Адміністративне право
Поняття державного управління та ознаки державного управління.
Державне управління обов’язково містить три елемента: прийняття рішень, їх виконання і контроль за реалізацією. Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає найбільш важливу його сторону. Разом з тим для безпосереднього управління економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю характерною для державного управління є розпорядча діяльність, яка складає іншу його сторону. Виконавча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб'єктам, які її здійснюють, юридично владних повноважень. Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню властиві характерні риси: загальнодержавний характер; спрямованість на виконання Конституції і законів України (підзаконна діяльність); юридично владний, розпорядчий характер; організаційний зміст, за допомогою якого досягаються регулювання і координація сумісної праці людей; активність і цілеспрямованість;
безперервне і постійне здійснення
Поняття, ознаки та види суб’єктів адміністративного права.
В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав та обов'язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати. Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єкта мати права та обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Адміністративна дієздатність - це здатність громадянина (або іншої фізичної особи) своїми особистими діями набувати права і обов'язки адміністративно-правового характеру та здійснювати їх. Вона виникає у повному обсязі із досягненням особою повноліття, інакше кажучи, досягненням вісімнадцятирічного віку. Поняття адміністративної дієздатності включає здатність не тільки здійснювати правомірні дії, але і нести відповідальність за свої дії. Отже, Суб'єкти адміністративного права - це учасники правових відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки. до суб’єктів адміністративного права слід віднести: Президента України; органи виконавчої влади; державних службовців як суб'єктів, у діяльності яких об'єктивуються повноваження державних органів управління;громадян України, іноземців, осіб без громадянства; органи місцевого самоврядування; об'єднання громадян; суб'єктів підприємницької діяльності.
Президент України як суб’єкт адміністративного права.
Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини. Таким чином, Конституція України визначає місце і роль Президента України в умовах здійснення державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.Найбільшим обсягом повноважень Президент України наділений у сфері виконавчої влади, їх можна поділити на три групи: а) формування структур виконавчої влади; б) визначення змісту діяльності структур виконавчої влади; в) забезпечення законності у-сфері державного управління. Основні повноваження Президента у сфері виконавчої діяльності закріплені в ст. 106 Конституцій України. Одні повноваження в цій сфері Президент України здійснює з відома Верховної Ради України, інші — самостійно або за уявленням Прем'єр-міністра України. З відома Верховної Ради України Президент України призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах; створює, реорганізує і ліквідує за уявленням Прем'єр-міністра України міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах засобів, передбачених на зміст органів виконавчої влади. Президент України відміняє акти Кабінету Міністрів України і акти Ради міністрів АРК; є Верховним Головнокомандуючим Озброєних Сил України; призначає на посаді і звільняє від посад вище командування Озброєних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво в сферах національної безпеки і оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України, який є координаційним органом по питаннях національної безпеки і оборони при Президентові України; Президент України ухвалює рішення про ухвалення в громадянство України і припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування. Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето відносно прийнятих Верховною Радою України законів з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України. На основі і у виконання Конституції і законів України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституцій України, акти Президента України скріпляються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт і його виконання
Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права.
Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, органу державної виконавчої влади — це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.Таким чином, органи виконавчої влади України поділяються на: а) вищий(Вищим органом виконавчої влади є Уряд України — Кабінет Міністрів. Стаття 113 Конституції. До його складу входять Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри); б) центральні(міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльностіДержавний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів.. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.); в) місцеві(місцеві державні адміністрації. Місцеві державні адміністрації функціонують: а) в областях, б) в районах областей, в) в районах Автономної Республіки Крим, г) в містах Києві та Севастополі, д) районах міст Києва та Севастополя. Відповідно до цього вони є обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями і розміщені в обласних і районних центрах, містах Києві та Севастополі.); г) спеціальні. До спеціальних доцільно віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим і міліцію.
Державна служба в Україні. Порядок проходження державної служби.
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, що посідають посади в державних органах і їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави і одержуючих заробітну плату з державних коштів. Закон України «Про державну службу», прийнятий в грудні 1993 р., визначає основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2 ст. 38 Конституцій України). У ст. 4 ці Закони встановлено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, підлоги, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, що здобули відповідну освіту і професійну підготовку і що пройшли в установленому порядку конкурсний відбір, або зараховані на посаду за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Прийом на державну службу здійснюється на конкурсній основі відповідно до порядку, який встановлюється відповідним Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Громадяни України, які вперше зараховуються на службу, при зарахуванні на державну службу приймають присягу, про що робиться відповідний запис в трудовій книжці. Текст присяги приводиться в ст. 17 Закону «Про державну службу». При прийомі на державну службу для особи, що претендує на посаду державного службовця, може встановлюватися випробування строком до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування строком до двох місяців в цілях набуття практичного досвіду і перевірки ділових якостей. Державні службовці можуть бути усунені від виконання повноважень за посадою без вирішення відповідних правоохоронних органів. Відчуження може бути прийняте керівником відповідного державного органу, в якому працює службовець, якщо невиконання або неналежного виконання службових обов'язків привело до людських жертв, заподіяло значний матеріальний або моральний збиток громадянинові, державі, підприємству, установі або об'єднанню громадян. Законодавство передбачає порядок прийому і проходження державної служби, вводить категорії посад службовців і ранги, які їм привласнюються, ставлячи їх в основу службової кар'єри. Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, об'єму і характеру компетенції на конкретній посаді, ролі і місця посади в структурі державного органу. Законом «Про державну службу» встановлено сім категорій посад державних службовців, яким відповідають 15 рангів. Встановлення категорій посад і рангів державних службовців має велике значення для забезпечення ефективності державної служби, стабільності кадрів, оскільки дозволяє вирішувати багато питань, пов'язаних з підготовкою, підбором, розстановкою кадрів, їх перепідготовкою, підвищенням кваліфікації, просуванням по службі, а також оплатою праці і пенсійним забезпеченням. Результати підвищення кваліфікації є одним з підстав для просування по службі
Форми державного управління в адміністративному праві.
Форма управління - це зовнішній прояв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для вирішення поставлених перед ними завдань. Термін «форма» означає вигляд, будь-який зовнішній прояв певного змісту. Якщо функції управління розкривають основні напрями цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на об'єкти управління, то форми управління - це шляхи здійснення такого цілеспрямованого впливу, тобто форми управління показують, як практично здійснюється управлінська діяльність. Процес реалізації завдань і функцій знаходить свій юридичний прояв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визначаються характером відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійснення виконавчої і розпорядливої діяльності. Управлінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії ваблять юридичні наслідки, інші - ні. Форми управлінської діяльності прямо або опосередковано обумовлені тими юридичними розпорядженнями, за допомогою яких державу регулює діяльність виконавчої влади. Вони (форми) закріплюються в Конституції України (ст. 117), законах, положеннях, стандартах. Органи виконавчої влади вибирають ті форми, які є за даних конкретних умов найбільш виправданими і ефективними. Це означає, що в процесі управлінської діяльності відповідні органи виконавчої влади (посадові особи) на основі чинного законодавства самостійно встановлюють обов'язкові правила поведінки (норми права) по питаннях, які віднесені до їх компетенції. Дії органів виконавчої влади можуть бути відповідним чином згруповані, тобто зведені в певні однорідні групи по ознаках спільності або схожості їх зовнішнього прояву. Всі форми управлінської діяльності безпосередньо або опосередковано обумовлені відповідними юридичними ухвалами, за допомогою яких Українську державу регламентує діяльність своєї виконавчої влади Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:1) видання нормативних актів управління;2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;3) проведення організаційних заходів; 4) здійснення матеріально-технічних операцій. Ця класифікація державно-управлінської діяльності є схематичним моделюванням реальності, що не виключає її певної умовності, оскільки існують і інші види класифікації. Видання нормативних актів управління є особливою формою діяльності органів виконавчої влади, яка передбачає розпорядливу діяльність, направлену на виконання закону шляхом встановлення певних правил у сфері державного управління
Методи державного управління в адміністративному праві.
В результаті того, що одні методи мають загальний характер, властивий всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інші - лише окремим з них, методи управління розділяються на загальних і спеціальних. До загальних методів, як правило, відносяться методи переконання і примушення, адміністративного і економічного впливу, нагляду і контролю, прямого і непрямого впливу, регулювання, керівництва і управління (зокрема оперативного).
Такі універсальні методи, як переконання і примушення, забезпечують належну поведінку учасників управлінських відносин. Вони взаємозв'язані, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їх використання визначається рівнем розвитку суспільних відносин.Адміністративні методи зазвичай кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб і громадян шляхом прямого встановлення їх прав і обов'язків через систему наказів. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість в кінцевому результаті праці. Нагляд є необхідним пасивним методом управління. З його допомогою можна оцінити стан справ, але він не даэ можливості суб'єктам, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних органів, організацій і посадових осіб. Впливати безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю. Прямий вплив виражає волю відповідного органу - наказ. Непрямий вплив - це створення умов зацікавленості у виконавців, надання ним можливості вибрати варіант поведінки і ін. Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики і принципів її реалізації через державне фінансування; пільги. Керівництво має на меті практичне втілення в життя загальної політики і принципів, здійснення контролю за підлеглими об'єктами, розробку напрямів їх діяльності. Систематична, безпосередня дія суб'єктів на об'єкти є методом управління.
Методи адміністративного примусу та види методів адміністративного примусу.
Державне примушення в наший країні характеризується тим, що цей метод державної дії є допоміжним, здійснюється на основі переконання і лишепісля застосування переконання. Він застосовується до порівняно незначного числа осіб, що зробили правопорушення.Державне примушення - це психологічна або фізична дія державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою спонукати, примусити до виконання норм має рацію. Воно виступає в двох формах: судовою і адміністративною. Адміністративне примушення - один з видів державного примушення. застосовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають в цій сфері державної діяльності;механізм правового регулювання адміністративного примушення встановлює підстави і порядок застосування відповідних примусових мерів, які регулюється, як правило, нормами адміністративного права; адміністративне примушення використовується для: а) попередження здійснення правопорушень; би) припинення адміністративної провини; у) притягання до адміністративної відповідальності.Примусові заходи адміністративного характеру застосовуються органами державної виконавчої влади, судами (суддями) для дії на громадян і посадових осіб з метою виконання ними юридичних обов'язків, припинення протиправних дій, притягання до відповідальності правопорушників, забезпечення суспільної безпеки. Велике теоретичне і практичне значення має класифікація адміністративного примушення по видах, оскільки це дає можливість усвідомити суть різноманітних засобів примушення, вживаних в державному управлінні, їх меті і взаємозв'язку, забезпечити ефективну дію на правопорушників, вирішувати питання залучення їх до відповідальності. Характер конкретних суспільних відносин вимагає властивої тільки ним захисту. У одних випадках правопорядок забезпечується шляхом використання засобів попередження правопорушень, в інших - припинення правопорушень, в третіх - покарання за досконалі правопорушення.
Поняття та ознаки адміністративного правопорушення
Адміністративним правопорушенням (провиною) визнається те, що робить замах на громадський порядок, власність, має рацію і свободи громадян, на встановлений порядок управління протиправна, винна (умисне або необережне) дія або бездіяльність, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність (ст. 9 КОАП).
У законі одночасно приводяться два терміни: «адміністративне правопорушення» і «адміністративна провина», але останній не є різновидом адміністративних правопорушень.
Адміністративне правопорушення (провина) характеризується поряд ознак. Це перш за все діяння, поведінка, вчинок людини, дія або бездіяльність, а також акт зовнішнього виразу відношення особи до реальної дійсності, інших людей, суспільства, держави. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього виразу. Діяння визнаються адміністративним правопорушенням за наявності таких ознак: суспільна шкідливість, протиправність, провина і адміністративна караність.
Суспільна шкідливість дії або бездіяльності означає, що воно заподіює або створює загрозу спричинення шкоди об'єктам адміністративно-правової охорони, які передбачені ст. 9 КОАП.
Протиправність означає, що дія або бездіяльність прямо заборонена адміністративно-правовими нормами. Ознака протиправності указує також на неприпустимість застосування аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягання до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законом про адміністративні правопорушення.
Адміністративне правопорушення (провина) може бути тільки винним діянням.
Провина полягає в психічному відношенні особи до діяння і його шкідливих наслідків, може бути умисною або необережною. Ступінь провини враховується при накладенні адміністративного стягнення, при звільненні від адміністративної відповідальності або передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу.
Адміністративна караність означає, що адміністративною провиною визнається тільки таке протиправне, винне діяння, за яке законом передбачено застосування адміністративних стягнень. Реалізація адміністративного стягнення не завжди супроводжує адміністративну провину, але можливість застосування стягнень складає його невід'ємна властивість.
Розглянуті ознаки є найбільш характерними і істотними, властивими будь-якому адміністративному правопорушенню (провині), характеризують його як фактична підстава адміністративної відповідальності і складають її матеріальне поняття. Останнє конкретизується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів провини, в яких законом передбачені необхідні і специфічні ознаки того або іншого конкретного діяння.
Відмінність адміністративних правопорушень та злочинів.
Склад адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена законом сукупність ознак за наявності яких діяння вважається адміністративною провиною. Склад адміністративного правопорушення утворюють ознаки, що характеризують об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони, суб'єкта правопорушенн. Об'єкт адміністративного правопорушення - це те, на що воно робить замах. Адміністративну провину заподіює шкода або створює загрозу його спричинення суспільним відносинам, які і утворюють об'єкти провини. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти провини.Загальний об'єкт складає вся сукупність суспільних відносин, що охороняються законодавством про адміністративні правопорушення.Родовий об'єкт - це група однорідних або тотожних суспільних відносин, адміністративно-правових норм, що охороняються комплексом.Під безпосереднім об'єктом розуміють поставлені під охорону закону конкретні суспільні відносини, яким заподіюється шкода правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу.Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, що визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них відносяться діяння (дія або бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя і засоби здійснення провини.Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення .составляєт зв'язаний з його здійсненням психічний стан особи. До ознак, що характеризують суб'єктивну сторону, відносяться провина, мотив і мета здійснення правопорушення. Провина - основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони адміністративної провини. Це психічне відношення особи до досконалого їм суспільно шкідливому діянню і його наслідкам, яке виявляється у формі наміру або необережності. Мотив і мета здійснення адміністративного правопорушення - факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу провини. Під мотивом розуміється усвідомлена особою внутрішня спонука, якою воно керується при здійсненні правопорушення. Мета - це слідство, результат, якого хоче досягти особа, здійснюючи адміністративне правопорушення. Суб'єктом адміністративного правопорушення визнається фізична особа, що досягла на момент здійснення правопорушення віку, з якого наступає адміністративна відповідальність. Ознаки, що характеризують суб'єкта провини, діляться на загальних і спеціальних. У приведеному визначенні названі ознаки загальні, тобто властиві будь-якому суб'єктові.
Поняття адміністративного стягнення та види адміністративних стягнень.
адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.Стаття 24 КУпАП встановлює такі види адміністративних стягнень: 1) попередження((ст. 26 КУпАП) застосовується як самостійна міра за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики.); 2) штраф((ст. 27 КУпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках, установлених законодавством України); 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення((ст. 28 КУпАП) застосовується виключно за рішенням суду і тільки щодо предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.); 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення(Конфіскація (ст.29). це примусова безоплатна передача його у власність держави. Конфіскація здійснюється виключно за рішенням суду); 5) позбавлення спецального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання)( ст. ЗО КУпАП)це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки); 6) виправні роботи((ст. 31 КУпАП) — стягнення майнового характеру, що триваєдо 2 міс, 20%з/п); 7) адміністративний арешт.9 ст. 32 КУпАП). Це стягнення встановлено за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небезпеки наближаються до злочинів. Арешт є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень.)До іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, може бути застосовано (крім передбачених у ст. 24 КУпАП) адміністративне видворення за межі України.Мета: захист правопорядку, виховання осіб, які вчинили адміністративні проступки, у дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення.