Розділ 1. Теоретико-методологічні основи процесів ліквідації та банкрутства підприємства

1.1 Сутність ліквідації та причини виникнення банкрутства підприємства

За Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [5] банкрутство – це визначена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Деякі українські науковці подають своє тлумачення цього поняття. За визначенням І.О. Бланка [28, с. 101], банкрутство – це реалізація катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, в результаті якої воно неспроможне задовольнити у встановлений строк пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Розглядаючи сутність банкрутства, як економічного явища можна застосувати наступне визначення: банкрутство – це наслідок глибокої фінансової кризи, системи заходів по управлінню, яка не призвела до позитивних результатів [24, с. 11].

Під фінансовою кризою слід розуміти розбалансування діяльності підприємства та обмежені можливості його впливу на фінансові відносини. Кризова ситуація, для подолання якої не було вжито відповідних заходів, може призвести до значного розбалансування економічного організму підприємства, неможливості фінансового забезпечення своєї діяльності, що розглядається як банкрутство підприємства.

Головна та функціональні цілі розвитку підприємства зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації економічної безпеки. Типову структуру функціональних складових економічної безпеки з коротким описом їхньої сутності показано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Типовий перелік функціональних складових економічної безпеки підприємства (організації)

Загальна схема процесу організації економічної безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно або одночасно:

1) формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав, інформації, технології та устаткування);

2) загально стратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими;

3) стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації);

4) загальнотактичне планування економічної безпеки за функціональними складовими;

5) тактичне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації);

6) оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства (організації);

7) здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки;

8) загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки.

Тільки за здійснення в необхідному обсязі зазначених дій (заходів) можна буде досягти належного рівня економічної безпеки підприємства.

Більшість українських економістів визначає 3 основні стадії розвитку кризи на рівні підприємства:

1 стадія – прихована криза (криза ефективності). Основними її характеристиками є зниження ефективності діяльності підприємства, що виявляється в негативній динаміці показників прибутковості обороту та капіталу, ринковій вартості підприємства, тривалості фінансового та операційного циклів. Причинами такої ситуації різкого зниження ефективності є отримання збитків спочатку від окремих операцій, потім – отримання збитків в певних часових періодах, і поступово за результатами господарської та фінансової діяльності. Спочатку збитки отримані від окремих операцій покриваються за рахунок внутрішніх резервів – ліквідної частини власного капіталу, нерозподілених прибутків минулих періодів. Також збитки покриваються за рахунок продажу активів та зростання кредиторської заборгованості. Поступово внутрішні резерви покриття поточних збитків вичерпуються, що знаменує перехід до наступної стадії розвитку кризи [35, с. 114].

Дії керівництва на цій стадії кризи, в основному, спрямовані на нерозповсюдження негативної інформації про діяльність підприємства. Невдачі розглядаються як короткострокові явища викликані не прогнозованим збігом обставин. За сприятливих обставин тимчасові фінансові ускладнення вдається подолати, але поглиблений аналіз ситуації та пошук причин виникнення фінансових ускладнень не проводиться, необхідні зміни в стратегії та тактиці діяльності не вносяться, що сприяє поглибленню кризи.

2 стадія – криза платоспроможності – ця стадія банкрутства характеризується періодичним та дедалі тривалішим дефіцитом грошових коштів для виконання підприємством своїх зобов’язань та фінансування поточної діяльності. Зовнішнім виявом такого становища є затримка оплати поточних платежів (порушення термінів сплати у зв’язку з недостатньою кількістю грошей на розрахунковому рахунку), сплата економічних санкцій (пені, штрафів) за несвоєчасну оплату, поява простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів та займів. Відбувається поступове накопичення та поглиблення суперечностей між попитом та пропозицією грошових коштів, між потребою їх витрачання та можливістю їх накопичення.

