Аграрне право. Конституційне право.

Поняття та види референдумів.

Референдум - важлива форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної зако­ном групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винят­ком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на рефе­рендум. Ці рішення - обов'язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імператив­ний характер.Види : Юридична сила рі­шення, прийнятого референдумом 1)консультативний - проводиться з метою вияв­лення позиції виборців із питання, вирішення якого залишає-ться за органом державної влади або органом місцевого самоврядування; 2)імперативний - його рішення мають вищий, обов'язковий, конкретний і остаточний характер. Територія проведен­ня референдуму 1)загальнодержавний - проводиться на всій терито­рії держави; 2)місцевий - проводиться на території суб'єкта фе­дерації, автономного утворення або адміністративно - терито-ріальної одиниці. Спосіб проведення референдуму1) обов 'язковий - проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене тільки референдумом;2) факультативний - проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене як референдумом, так і в інший спосіб. Предмет(формула)референдуму1)конституційний;2)законодавчий;3)міжнародноправовий;4)адміністративний.Час проведення ре­ферендуму 1) допарламентський - проводиться до прийняття закону парламентом з метою з'ясувати думку вибор­ців із цього питання;2)після парламентський - проводиться після прий­няття закону парламентом із метою його затвердження;3)позапарламентський - закон приймається на ре­ферендумі в обхід парламенту. Ініціатор проведен­ня референдуму1)з ініціативи органу державної влади або органу місцевого самоврядування; 2)петиційний - референдум, який проводиться на вимогу громадян. Характер рішення, прийнятого шляхом референдуму 1)затверджуючи й (ратифікаційний)- референду­мом виборці затверджують рішення парламенту (ор­гану місцевого самоврядування);2)скасовуючий - виборцям пропонується скасувати акт парламенту (органу місцевого самоврядування), який уже набув чинності.

Організація референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, за винятком того, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішен­ня з певного питання.

Паювання майна та землі: загальна характеристика.

Конституційний статус Верховної Ради України.

Порядок створення фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства має кожний ді­єздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здат­ність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створення такого господарства нада­ється громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають від­повідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Фермерське господарство створюється виключно на добровіль­них засадах. Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створи­ти таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комі­сія з питань створення фермерських господарств, склад якої фор­мує і затверджує районна (міська). Заяву про надання земель для створення фермерського господарства подає особа, яка має намір його створити, зазначаючи чи буде зе­мельна ділянка належати йому на праві приватної власності, чи перебувати в користуванні.У заяві слід зазначити: про намір створити фермерське гос­подарство з певною його назвою; бажані розміри (з урахуванням перспектив діяльності господарства - напрями господарської та іншої діяльності незабороненої законодавством України) і місце розташування земельної ділянки; на якому праві бажано мати ці землі (приватної власності, оренди); склад майбутнього госпо­дарства (з чіткими даними про кожного члена господарства). До заяви необхідно додати рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадя­нина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Заява громадянина розглядається у місячний термін.Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду ро­боти у сільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського гос­подарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із зе­мель державної і комунальної власності відповідно до чинного ЗК.

Поняття земель сільськогосподарського призначення. Загальна характеристика їх правового режиму.

