26. Передача російських власних назв українською мовою

Російські власні назви передаємо якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, норм українського правопису: рос. Соловьев — Соловйов, рос. Прокофьев — Прокоф'єв, рос. Алябьев — Аляб'єв, рос. Ульянов — Ульянов, рос. Ананьин — Ананьїн, рос. Румянцев — Рум'янцев, рос. Пятницкий— П'ятницький, рос. Королев — Корольов, рос. Пугачев — Пугачов. Проте в передачі українською мовою російських букв и та е у власних назвах є деякі особливості. 1. Російську букву и у власних назвах передаємо звичайно через і: Пушкін, Мічурін, Гагарін, Нікітін, Бородіно.

1. Пушкін — живе втілення найблагородніших рис великого російського народу. (М.Рильський.) 2. Щепкіну присвятив Тарас вірша, якого написав тут же, в його домі. (О.Іваненко.) 3. Мічурін сидів задумливий і байдужий до вітань. (О.Довженко.)

2. Але російську букву и передаємо через и: а) після шиплячих і ц: рос. Пущин — Пущин, рос. Чичиков — Чичиков, рос. Цимлянск — Цимлянськ; б) у префіксі при- та суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: рос. Новиков-Прибой — Новиков-Прибой, рос. Рудич — Рудич, рос. Радищев — Радищев, рос. Углич — Углич; в) якщо в українській мові є споріднене слово з и: рос. Тихомиров — Тихомиров (бо тихий і мир), рос. Сидоров — Сидоров (бо Сидір), рос.Титов — Титов (бо Тит); г) у словах Сибір, Симбірськ, Владивосток, Владимир, П'ятигорськ, Семипалатинськ.

1. Молодий Пушкін читав Радищева, він виховувався разом з майбутніми декабристами Пущиним і Кюхельбекером. (М. Рильський.) 2. Всім відомий такий тонкий і глибокий співець природи, як Пришвін. (М.Рильський.) 3. Іван Максимович Синельников [синій] ще наприкінці листопада був викликаний з Симбірська до Петербурга. (Р.Іваничук.) 4. А як приємно мені тепер, коли я обіймаю щиро, любовно Сашу Прокоф'єва, Твардовського, Тихонова [Тихін], Грибачова [гриб]. (Остап Вишня.)

3. Російську букву е (якщо вона стоїть після приголосного) передаємо звичайно через е: рос. Державин — Державін, рос. Лєрмонтов — Лєрмонтов, рос. Серпухов — Серпухов.

1. Царську Росію ненавидів Лермонтов, бо всім серцем любив російський народ. (М.Рильський.) 2. Некрасов! У цих звуках стільки самовідданого страждання за поневолений люд. (П.Тичина.) 3. Це був декабрист Анненков. (О.Іваненко.) 4. Шевченко з нетерпінням чекав приїзду Щепкіна. (О.Іваненко.)

4. Але російську букву е передаємо через є:  а) у суфіксах -єв-, -єєв-, якщо вони стоять не після шиплячих, р або ц: рос. Фадеев — Фадєєв, рос. Сергеев — Сергеєв; але рос. Тютчев — Тютчев, рос. Муромцев — Муромцев, рос. Плещеев — Плещеєв, рос. Бондарев — Бондарев; б) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: рос. Пешков — Пешков (бо пішки), рос. Зверев — Звєрев (бо звір), рос. Твердохлебов — Твердохлєбов (бо хліб); але: рос. Лебедев — Лебедєв (бо лебідь — лебедя), рос. Хмелев — Хмельов (бо хміль — хмелю).

1. Я перекладаю зараз Пушкіна, Багрицького, Пастернака, Асєєва. 2. Чи вартий той людського слова, хто відкидає, як сміття, діла Веласкеса й Сєрова [сірий], Митейка й Рєпіна [ріпа] життя? 3. Поет [О. Пушкін] з усією силою зненавидів не тільки Аракчеєва, а й аракчеєвщину, як одно з найбридкіших явищ в історії людства. (З творів М. Рильського.)

114. Російські географічні назви запишіть по-українському в дві колонки: 1) з буквою і; 2) з буквою и. Російську букву е скрізь передавайте через е. Приозерск, Радищево, Путинцево, Одинцово, Сажино, Илим, Омелич, Савино, Кагальник, Никитовка, Оленица, Липецк, Ядрин, Анциферово. Ключ. З перших букв прочитаєте назву твору Максима Горького. 115. Російські прізвища запишіть по-українському в дві колонки: 1) з буквою е; 2) з буквою є. Мещанинов, Херасков, Лермонтов, Авдеев, Эренбург, Немчинов, Серпилин, Тютчев, Исаев, Абдашев, Лесков, Орехов, Кудрявцев, Ветров, Озеров, Ваншенкин. Ключ. З перших букв прочитаєте прізвища персонажів з творів М. Гоголя. 116. Чому ті самі букви в російських назвах Репино і Решетниково українською мовою передаються по-різному: Рєпіно іРешетниково? Чому по-українському Пушкін, але Пущин, хоч по-російському однаково: Пушкин і Пущин? 117. Перепишіть, добираючи з дужок потрібні букви. І. Загальновідома близькість Шевченка, який був закоханий у поезію Пушк(і,и)на, Л(е,є)рмонтова і схилявся перед Щ(е,є)дріним і Гоголем, з революційно-демократичною інтелігенцією того часу — Ч(е,є)рниш(е,є)вським, Добролюбовим, Н(е,є)красовим. 2. Гоголь був одним із найбільших в світі творців типових, узагальнених образів. Ч(і,и)ч(і,и)ков, Хл(е,є)стаков, Собак(е,є)в(і,и)ч, Ноздрьов, Ман(і,и)лов, Коробочка, городничий Сквозн(і,и)к-Дмухановський, Держ(і,и)морда, Подкольос(і,и)н давно стали у нас називними. 3. Для Пушк(і,и)на була глибоко ненависна Росія царя, Росія грубого солдафона Аракч(е,є)єва і вишукано підлого "європейця" Воронцова,— але Росія Козьмн М(і,и)н(і,и)на і Степана Раз(і,и)на, Росія Рад(і,и)щ(е,е)ва і Гр(і,и)боєдова, Росія, в якій жив і творив, знемагаючи під ігом рабства, великий народ,— ця Росія була в душі поета найсвятішою святинею. 4. Навіть за часів чорної реакції не можна було погасити полум'я правди, що палало в трудах С(е,є)ч(е,є)нова, Павлова, М(е,є)нд(е,є)л(е,є)ва, Т(і,и)м(і,и)ряз(є,е)ва (З творів М.Рильського.)

27. Числ́івник — самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їхній порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?

Числівники за значенням поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, неозначено кількісні і власне кількісні.

Українські числівники змінюються за родами, числами та відмінками.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні числівники означають одне число або кількість і відповідають на питання скільки? (три, одинадцять, тридцять чотири, семеро, три восьмих). Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра? котре? котрі? (третій, одинадцята, тридцять четверте, двадцяті).

Числівник у давньоукраїнській мові був семантичною (назви чисел), а не граматичною категорією. Граматично слова один, два, три й чотири були прикметниками, що відмінялися за родами йвідмінками (а один також у числі) і сполучалися з іменником у однині (один), двоїні (два, також оба) або множині (три, чотири). Дальші назви були іменниками, що відмінялися лише у відмінках і керували родовим відмінком іменника (п'ять слуг, п'яти слуг). Простий числівник має один корінь. Складний числівник має два корені. Складений числівник складається з кількох слів.

Унаслідок занепаду двоїни, з 15-16 ст. форми множини стали вживатися також при числівнику два (але зі старим наголосом двоїни; два бр́ати), а під впливом конструкцій з два — чотири узгодження поширилося також на вищі назви чисел, але тільки тоді, коли назва числівника була в непрямому відмінку (сучасне п'ять слуг, але п'яти слугам). Це викликало також морфологічне вирівнювання і поруч форм давального-місцевого-родового типу п'яти за зразком трьом-двом тощо постали форми типу п'ятьом, п'ятьох (з 16 ст.).

В орудному відмінку нова форма типу п'ятьма (замість старої пятью) стала єдиною можливою. Унаслідок цих змін, властивих тільки назвам чисел, витворилася для таких слів окрема система відмінювання і синтаксичних зв'язків, що дає можливість говорити про числівник як окрему частину мови. Але ці процеси не закінчені, і такі слова, як тисяча або мільйон і далі зберігають властивості іменника. Збірні числівники втратили окрему відміну (двоє — родовий двох тощо). Порядкові числівники не відрізняються від прикметників (перший, третій….).