
- •1. Праворозуміння: поняття; причини плюралізму; класифікація.
- •2. Поняття філософії права та її предмета: сучасні інтерпретації.
- •3. Складові філософії права: проблеми структуризації.
- •4. Співвідношення загальної теорії права і держави (праводержавознавство) та філософії права.
- •5. Основні функції філософії права.
- •6. Як залежить якість (ефективність) професійної діяльності юриста від його філософсько-правових поглядів (знань, уявлень)?
- •7. Предмет фп – найзагальніші право державні закономірності – як визначальний чинник формування її методології. Класифікація таких закономірностей.
- •7. Загальне поняття методології філософії права. Її склад (структура).
- •8. Концептуальні підходи у науці філософії права як фундамент її методології (поняття, види, загальна характеристика).
- •9. Методи та способи (прийоми) дослідження у філософії права (поняття, види, загальна характеристика).
- •10. Потреби, інтереси та інші чинники, що впливають на застосування методології (насамперед концептуальних підходів) філософсько-правових досліджень. Методологічна дисципліна та її постулати.
- •11. Трансформаційні перетворення у методології сучасної вітчизняної філософії права та інших галузей юридичної науки (причини, стан, тенденції).
- •12. Загальне поняття праворозуміння. Загальносоціальне (“природне”) і спеціальносоціальне (позитивістичне) праворозуміння. Причини їх існування.
- •13. Юридичний (логістичний) позитивізм.
- •14. Аналітична юриспруденція Дж.Остіна та ін.
- •15. “Чисте” вчення про право (нормативізм) г.Кельзена.
- •16. Концепція “первинних” і “вторинних” правил х.Херта.
- •17. Соціологічний позитивізм.
- •18. Школа “вільного права” (є.Ерліх, Конторович, Жені).
- •19. Право як інструмент соціального контролю за боротьбою інтересів (р.Паунд).
- •20. Юридичний реалізм (к.Левеллін, Дж. Френк).
- •21. Правовий інституціоналізм (л. Дюгі, м. Оріу).
- •22. Психологічний позитивізм у філософії права.
- •23. Правопсихологічна концепція л.Петражицького та її подальші прояви.
- •24. Екзістенціалістське праворозуміння.
- •25. Комунікативне право розуміння та герменевтичне праворозуміння. Право як наслідок індивідуального інтелектуального визнання.
- •26. Комплексні (інтегральні) різновиди позитивістського праворозуміння.
- •27. Марксистське праворозуміння.
- •28. Антропологічне праворозуміння.
- •29. Здобутки й проблеми позитивістського підходу до праворозуміння.
- •31. Загальна характеристика “природного” праворозуміння. Основні етапи його розвитку.
- •32. Філософсько-антропологічний підхід – методологічний фундамент сучасного наукового «природного» праворозуміння. Поняття «правова людина» і «правова особистість».
- •33. Права людини – онтична основа «природного» праворозуміння у хх-ххі ст.
- •35. Cутність прав людини як соціального явища. Чинники та герменевтичні закономірності розуміння (інтерпретації) прав людини.
- •36. Гідність людини як фундамент усіх її “природних” прав.
- •37. Зміст і обсяг прав людини як їх, відповідно, якісна й кількісна характеристики.
- •38. Здійснення (реалізація) прав людини та проблеми її обмежування. Межі прав людини (поняття, класифікація). Причини та підстави встановлення та застосування право обмежень.
- •39. Загальні тенденції розвитку прав і свобод людини (соціально-філософський аспект). Діалектика універсалізації назв та урізноманітнення, змісту й меж прав людини. Стандарти прав людини.
- •45. Діалектика універсалізації назв та урізноманітнення, змісту й меж прав людини. Стандарти прав людини.
36. Гідність людини як фундамент усіх її “природних” прав.
Зростає тенденція до захисту прав людини (зокрема Гідності) як на міжнародному так і на національному рівні. Поняття „гідність людини” часто використовується у різних фундаментальних міжнародних правових актах.
Загальне та абстактне звернення до людської гідності застосовується з метою виділення основних соціальних цінностей і засад функціонування суспільства.
Нормативне таке звернення до людської гідності визначає систему ідеальних або бажаних соціальних звязків, які лежать в основі взаємовідносин між людьми.
Позанормативне:
Людська гідність розглядається як джерело прав людини, тобто підноситься на рівень принципу права.
Людська гідність належить кожному, незалежно від її законодавчого закріплення.
Право людини на гідність випливає з принципу людської гідності.
Існують такі доктринальні інтерпритації категорії гідності людини, котрі залежно від субєкта оцінювання можуть бути позначені як:
субєктивістський (самооцінка людиною її власної цінності, значущості)
обєктивістсько-соціальний (соціальна, групова, чи загальносуспільна оцінка гідності людини)
субєктивістсько-соціальний (самооцінка людиою її соціальної оцінки, сформульованої іншими субєктами)
Гідність людини – це внутрішня оцінка нею власної цінності, яка ґрунтується на схваленій домінуючою частиною суспільства моральній самосвідомості і готовності її охорони за будь-яких умов, а також очікування з цього приводу поваги зі сторони інших.
Об’єктивна сторона гідності – тобто людська гідність, яка притаманна кожній без винятку людині, безвідносно до її індивідуальних особливостей.
Суб’єкт гідності – кожна особа.
Об’єкт гідності – змістовна сторона гідності: моральні, розумові, фізичні якості, риси характеру, зовнішній вигляд, предметна діяльність та її результати, поведінка людини, місце у системі взаємин з навколишнім світом.
Людська гідність є першочерговою та визначальною для всіх інших соціальних, а також правових цінностей.
37. Зміст і обсяг прав людини як їх, відповідно, якісна й кількісна характеристики.
Зміст прав людини — це умови та засоби які складають можливості людини необхідні для задоволення її потреб, існування та розвитку. Це є якісні показники.
Кількісний показник — це обсяг прав людини визначений у певній одиниці виміру. Характер таких одиниць виміру зумовлений змістом можливостей, які відображають відповідні права, а також особливості носіїв цих прав, також специфіка об’єктів цих прав. Одиниці виміру прав людини не можуть бути універсальними.
Звуження змісту прав людини неодмінно тягне за собою звуження їхнього обсягу. Зміна ж обсягу не завжди викликає зміни змісту прав людини. Обсяг прав людини це суттєва властивість, яка відображає показники відповідних можливостей виражена у певних одиницях виміру. Конституції.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.