До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використан­ня в сільському господарстві. За ст. 22 ЗК землями сільськогоспо­дарського призначення є землі, надані для виробництва сільсько­господарської продукції, здійснення сільськогосподарської науко­во-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної ви­робничої інфраструктури або призначені для таких цілей. Виходя­чи з цього, можна визначити дві основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення —- надання для потреб сіль­ського господарства, а також використання у сфері сільськогоспо­дарського виробництва. Землі сільськогосподарського призначення регулюються зе­мельним законодавством як єдиний об'єкт, що означає: сільсько­господарському використанню підлягають не будь-які, а лише при­датні для цих цілей землі; не всякі придатні для сільськогосподар­ських потреб землі можна використовувати як землі сільськогоспо­дарського призначення. Так, у заповідних зонах заборонено здій­снювати товарну сільськогосподарську діяльність."Правовий режим" земель сільськогосподарського призначення є теоретичним поняттям, яке узагальнює правову характеристику земель цієї категорії як об'єкта земельних відносин і містить вказів­ку на коло найважливіших правових відносин, що складаються з приводу земель сільськогосподарського призначення. Безпосереднім об'єктом правового режиму є конкретне земель­не угіддя — земельна ділянка, незалежно від її площі, яка надана й використовується за безпосереднім цільовим призначенням. Це — перший елемент правового режимуТо­му зазвичай розрізняють загальний, особливий і спеціальний пра­вові режими земель сільськогосподарського призначення¹.Об'єктом загального правового режиму є вся площа земель, при­датних для потреб сільського господарства. Основне цільове приз­начення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчування і кормів для тварин, а також сировини для промисловості Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище серед-ньорайонного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому пра­вовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих земель по­лягає в пріоритетному використанні їх для сільськогосподарських цілей.Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цін­них сільськогосподарських угідь. До таких земель, відповідно до ст. 150 ЗК, належать землі дослідних полів науково-дослідних ус­танов і навчальних закладів, землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення та ін. У літературі зазначається, що правовий режим земель сільсько­господарського призначення спрямований на виконання двох го­ловних завдань: забезпечення ґрунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збе­реження кількості цих земель, запобігання зменшенніс площ сіль­ськогосподарських угідь (кількісний аспект)'Отже, під правовим режимом земель сільськогосподарського приз­начення розуміється спеціальний порядок використання земель, вста­новлений законодавством для найбільш цінної категорії земельного фонду України

Конституційний статус Президента України як глави держави.

Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішніх та зовнішньополітичних відносинах. Президент - обраний народом, парламентом або представ­ницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначе­ний термін у порядку делегації; Президент України на час виконання повноважень користу­ється правом недоторканності (ст. 105 Конституції України). Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 12-рп від 10 грудня 2003 р. (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) це конституційне положення треба розуміти так, що Президент України на час виконання повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути поруше­на кримінальна справа.За посягання на честь і гідність Президента України винні осо­би притягаються до відповідальності на підставі закону.Звання Президента України охороняється законом і зберігаєть­ся за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усуну­тий з поста в порядку імпічменту. Повноваження Президента України - конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання.Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президентові України, складають прерогати­ву глави держави.Основні функції Президента України як глави держави визна­чено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності Укра­їни, додержання Конституції України, прав і свобод людини і гро­мадянина.Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повноважен­нями. Він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки та оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалеж­ності України тощо.

Президент України реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які пе­редбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про вве­дення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського призначення.

Щоб визначити поняття оренди земель сільськогосподарсько­го призначення, необхідно встановити її специфічні ознаки, які відрізняють її від оренди земель інших категорій. Основні озна­ки, які визначають оренду земель сільськогосподарського при­значення, випливають із природних особливостей сільського гос­подарства. Йдеться, зокрема, про використання земель як основ­ного засобу виробничої діяльності, залежність результатів праці від природно-кліматичних умов, сезонний характер виробниц­тва, підвищений виробничий ризик, тривалий проміжок часу між вкладенням праці та її наслідками.

Важливою ознакою, яка притаманна оренді земель сільсько­господарського призначення, насамперед, є визначення кола суб'єктів, які можуть бути сторонами договору оренди цих зе­мельних ділянок.

Орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отрима­ли земельні ділянки для певних спеціальних цілей.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського при­значення для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва повинні відповідати таким спеціальним умовам:

1) установчими документами юридичної, особи має бути пе­редбачено здійснення такого виду діяльності, як ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва;

2) фізична особа повинна мати необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Підтвердження права громадян на оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється за рішенням районної (міської) конкурсної комісії, створеної районною дер­жавною адміністрацією (виконавчим органом місцевого самовря­дування) і затвердженої районною (міською) радою для прове­дення конкурсного відбору бажаючих створити фермерське гос­подарство.

Безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення орендарем передбачено як для громадян, так і для юридичних осіб.

Отже, оренда земель сільськогосподарського призначення — своєрідна договірна форма сільськогосподарського землекори­стування, зміст якої становлять строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою сільськогосподарського при­значення у межах, встановлених законодавством та договором, що передбачає передання її власником орендареві, який відповідає вимогам, визначеним законом, для здійснення пере­важно підприємницької та іншої діяльності з використанням природних властивостей земель за умови їх раціонального вико­ристання.

Як відомо, закон пов'язує формування орендних земельних відносин зі здійсненням перш за все підприємницької та іншої діяльності. Залежно від видів діяльності орендаря можна роз­різняти підприємницьке та непідприємницьке орендне земле­користування. Причому як перше, так і друге можливе не тільки на землях сільськогосподарського призначення, а й на інших землях. Підприємницьке орендне землекористування здійсню­ється суб'єктами, наприклад, на землях житлової та громадської забудови при будівництві об'єктів ринкової інфраструктури, у межах земель водного фонду, скажімо, для рибогосподарських потреб тощо.

Непідприємницьке орендне землекористування можливе, зокрема, при веденні громадянами особистого селянського госпо­дарства, будівництва й обслуговування жилих будинків та індивідуальних гаражів, користуванні городами, земельними ділянками для сінокосіння і випасання худоби тощо.

Юридичні особи здійснюють непідприємницьке землекори­стування, наприклад, при проведенні розвідувальних робіт, про­кладанні комунікацій, для благоустрою територій тощо.

Самостійною формою підприємницької діяльності, яка пов'я­зана з використанням природних ресурсів, і, зокрема, землі, є концесія¹.

Правові засади регулювання відносин концесії щодо майна та землі, а також умови і порядок її здійснення визначаються Зако­нами України «Про концесії» від 16 липня 1989 р., «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1989 р., ЗК України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 94. ЗК України для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому земельним законом.

Надання в оренду земельних ділянок, зокрема несільськогосподарського призначення, може бути обумовлене укладен­ням концесійного договору, якому притаманні риси, відмінні від договору оренди.

Договірні відносини щодо використання землі на підставі кон­цесії врегульовані Законом України «Про концесії», ч. З ст. 10 якого передбачено таке. Якщо для здійснення концесійної діяльності не­обхідна земельна ділянка, договір оренди останньої або акт про на­дання її у користування додаються до концесійного договору. Разом із тим, не виключається можливість використання концесіонером земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи безпосередньо на підставі договору оренди.

Згідно з ч. 2 ст. 94 ЗК України види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» об'єктом концесії можуть бути землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства (позаміські автомо­більні дороги загального користування тощо).

Перелік об'єктів права державної власності, які можуть бути спеціально побудовані відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. (у редакції від 23 квітня 2002 р.). До цього переліку, зокрема, включені: півден­на трансєвропейська автомагістраль Західний кордон Украї­ни— м. Київ довжиною 735 км; комплекс дорожнього сервісу на автомобільній дорозі Київ — Ковель довжиною 228 км тощо.

Склад та порядок формування Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України є згідно з Конституцією Украї­ни (ст. 147) - незалежний від законодавчої та виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їхню відповідність Конституції України способом консти­туційного судочинства..КСУ складається з 18 суд­дів Конституційного Суду України:6 призначаються Президентом України після кон­сультації з Прем'єр-міністром України та Міністром юстиції ,6 Верховною Радою України таєм­ним голосуванням шляхом подання бюлетенів, 6 призначаються з'їздом суддів.Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одер­жав більшість голосів від загалу обраних делегатів з'їзду суддів України.Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно.Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду від дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховно­го Суду України, не пізніше як через місяць після призначення су­ддею Конституційного Суду України. Конституція України (ч. З ст. 148) та Закон України «Про Конституційний Суд України» (ст. 16) передбачають досить ви­сокі вимоги до членів Конституційного Суду України. Так, суд­дею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як де­сять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти ро­ків та володіє державною мовою. Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспі­лок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій по­літичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладаць­кої та творчої.Голова Конституційного Суду України обирається на спеціаль­ному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосуван­ня лише на один трирічний строк.

До повноважень Конституційного Суду України відносить прийняття рішення та дання висновків у справах щодо:1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів, 2)відповідності Конституції України чинним міжнародним до­ говорам України;3) додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;4)офіційного тлумачення Конституції та законів України

Види юридичної відповідальності за порушення аграрного законодавства..

Під юридичною відповідальністю розуміється державний при­мус до виконання вимог, передбачених законодавством, охоронне правовідношення, в якому порушник зобов'язаний відповідати за свої винні вчинки. У чинно­му законодавстві встановлено такі види юридичної відповідальнос­ті за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майно­ва, адміністративна, кримінальна. Ця класифікація характеризує в основному юридичний метод, заходи і процесуальний порядок дії на порушників законодавства. Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, що працюють за трудовими договорами, уста­новлена чинним законодавством про працю й аграрним законо­давством за ті або інші порушення організації праці, правил внут­рішнього розпорядку й безпечної роботи. За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення. Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібне зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб наклас­ти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудо­вої дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосе­редньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або пере­бування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене піз­ніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене в установленому порядку. Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при виконанні ним трудових обов'язків, є самостійним видом юридичної відповідаль­ності, що регулюється нормами трудового законодавства й інши­ми нормативними актами. Підставами її застосування є шкода, заподіяна винним суб'єктом, який зобов'язаний компенсувати її в розмірах, установлених законодавством. Суб'єктами матеріаль­ної відповідальності є особи, що перебувають в трудових або членських відносинах з потерпілою стороною, господарством, ро­ботодавцем. Матеріальна відповідальність, передбачена трудовим законо­давством, як правило, обмежена певною частиною заробітку пра­цівника В аграрному праві існує також повна й підвищена матеріальна відповідальність, що застосовується у випадках, передбачених у законі. Випадки повного відшкодування шкоди передбачені ст. 134 КЗпП: коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших ціннос­тей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в запо­діянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відпо­відальність за порушення аграрного й іншого законодавства перед­бачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земель­ному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшко­дуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій влас­ності перебувають зазначенні угіддяМайнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного зако­нодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства.Адміністративна відповідальність, досить поширений вид юри­дичної відповідальності за аграрні правопорушення, має каральний характер. Основним засобом адміністративного стягнення є адмі­ністративний штраф, що накладається в установленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування. Адміністративній відповідальності за порушення аграрного за­конодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчини­ли проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур'янами та інНеодмінними умовами притягнення до адміністративної відпо­відальності є протиправність дії (бездіяльність) особи та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявля­ється в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства

Конституційний статус Кабінету Міністрів України.

Конституція України визначає статус Кабінету Міністрів Ук­раїни як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113). згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. . загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширю­ється на всю територію України, а компетенція охоплює практич­но всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом поділу влади, до сфери виконавчої влад. ,колегіальний орган виконав­чої влади, тобто він працює в системі колегіального прийняття рі­шень. До складуКМУ згідно з ч. 1 ст. 114 Конституції України входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.Строк повноважень Кабінету Міністрів України Конституцією України не визначається. Кабінет Міністрів України складає повно­важення перед новообраною Верховною Радою України. До ін­ших підстав припинення повноважень уряду Конституція Украї­ни відносить відставку Прем'єр-міністра України або прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку всього складу Кабінету Мі­ністрів України

Компетенція Кабінету Міністрів України закріплена, насампе­ред, у Конституції України, ст. 116 якої передбачає, що уряд здійс­нює такі основні повноваження:1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, 2) забезпечення прав і свобод людини і громадянина;3)забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; 3)забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;4)розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;5) забезпечення обороноздатності і націо­нальної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі зло­ чинністю; ТД Згідно зі ст. 117 Консти­туції України Кабінет Міністрів України у межах своєї компетен­ції видає акти у формі постанов і розпоряджень, які є обов'яз­ковими до виконання.

Статус народного депутата України.

Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати пов­новаження, що дає можливість брати участь у законотворчій діяль­ності та здійсненні інших функцій Верховної Ради України..Принципами статусу народного депутата України є:вільний депутатський мандат; здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі; несумісність депутатського мандата з іншими видами діяль­ності; рівноправність депутатів; депутатська недоторканність і депутатський індемнітет.До основних положень вільного депутат­ського мандата, зокрема, належать: Народний депутат України не може бути без згоди Верхов­ної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах: по-перше, як невідповідальність народного депутата України - він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або ви­словлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідаль­ності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України); по-друге,2% як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльніст.Строк повноважень народного депутата України - п’ять років (ч. 5 ст. 76 Конституції України).Повноваження народного депутата України починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України - від моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом.Припиняються повноваження народного депутата України од­ночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України, за загальним правилом від моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання, обраної на чергових парламентських виборах.Повноваження народного депутата України можуть бути при­пинені й достроково: за рішенням Верховної Ради України, Прези­дента України, за рішенням суду, на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення або ав­томатично).