами і покараннями від цивільного процесу і цивільних справ.З'являється така дисципліна, як енциклопедія права — це загальний,короткий нарис змісту усіх юридичних наук у сукупності.Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. відбувається становлення науки міжнародного права. У XVII- XVIII ст. під впливом нового напрямку у філософській думці (раціоналізм) сформувався

новий напрямок у науці права — школа природного права завдяки якій з'являється особлива філософська наука про право. XIX ст. — період, коли з'являються загальнотеоретичні науки.У XIX ст. з'являються і спеціальні науки — наприклад, кримінологія ікриміналістика. У другій половині XIX ст., коли правовий розвиток досяг високого рівня,остаточно сформувалися національні правові системи. Завдяки розвитку міжнародних відносин підсилюється інтерес до вивчення закордонного законодавства. Це стає підґрунтям для виникнення такої юридичної науки,

як порівняльне правознавство.

Сучасний розвиток науки характеризується, з одного боку, диференціацією наукових знань, а з другого — інтеграцією, взаємопроникненням одних галузей в інші.У другій половині XIX ст.вітчизняна юридична наука значно прогресує.У XX ст. українська юридична наука існує як складова радянської юридичної науки і ґрунтується на марксистсько-ленінському вченні про державу і право.

8. Юридична наука як система правових дисциплін.

Існують кілька груп юридичних наук:

А)загальнотеоретичні юридичні науки — теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень.

Б) галузеві юридичні науки (вони розкриваютьзакономірності розвитку певної окремої галузі права — конституційного, кримінального,цивільного,цивільно-процесуального, адміністративного, фінансового права тощо) та міжгалузеві юридичні науки(наприклад, екологічне право, що поєднує земельне,водне, повітряне право).

В) прикладні юридичні науки (зокрема, кримінологія, криміналістика,судова медицина, правова статистика). Особливістю даних наук євикористання висновків, положень неюридичних наук (психології,соціології, фізики, хімії, медицини, статистики тощо) для вирішення правових проблем;

Г)наука міжнародного права, що досліджує особливу систему права —систему норм та принципів, що регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, а також, у деяких випадках, відносини цихсуб'єктів з іншими особами;

Д)юридичні науки, що вивчають зарубіжні державу і право (наприклад,порівняльне правознавство).

9 Значення юридичної науки для професійної підготовки юристів.

Мета юридичної деонтології – дати майбутньому юристу своєчасні ставлення до реальному сенсі програми та змісті обраної професії. Мету можна сформулювати через єдність трьох складових:

1) Ознайомити із особливостями юридичної практичної діяльності;

2) Визначити стандарти, яким має відповідати кожен випускник – майбутній юрист – практик;

3) Виробити основні установки на якісне вивчення юридичних дисциплін, в розвитку професійних умінь і навиків.

Завдання науки «юридична деонтологія»: освітити соціальне призначення юристів як особливою професійної групи, підвищити авторитет права, визначити норми культури поведінки юриста, необхідних його ефективної професійної діяльності; навчити правильно, розуміти професійний обов'язок та своєчасно виявляти і усувати деформації в юридичній практиці тощо

10 Поняття юридичної освіти. Сучасні вимоги до юридичної освіти.

Юридична освіта - процес, що передбачає передавання та засвоєння знань про державу і право,сприйняття головних правових цінностей.Юридичній освіті притаманне органічне поєднання теорії і практики. Юридична освіта представляє собою інституційне явище — систему навчальних закладів, що здійснюють діяльність з підготовки юристів. Юридична освіта — це різновид професійної освіти,який є оволодінням необхідними знаннями і навичками з професії юриста та

юридичної спеціальності.

Структура системи стандартів вищої освіти, що відповідає вимогам Закону України "Про освіту", являє собою ієрархічну сукупність взаємопов'язаних стандартів. Вони належать до галузі стандартизації вищої освіти і встановлюють взаємопогоджені вимоги до змісту, обсягу і рівня якості вищої освіти, що визначаються загальною метою освітньої та професійної підготовки. Зокрема:

¨ система Державних стандартів вищої освіти визначає загальні вимоги до системи стандартів вищої освіти, а також вимоги до кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та відповідного їм освітнього рівня вищої освіти;

¨ система галузевих стандартів вищої освіти базується на системі Державних стандартів і є системою нормативних і навчально-методичних документів за певними напрямами підготовки та спеціальностями

11 Види, форми, рівні юридичної освіти.

Видами юридичної освіти є вища юридична освіта, післядипломна юридична освіта, аспірантура і докторантура з юридичних спеціальностей та юридична самоосвіта.

Існують різні форми одержання вищої юридичної освіти. Вони визначаються з урахуванням норм чинного законодавства, згідно з якими підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом від виробництва (денна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна,дистанційна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей —

екстерном.

Юр. освіта має три освітні рівні (неповна вища освіта; базова вища освіта;повна вища освіта) і чотири освітньо-кваліфікаційні рівні (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр).

12. Державні стандарти вищої юридичної освіти.

Стандарти вищої юридичної освіти містять такі складові:

—освітньо-кваліфікаційну характеристику випускників вищих юридичних навчальних закладів, щовідображає цілі вищої юридичної освіти та професійної підготовки, вимоги до компетентності юриста,інших його соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності йумінь для їх реалізації;

—освітньо-професійну програму підготовки фахівців в галузі правознавства, що визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за спеціальністю «правознавство» відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки юриста;

—засоби діагностики якості вищої юридичної освіти, що визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей. Вони використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої

юридичної освіти вимогам стандартів вищої юридичної освіти.

13 Професія (юрист): загальна характеристика.

Термін « юрист » розкривається через ряд його головних рис:

1.Юрист — це особа, яка має юридичні знання (знається в юриспруденції).

2.Свідченням того, що людина, яка має юридичну освіту, може вважатись майстром своєї справи — спеціалістом, є володіння професійними правовими знаннями. Саме цим юрист відрізняється від звичайних громадян, які можуть мати елементарні знання про право, закон, правову систему тощо.

3. Важливою складовою частиною професійності знань юриста є уміння застосовувати свої знання в практичній діяльності, вирішувати юридичні питання.

4. Юристи-професіонали виконують певну соціальну роль, яка виражається в забезпеченні ефективного функціонування правової системи певної держави заради інтересів суспільства.

14 Виникнення та розвиток юридичної професії.

Ще в Давньому Римі латинським терміном «jus» позначали право, а людей, що займалися його тлумаченням, застосуванням, називали правознавцями: juris consultus — вододіючий знаннями в праві; juris peritus — компетентний в праві; juris prudens — правознавець та ін.У часи існування Давнього Риму узагальнюючого, одного терміна «юрист», яким би позначались тільки особи — спеціалісти з права, не існувало. Терміном «juris», який в майбутньому склав основу слова «юрист», в ті часи позначались не тільки правознавці,а й різні правові явища. Аналогічно термін «juris» використовувався і в період середньовіччя.У сучасному розумінні термін «юрист» був запозичений з германської

правової системи. З моменту своєї появи цей термін почав виконувати суворо персоніфіковану функцію — ним стали позначати тільки осіб, які мали юридичну освіту і займалися виконанням конкретних видів професійної діяльності — судді,слідчого, прокурора та ін.

15 Поняття та риси юридичної професії.

Поняття «юрист» трактується в двох аспектах: 1)як людина з юридичною освітою, правознавець; 2) як спеціаліст з теорії та практики юриспруденції, тобто знавець в певній галузі юридичної діяльності —суддя, прокурор, адвокат, нотаріус та ін.

Рисами юридичної професії є:

1.Тісний взаємозв'язок юридичної професії з правом.

2.Юридична професія — один з видів соціальнихпослуг. Юридична професія— це служіння суспіль-ству, обслуговування не своїх індивідуальних, а «чужих» інтересів і потреб.

3. Пов'язаність з політикою. Найяскравіше ця риса проявляється в юридичній діяльності у сфері державної служби.

4. Особлива відповідальність.

5. Точність. Юридична професія — це діяльність, яка засновується на точних, чітко зафіксованих нормативних приписах.

6. Творчий, глибоко інтелектуальний характер.

7. Наявність специфічної професійної культури.Професійна культура юриста охоплює всі можливікультурні аспекти юридичної діяльності: духовні,правові, моральні, політичні, естетичні, педагогічні та інші.

16 Юрист як представник юридичної професії. Особливості професійного мислення юриста.

Професійне мислення юриста характеризують такі ознаки:

—наявність у юриста високої нормативної культури, яка полягає в твердій нормативності суджень, розумінні змісту правових норм і прийнятті конкретних рішень по справі. Таке мислення базується передусім на основі високої правової культури;

—відповідна визначеність, яка формується на основі глибоких знань права, умінні застосовувати його приписи до конкретних життєвих ситуацій і проявляється в точності і чіткості суджень;

—оперативність професійного мислення юриста, тобто здатність швидко реагувати на зміну ситуації, приймаючи при цьому обґрунтовані, правильні рішення.

—універсалізм і ерудованість професійного мислення юриста — наявність у нього глибоких енциклопедичних знань з багатьох аспектів суспільного життя: економіки, політики, духовного життя, що дають змогу прийняти найбільш об'єктивне рішення по справі;

—логічність професійного мислення юриста, тобто відповідна послідовність процесу мислення.

—поєднання абстрактного з конкретним. Найбільш очевидно це проявляється при прийнятті рішень по справі шляхом застосування абстрактних формулювань правових норм до конкретних життєвих ситуацій;

—притаманність загостреного почуття справедливості.

17 Види юридичних професій.

Першими юристами можна назвати римських жерців — понтифіків^[1]. Вони заклали основи правового регулювання суспільного життя, створили обширну базу прецедентів. Лише декілька століть опісля юриспруденція сформувалася як наука. Зараз поняття «юрист» об'єднує всіх людей, що займаються різноманітною професійною юридичною діяльністю  суддів, слідчих, прокурорів,нотаріусів, юрисконсультів, адвокатів.

18 Суддя: загальна характеристика.

Суддя – державна посадова особа,яка здійснює правосуддя,тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юр.справи.Основне завдання судді полягає у винесенні справедливого рішення по юр.справі.Судова діяльність є центральною ланкою юр.роботи(оскільки суд завершує юр.справу) і має такі види: реконструктивна,організаційна і засвідчувальна

19 Прокурор: загальна характеристика.

Прокурор – держ. посадова особа,яка здійснює нагляд за точним дотриманням закону держ. органами і громадянами,а також підтримує держ. звинувачення в суді по кримінальним справам.Повноваження прокурору безпосередньо надає Верховна Рада, і робота прокурора поширюється на всі сфери юр. практики.Види діяльності прокурора:пошукова,організаційна,засвідчувальна.

20 Слідчий: загальна характеристика.

Слідчий – це спеціаліст-юрист,працівник прокуратури,МВС,СБУ,який готує кримінальну справу для її подальшого розгяду в суді. В роботу слідчого входить проведення попереднього слідства,дізнання,пошуково-пізнавальна діяльність,реконструктивна діял.,засвідчувальна діял.,організаційна діял.,комунікативна діял.

21Адвокат: загальна характеристика.

Адвокат – це юрист,який надає правову допомогу громадянам і організаціям.Він захищає інтереси своїх клієнтів,виконує дії відповідно до їх доручень,допомагає правильно формулювати законні вимоги,визначає шляхи захисту прав.Види діяльності:пошукова,організаційна,комунікативна.

22 Нотаріус: загальна характеристика.

Нотаріус – це юрист,який здійснює юр. Діяльність,пов’язану з перевіркою достовірності документів,виконує дії,що підтверджують їх реальність,і на основі цього надає їм юр. сили. Види діяльності: пошуково-пізнавальна,комунікативна,засвідчувальна.

23 Юрисконсульт: загальна характеристика.

Юрисконсульт – це юрист,який працює в держ. чи недерж. Установі та виконує функції правового забезпечення її діяльності.Він консультує,складає необхідні юр. документи,виступає в суді,намагається запобігти можливим правопорушенням у власній організації. Види діяльності: організаційна,комунікативна,засвідчу вальна.

24 Поняття та види міжнародних стандартів професійної діяльності юристів

Міжнародне співтовариство через свої органи (ООН, Раду Європи,Міжнародну асоціацію юристів та інші) розробило і прийняло низку документів, що регламентують професійну діяльність та поведінку юристів.Деякі з цих документів є обов'язковими для впровадження в усіх державах,що є членами даних організацій, інші носять рекомендаційний характер.Сьогодні на міжнародному рівні ведуться роботи по приведенню в єдину систему міжнародних вимог щодо стандартизації юридичної діяльності. Вони повинні стати орієнтиром (зразком) для професійної діяльності юристів усіх

країн.Іншими словами, можна вести мову про підпорядкованість професійної діяльності юриста певним принципам — основним вимогам, що слугують орієнтирами в її здійсненні. Принципи професійної юридичної діяльності: законність діяльності, незалежність юридичної професії,моральність, гласність в роботі,професіоналізм юридичної професії,професійна таємниця.

25 Міжнародні стандарти діяльності суддів

З метою реального забезпечення реалізації право кожного при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків і при встановленні обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення на справедливий і публічний розгляд в межах розумного строку незалежним і безстороннім судом в країнах розвитої демократії на етапах історичного розвитку країн були сформований звичайні для держав та суспільства відношення до судової незалежності як складової частини демократії. Внаслідок цієї діяльності, була прийнята низка визначних документів міжнародно-правового значення, які і стали міжнародними інструментами забезпечення судової незалежності.

Зокрема, найвизначніший документ всесвітнього значення належить ООН. На 7 конгресі про запобігання злочину та поводження з правопорушниками 1985 р. в Мілані прийняли "Основні принципи щодо незалежності правосуддя", які в тому ж році були затверджені Генеральною Асамблеєю. Ця заява була основою для подальших документів, які закріпили визнані стандарти суддівської незалежності. В 1993 році Європейське об'єднання суддів "Хартія суддів в Європі", що є регіональним об'єднанням міжнародного об'єднання суддів, яке за основу бере принципи ООН.

13 жовтня 1994 року Кабінет Міністрів Ради Європи ухвалив "Рекомендацію № 12 про незалежність, дієвість та роль судді" попереднім договором з пояснюючим меморандумом заходи, які важливі для посилення ролі окремого судді, а також правосуддя взагалі та дієвості.

В липні 1998 року в Страсбурзі на зустрічі суддів та адвокатів країн Ради Європи та в рамках діяльності Ради Європи за розвиток та зміцнення демократичної стабільності було прийнято документ "Європейська хартія про статус суддів".

Нарешті центральною радою Міжнародної асоціації суддів, до якої належить 60 країн у всьому світі, прийняла в листопаді в Тайпєї одноголосно без жодного утримання "Універсальну Хартію судді", визнаних принципів, якої дотримуються всі держави-члени цього об'єднання

26 Міжнародні стандарти адвокатської діяльності.

Численні міжнародні договори утверджують принципи рівності перед Законом, презумпцію невинуватості, право на неупереджений і відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також численні гарантії, необхідні для захисту особи, обвинуваченої у вчиненні караного діяння. На адвокатів покладається безпосереднє дотримання і реалізація цих гарантій.

Основні положення про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинів у серпні 1990 р. в Нью-Йорку, проголошують наступні принципи щодо адвокатів, а також щодо осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката:

• Будь-яка людина в праві звернутися по допомогу до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінальної процедури;

• Уряди повинні гарантувати ефективну процедуру і працюючий механізм для реального і рівного доступу до адвокатів усіх осіб, що проживають на його території і підлеглих його юрисдикції;

• Будь-яка особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя вимагають цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, котрий має відповідну компетенцію та досвід ведення таких справ, щоб забезпечити її ефективну допомогу без оплати з її боку, якщо у неї немає необхідних коштів;

• Уряди, професійні асоціації адвокатів та навчальні інститути мають забезпечити, щоб адвокати отримали відповідну освіту, підготовку і знання як ідеалів та етичних обов'язків адвокатів, так і прав людини та основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом;

• Адвокати повинні постійно дбати про честь і гідність своєї професії як важливі учасники здійснення правосуддя;

• Там, де безпека адвокатів перебуває під загрозою у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, вони мають бути адекватно захищені властями;

• Адвокати, як і інші громадяни, мають право на вільне висловлювання, віросповідання, об'єднання в асоціації та організації;

• Адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва їх інтересів, постійного навчання і перепідготовки та підтримання їх професійного рівня

27 Міжнародні стандарти етики та поведінки прокурорів.

У червні 1995 року у представництві ООН у Відні було створено Міжнародну асоціацію прокурорів (МАП). 23 квітня 1999 року Міжнародною асоціацією прокурорів, на основі керівних принципів, затверджених на Восьмому конгресі ООН (Гавана, 1990 рік) щодо запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, було прийнято Стандарти професійної відповідальності, якими визначено основні права та обов’язки прокурорів.

Прокурори повинні : a) завжди підтримувати честь та гідність своєї професії;

b) завжди поводитись професійно, згідно закону, правил та етики їхньої професії;

c) у будь-який час дотримуватись найвищих норм чесності;

d) бути добре поінформованим і йти в ногу з відповідними правовими змінами;

e) намагатись бути послідовними, незалежними та безпристрасними;

f) з метою справедливого судового розгляду завжди захищати права особистості обвинуваченого, і, зокрема, гарантувати, що сприятливий для обвинуваченого доказ буде оголошений згідно закону або вимог справедливого судового розгляду;

g) завжди служити державним інтересам і захищати їх;

h) поважати, захищати і підтримувати загальну концепцію людської гідності та прав людини.

28 Міжнародні стандарти поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку.

До міжнародних документів, що містять стандарти поведінки посадових осіб з наведення правопорядку (або відомості про норми правопорядку) відносяться: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок; Конвенція з прав дитини і багато інших.Дані документи носять узагальнений характер і знання про них безумовно необхідно співробітникам правопорядку. Однак найбільше практичне застосування заслуговують Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, де містяться точні відомості, що можна і що не можна робити посадовим особам у процесі підтримання правопорядку.

1.Поважати і захищати гідність і права людини; 2.ПРиміняти силу тільки в крайній необхідності і в тій мере, в якій це потрібно для виконання їх обов'язків; 3.Зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру; 4.Проявляти обережність при збереженні і використанні інформаціі, яка відноситься до особистого життя інших осіб або може пошкодити їх інтересам і репутації; 5.Не здійснювати, не підбурювати або терпимо ставитися до катувань або іншим нелюдським зверненнями та покараннями, не виправдовувати їх виключними обставинами або посиланнями на розпорядження вищих осіб; 6.Забезпечувати повну охорону здоров'я затриманих ними осіб, приймати міри до надання їм медичної допомоги у разі необхідності; 7.Перешкоджати будь-яким актам корупції та не вчиняти самому таких актів; 8.Поважати закон і "Кодекс".

29 Права людини та професійні стандарти діяльності юристів.

Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів —це загальні деонтологічні нормативи (дозволяючі, зобов'язуючі, за­бороняючі, рекомендаційні норми і принципи), що пред'являються до юристів — судді, адвоката й інших спеціалістів в галузі права — незалежно від державних меж їх професійної діяльності з метою гуманізації суспільних відносин, зміцнення законності і правопорядку в кожній країні світу. Міжнародні стандарти є зразками (моделями) культури пово­дження юриста в процесі здійснення професійної діяльності. Міжнародне співтовариство юристів (ООН, Рада Європи, Євро­пейський союз та ін.) через свої органи виробило документи, що мі­стять стандарти професійної діяльності юристів, що покликані стати для них орієнтирами (зразками). Більшість до­кументів прямо передбачають упровадження їхніх положень у наці­ональні правила; інші є рекомендаційними.

30 Професійні об’єднання (асоціації) юристів.

Велике значення для формування політичної та правової культури відіграють об'єднання юристів. Основи їх правового статусу закріплюються Законом України «Про об'єднання громадян». Відповідно до Закону вони створюються у формі громадської організації. Громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних

соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Спілка юристів України — громадська організація юристів, що була утворена у 1991 р. за ініціативою співробітників Верховного Суду,Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України. Зараз це одна з найбільших громадських організацій юристів, її членами є близько 120 тисяч юристів.

Спілка адвокатів України — громадська організація, що була створена у

1990 р. за ініціативою адвокатів України. Спілка має свої територіальні відділення в усіх областях України.

Українська правнича фундація — це об'єднання юристів, що було створено у формі благодійного фонду за ініціативою міжнародного фонду Сороса у 1992р.

Українська нотаріальна палата — громадська організація, що була створена у 1993 р. за ініціативою державних нотаріусів.

Асоціація юристів фондового ринку — громадська організація, що була створена у 1998 р. за ініціативою юристів, що працюють на фондовому ринку.

Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація — громадська організація, що була створена у 2002 р. за ініціативою суддів України.

Асоціація правників України — це громадська організація, що була створена українськими юристами у 2002 р.

Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

31 Надання юристами безоплатної правової допомоги.

Безоплатна правова допомога — правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначаються Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1. надання правової інформації;

2. надання консультацій і роз'яснень з правових питань;

3. складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4. надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1. захист від обвинувачення;

2. здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3. складення документів процесуального характеру.

Міністерство юстиції України утворило центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі

Урядом затверджені Порядок і умови проведення конкурсу з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги