16. Концепція “первинних” і “вторинних” правил х.Херта.

Неопозитивіст Х. Херт – продовжувач ідеї аналітичного правового позитивізму, намагається посилити процес гуманізації позитивного права. Він визначає дієвість права через термін «визнання» як ідею згоди більшості. Право він пов’язує не з обов’язком чи абсолютною необхідністю, а з вільним волевиявленням. Херт запроваджує таку точку зору на правову реальність, яка пов’язана насамперед з правилами «визнання» влади.

Харт виключає мораль зі своїх правил визнання. Це змусило деяких критиків заявити, що цього не можна робити, бо соціальні і моральні міркування є важливими факторами утворення прав і не дають йому можливості узаконити зловживання владою.

Як правознавець-неопозитивіст Г. Харт вважає твердження "закон - це не право", "несправедливий закон - це неправо" - парадоксом чи "просто помилкою" .В той же час він не погоджується з Дж. Остіном і Г. Кельзеном в трактуванні права як примусу. Г. Харт розглядає право як формально-логічну систему первинних і вторинних норм.

1) первинні правила-ніким не встановлюються. Мета – забезпечити життєдіяльність. Виникають з необхідності існування права;

2) Вторинні правила поділ на 3 групи:

- Визнання – держ. волевиявлення, які визнають, фіксують первинні правила;

- Змін – первинні правила відповідно до розвитку суспільства змінюються;

- Рішень - коли виникають конфлікти в суспільстві.

17. Соціологічний позитивізм.

Соціологічний позитивізм: вихідна форма буття права — правовідносини; правопорядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей.

При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Соціологічний позитивізм – право-це певні соціальні факти (в розумінні існуючих відносин). Право – це саме життя. Воно живе в соціумі, суспільстві.

Євген Еріх – проф. чернігівського університету, запровадив поняття «живе право».

Право – це норми держави, але закони застарілі, відстають від життя тому інколи вони не можуть забезпечити вирішенню певної справи, також існують прогалини.

Тому потрібно звернутися до вільного права, і пошукати десь поза межами закону – норми, які виникають природнім шляхом (договори).

Живе право – це ті соціальні норми які формуються в житті (правила громад, об’єднань).

Прихильники – Конторович, Жені.

Паунд Роско – декан Гарвардського Університету – був 40 років.

Право складається з 2 частин

1. право в книжках – закони прецеденти

2. право в дії – ці реальні правові відносини, реальний соціальний правопорядок, який складається в суспільстві в результаті дії права в книжках.

З цих двох частин основною є друга частина.

Юрист – це соціальний інженер, а юриспонденція - соціальна інженерія. (Паунд)

Чому потрібно, виникло право? В суспільстві існують різноманітні, не співпадаючі інтереси і Паунд виділяв 3 групи інтересів:

1. Індивідуальні

2. Колективні

3. інтереси всього суспільства

Ці 3 інтереси досить часто не співпадають.