24. Екзістенціалістське праворозуміння.

Основна категорія — екзистенція (існування людини). В центрі філософської екзистенції — людина гуманістично-демократична, її психіка ізольована від навколишніх факторів. (Ясперг, Сартр)

З позицій такої філософії, основна мета філософії права — це розуміння і визначення права як екзистенціального явища в його співвідношенні з офіційним законом (позитивним правом). У цьому контексті екзистенціальне право виступає як справжнє право, що відповідає "справжньому існуванню", екзистенції), а закон (позитивне право) — як дещо недійсне, відчужене від людини і протилежне його екзистенціальній сутності, як об'єктивована форма вираження "неістотного існування".

Загальна ідея екзистенціального праворозуміння по-різному трактується і реалізується в різних філософсько-правових концепціях екзистенціалізму.

Різноманітні аспекти екзистенціального підходу до права розроблено у працях німецького юриста В. Майгофера. Буття людини у світі криє в собі два моменти: момент одиничності й неповторності буття людини та момент впливу на людське буття того світу, в якому існує це буття.

Таке розуміння екзистенції людини, яка відображає соціальне буття, Майгофер виражає за допомогою поняття "буття-в-якісті". В різноманітних конкретних ситуаціях своєї екзистенції, згідно з цією концепцією, виступає в різних екзистенціальне обумовлених соціальних ролях (батька чи сина, чоловіка чи жінки, покупця або продавця і под.). У рольових проявах людської екзистенції "самобуття" одного індивіда реалізується у відносинах із "самобуттям" інших індивідів у загальному контексті соціального "співбуття" людей.

Рольові прояви людської екзистенції вивчаються в межах "конкретного природного права", під яким Майгофер розуміє екзистенціальну інтерпретацію природно-правової категорії "природа речей". При цьому сенс такого "конкретного природного права" розкривається як конкретизація "золотого правила" ("Поводь себе таким чином, щоби ти завжди ставився до людства і в своїй особі до всякого іншого також, як до мети та ніколи б не ставився до нього лише як до засобу". І. Кант).

Предметом екзистенціальної філософії права є ідея права, його поняття, а також самостійна воля як природний стан людини.

Екзистенціальний підхід характеризується тим, що соціальна природа і функції права розглядаються з позицій індивідуальної сутності людини, як вираження специфічних умов її конкретного буття. Існування ж елементів саморегуляції у структурі поведінки особи екзистенціалізм пояснює існуванням у кожному індивіді особливого духовного світу, що визначає його мотиваційну структуру і лінію поведінки в кожній зі сфер правовідносин.

Прибічники цього підходу вивчають право і правові інститути як форми індивідуальної та колективної життєдіяльності, як засоби співіснування людей. Ось чому в методологічній площині вирішальна роль відводиться психологічному (екзистенціальному аналізові сприйняття права і суб'єктивної оцінки правових процесів на всіх рівнях соціальної структури).

Екзистенціалізм робить акцент на вивченні онтологічної структури права, абсолютизуючи при цьому значення зворотних зв'язків буття до праворозуміння і процесу творення нових норм. З погляду екзистенціалістів, онтологічне буття права не стільки детермінує людську поведінку як фактор зовнішнього впливу, скільки являє собою форму самовираження особистостей, рис людського характеру. Отож, світ справді людського існування є суб'єктивним; він протистоїть зовнішньому світові з його соціальними проблемами.

Завдання екзистенціальної правової філософії, на думку А. Кауфмана і М. Мюллера, полягає в тому, щоб знайти субстанцію історичної зміни права, його "історичне буття".

Основна вимога "природного права як права екзистенції" полягає в тому, що необхідно виробити відповідний до гідності людини і цінностей людського життя взірець існування індивідів та їхніх взаємовідносин. При цьому традиційне положення природного права про людську гідність трактується як вимоги порядку максимально можливої свободи всіх людей за дотримання їхньої безпеки, задоволення їхніх потреб і розвитку їхніх здібностей.

Представники екзистенціальної правової філософії критикують юридичний позитивізм, який визнає лише "емпіричні", "реальні" факти та ігнорує "ідеальні", "метафізичні" чинники, що призводить до трактування права як "однобічного соціологізму", "біологізму".