5.Розвиток ек науки в рад період.

На поч. рад доби в ек думці Росії та Укр переважала ек теорія, що формувалася на засадах осн ек шкіл Заходу. Її представники сподівалися втілити свої наукові і деї на реформаторських засадах розбудои нового сус-ва.

М.І. Туган-Барановський «Соц теорія розподілу»1913, «Соціалізм як позитивне вчення»1918, «Соц основи кооперації» 1919:

1. розробив психологічну теорію ціності яка узгоджує трудову теорію вартості з теорією гран корисності.

2. здійснив синтез найновіших знань з ек теорії, ек історії, та історії ек думки, створив перший укрмовний підручник з політек.

3. започаткував сучасну інвестиційну теорію ек циклів.

4. заснував нову кон’юнктурну теорію грошей.

5. розробив соц. теорію розподілу

6. розробив концепцію соціалізму, яка заперечує революційний насильницький перехід до соціалізму

7. кінцевим соц. ідеалом вважав анархічний комунізм.

Є.Є.Слуцький «До теорії збалансованого бюджету споживача» 1915:

1. заснував маржиналістську математичну теорію споживання

2. ІІ з Паретто та Еджвортом обґрунтував ординалістську теорію поведінки споживача (ефект доходу, ефект заміни)

3. увів поняття компенсованої зміни ціни

4. вперше поставив питання про формування нової науки – Праксеології.

5. відкрив синусоподібну форму режиму хвиле утворення в ек житті.

М.Д.Кондратьєв «Великі цикли ек кон’юнктури» 1925, «Довгі хвилі кон’юнктури» 1928:

1. розрізняв 3 види ек рівноваги (1го, 2го, 3го порядків)порушеня яких породжує відповідно короткі, середні, довгі хвилі ек динаміки

2. розробив теорію великих циклів ек кон’юнктури

3. спрогнозував Велику депресію

4. заклав підвалини дослідження ек через вир-чі функції.

Після 1917 р більш впливовим напрямком ек думки в Росії, а згодом і в Укр тало ліворадикальне крило соціал-реформізму; представники якого створили вчення про соціалізм. Лідером течії став В.І.Ульянов-Ленін.

В.І.Ульянов-Ленін «Катастрофа, що загрожує і як з нею боротися» 1917 р, «державна революція» 1917р.:

1. на основі теорії імперіалізму обґрунтував власну теорію соціалістичної революції, яка може перемогти в окремо взятій країні

2. під соціалізмом розумів держ монополістичну структуру дії якої спрямовані на користь усього народу

3. розробив теоретичні основи націоналізації землі, банків та пром.

4. розробляв питання щодо співвідношення між ек і пол., підкреслюючи що ек є фундаментом, а пол. є концентрованим виразом ек-ки.

5. розробив основи вчення про соціалістичне директивне планування, про облік і контроль. Про організацію праці і соціалістичне змагання.

Тема 15. Відновлення ринкової системи господарства в Україні

1. Основні чинники економічної кризи 1990-х років в Україні.

2. Економічні перетворення 1990-х років та їх результати.

-1-

На початку 1990-х років, коли була проголошена незалежність України, її економічний розвиток мав тенденційний характер. Неминучою була економічна криза, зумовлена передовсім такими чинниками:

• суспільне не адекватна і не ефективна економічна модель, яка вичерпала свої можливості;

• неефективна, деформована структура промисловості (різке переважання промислових об'єктів традиційних для України галузей важкої індустрії);

• надмірно великий військово-промисловий комплекс, який потребував конверсії;

• висока енергоємність виробництва;

• вичерпання значної частини ресурсного потенціалу;

• неефективне сільське господарство та безгосподарне використання його ресурсів, зокрема найвища у світі розораність сільськогосподарських земель;

• вкрай несприятливий екологічний стан;

• зниження промислового потенціалу внаслідок високої зношеності основних фондів підприємств;

• низька частка (близько 20%) виробництва з повним виробничим циклом.

Наявні умови засвідчували про нагальна потребу у здійсненні швидких, системних перетворень, спрямованих на заміну існуючої економічної моделі на іншу більш ефективну і адекватну поточним потребам суспільного розвитку.

-2-

Тривала практика командної держави в Україні сприяла відновленню популярності ліберальної ідеології в усіх сферах людського життя. Серед вітчизняних економістів початку 1990-х з'явилося чимало адептів вільних, ніким не стримуваних ринкових відносин. Багато дослідників стверджували, що ринковий механізм автоматично відрегулює усі економічні відносини, сприятиме наповненню національного ринку та збалансуванню господарства. Початкове під впливом саме таких ідей уряд України, перебуваючи у стані ейфорії від здобутої політичної незалежності та під впливом МВФ, Світового банку, інших міжнародних фінансових організацій, обрав метод "шокової терапії" для ринкової трансформації економіки. Водночас керівництво країни реалізовувало реформи поступово зі збереженням значних регулюючих функцій держави. Заявляючи про прихильність до ринкових регуляторів, уряд намагався зберегти попередню вертикальну систему управління народним господарством, систему держзамовлень, централізований розподіл найважливіших ресурсів.

Перші кроки у безальтернативному напрямку ринкової трансформації економіки в Україні пов'язують із прийняттям Закону УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" (3 серпня 1990) та Концепції переходу України до ринкової економіки (грудень 1990), в якій визначалася етапність переходу та підготовка законодавчого поля. На першому етапі було прийнято цілу низку законів, а саме: "Про власність", "Про бюджетну систему", "Про підприємництво", "Про банки і банківську діяльність" тощо, які певною мірою створювали передумови ринкової трансформації української економіки. Наступний етап, відповідно до Концепції, безпосередньо перехідний, мав забезпечити формування засад ринкової інфраструктури через роздержавлення власності, створення суб'єктів ринку, формування національної грошової системи, перехід до вільного ціноутворення, свободу підприємництва тощо. На практиці цей етап реалізовано не було, і Україна вже від початку 1992 р. ступила на шлях безпосередніх ринкових перетворень, не маючи для цього ані чіткої програми, ані відповідної теоретичної та практичної бази.

Першими практичними кроками на шляху ринкової трансформації національної економіки стали:

• запровадження в обіг купоно-карбованця;

• вихід з рублевого простору та перехід до взаєморозрахунків з країнами СНД на основі світових цін;

• проголошення лібералізації торгівлі та повної свободи ринкових цін (за винятком цін на деякі товари);

• переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки;

• вступ до МВФ;

• початок приватизації;

• початок структурної перебудови та модернізації промисловості.

Отримані результати були далеко не однозначними. До позитивних можна

віднести такі:

• зменшення урядових видатків (дотацій та списання кредиторської заборгованості) на утримання численних збиткових підприємств в умовах критичної недостатності бюджетних ресурсів;

• формування прошарку дрібних власників, зацікавлених у ефективності виробничо-фінансової діяльності малих підприємств та спроможних брати безпосередню участь у їх управлінні;

• початкове нагромадження капіталу та його зосередження у руках крупних комерційних структур та приватних осіб.

Серед негативних наслідків реформування економіки України на початковому етапі слід зазначити такі:

• зниження інституційного потенціалу держави;

• низька ефективність новостворених ринкових інститутів;

• високий рівень бюрократизації при одночасній низькій керованості державними підприємствами;

• найглибший серед країн з перехідною економікою спад виробництва;

• найвищий рівень інфляції (понад 10000% у 1993 р.);

• різке зниження рівня реальних поточних доходів, а відтак і добробуту багатьох

верств населення.

У 1995 з приходом до влади нового президента Л.Кучми почалися більш динамічні реформи щодо становлення ринкових відносин та розвитку підприємництва. Згодом було проголошено про коригування курсу реформ на створення державне регульованої, соціальне орієнтованої ринкової економіки, яка давно вже є реальністю у провідних країнах світу. В цілому економічна політика цього етапу була комбінацією монетарних та адміністративних заходів, які хоч і дали певні позитивні результати, проте не змогли забезпечити швидкий та ефективний вихід української

економіки з кризи.

Серед найважливіших змін, що відбулися в українській економіці в цей період, слід зазначити такі:

• скасування дотацій на виробництво збиткової продукції;

• досягнення певної фінансової стабілізації та скорочення бюджетного дефіциту;

• проведення грошової реформи (1996 р.);

• відміна системи фіксованого валютного курсу;

• істотне зростання темпів приватизації (завершення середньої та початок великої приватизації);

• уповільнення темпів спаду виробництва;

• створення законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо власності на землю.

З 2000 року в Україні припинився спад виробництва, і економіка вступила у новий етап, що 8 років супроводжувався зростанням ВВП та національного доходу. Проте для остаточного подолання трансформаційної кризи ще необхідно вирішити цілу низку проблем не лише економічного, а й загальносуспільного, передовсім політичного характеру.