Як правило, дії керівництва підприємства на цій стадії носять екстрений характер: заключаються угоди з малознайомими та не надійними партнерами, використовуються позабанківські форми короткострокового фінансування, вживаються авантюрні методи ведення діяльності, що призводить до порушення законодавства та податкової дисципліни.

3 стадія – загроза банкрутства (криза розрахунків по боргах, фінансова неспроможність) – ця стадія характеризується неспроможністю підприємства протягом тривалого часу (за законодавством протягом трьох місяців) погасити зобов’язання перед кредиторами, тоді кредитори мають право подати заяву до господарського суду про порушення проти підприємства провадження про визнання його банкрутом, та захищати свої права в суді.

Кожен науковець наводить свою класифікацію факторів виникнення загрози банкрутства, але найбільш повна класифікація факторів виникнення криз на підприємстві подається в монографії Л.О. Лігоненко “Антикризове управління підприємством”:

За місцем виникнення кризових факторів: внутрішні (ендогенні) – виникають в результаті діяльності підприємства, прийняття певного рішення, загального стану системи. На них можна легко вплинути; зовнішні (екзогенні) – виникають незалежно від діяльності підприємства, підприємство не може вплинути на них, залежать від стану навколишнього середовища.

За наслідками прояву кризових факторів: загальні – кризові фактори дія яких погіршує загальні умови здійснення підприємницької діяльності; специфічні - кризові фактори дія яких погіршує діяльність підприємств в окремій галузі, окремого профілю чи спеціалізації; індивідуальні – кризові фактори дія яких спричиняє виникнення ситуації банкрутства на конкретному підприємстві.

За ступенем впливу: основні – кризові фактори які прямо впливають на виникнення банкрутства; другорядні – кризові фактори які справляють другорядний вплив на виникнення банкрутства.

За ступенем взаємообумовленості: незалежні – кризові фактори визначаються певними тенденціями чи подіями; похідні – кризові фактори є наслідками дії незалежних кризові фактори, в результаті впливу причинно-наслідкових зв'язків.

За часом дії: постійні – кризові фактори які діють постійно і визначають рівень загрози виникнення банкрутства; тимчасові – кризові фактори діють не постійно і посилюють рівень загрози виникнення банкрутства внаслідок дії тих чи інших подій.

Демографічні кризові фактори обумовлюють розмір та структуру потреб споживачів. Соціальні кризові фактори визначають норми та звички споживання, являються причиною надання переваги одним товарам над іншими. Економічні кризові фактори характеризують: стан розвитку економіки; галузеву та територіальну структуру економіки; насиченість ринку окремими товарами; тенденції зміни реального рівня доходів населення; сприятливість розвитку бізнесу через рівень інфляції, податків, кредитних ставок; характер та стабільність інструментів державного регулювання бізнесу; обсяги державного замовлення та фінансування; інвестиційний клімат. Політичні кризові фактори визначають: ставлення держави до підприємницької діяльності; спрямування внутрішньої політики; характер державного регулювання економіки; ставлення до реформування відносин власності. Природні кризові фактори визначають: кон'юнктуру ринку сировини та матеріалів; зміни споживчого попиту пов'язані зі зміною кліматичних умов. Науково-технічні пов'язані з: впровадженням досягнень науки та техніки; конкурентоспроможність окремих товарів; тривалість життєвого циклу окремих технологій; імовірність технологічних проривів. Інші кризові фактори : кримінальна ситуація в країні; стихійні лиха; екологічні фактори.

Зовнішні кризові фактори впливають на всі підприємства в однаковій мірі, та чомусь одні підприємства знаходяться в критичному стані, а інші можуть спокійно вести свою господарську діяльність і отримувати прибутки, отже причини банкрутства закладені в самому підприємстві.

Внутрішні кризові фактори також дуже різноманітні і розподіляються за наступними ознаками:

За особливостями формування грошових потоків підприємства:

Кризові фактори, пов'язані з операційною діяльністю: неефективний маркетинг; неефективна структура поточних витрат(велика частка постійних витрат); низький рівень використання основних засобів; великий розмір страхових та сезонних запасів; недостатньо різноманітний асортимент продукції; неефективне виробниче управління.

Кризові фактори, пов'язані з інвестиційною діяльністю: неефективно сформований фондовий портфель; довготривалість будівельно-монтажних робіт; суттєві перевитрати інвестиційних ресурсів; недосягнення запланованих об'ємів прибутку по реалізованим інвестиційним проектам; неефективний інвестиційний менеджмент.

Кризові фактори, пов’язані з фінансовою діяльністю: неефективна фінансова стратегія; неефективна структура активів (низька їх ліквідність); надмірна частка позикового капіталу; висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу; зростання дебіторської заборгованості; висока вартість капіталу; неефективний фінансовий менеджмент; перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків.

За видом ресурсів, які використовуються підприємством бувають кризові фактори, які пов'язані із станом: (такий розподіл кризових факторів дає можливість виявити який з неефективно залучених видів ресурсів призводить до банкрутства).

Технічних ресурсів: незадовільний стан та якість використання основних фондів; незадовільний стан та якість використання матеріально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів; висока матеріаломісткість виробництва; високий рівень матеріальних витрат.

Технологічних ресурсів – застарілі технології виробництва.

Трудових ресурсів: дефіцит та висока плинність кадрів; низька якість кадрів управлінського, виконавчого та технічного персоналу; втрата ключових працівників.

Інформаційних ресурсів: відсутність доступу до стратегічної та оперативної інформації; незадовільний стан системи інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень.

Організаційних ресурсів: незадовільний стан організаційної системи управління; незадовільний стан стилю та засобів управління; неадекватний та несвоєчасний управлінський вплив на розвиток ситуації.

Фінансових ресурсів: недостатність власного капіталу; неможливість отримання та обслуговування позикового капіталу; збитковість діяльності.

Просторових ресурсів: неможливість територіального розподілу діяльності; неможливість зміни району збуту продукції.

Товарних ресурсів: невідповідність запасів готової продукції попиту споживачів; неможливість закупівлі товарів, що користуються попитом у споживачів.

За функціональним спрямуванням менеджменту виділяють кризові фактори, обумовлені станом:

• загального менеджменту: невідповідність сучасним вимогам загальних принципів управління підприємством; відсутність стратегічного підходу; неволодіння сучасними методами планування, аналізу, прийняття рішень.

• виробничого менеджменту: неоптимальність виробничих програм підприємства; збитковість випуску окремих видів продукції; високий рівень постійних витрат; неефективна закупівельна діяльність та організація виробничого процесу.

• фінансового менеджменту: неефективне управління формуванням та використанням окремих видів активів; неефективність формування власного та залученого позикового капіталу; високий рівень фінансового ризику.

• маркетингу: неефективність цінової, товарної, збутової та комунікаційної політик підприємства; незадовільне вивчення та прогнозування попиту на товари.

• інвестиційного менеджменту: неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів; незбалансованість інвестиційних потреб та можливостей; збитковість та неліквідність інвестиційного портфеля підприємства в цілому.

Такий розподіл дозволяє виявити неефективну діяльність спеціалістів певних профілів, що викликає виникнення кризових ситуацій.

Отже, розглядаючи сутність банкрутства, як економічного явища можна застосувати наступне визначення: банкрутство – це наслідок глибокої фінансової кризи, системи заходів по управлінню, яка не призвела до позитивних результатів. Під фінансовою кризою слід розуміти розбалансування діяльності підприємства та обмежені можливості його впливу на фінансові відносини. Кризова ситуація, для подолання якої не було вжито відповідних заходів, може призвести до значного розбалансування економічного організму підприємства, неможливості фінансового забезпечення своєї діяльності, що розглядається як банкрутство підприємства.

Розглянувши основні причини виникнення ситуації банкрутства на підприємстві треба зазначити що всі ці кризові фактори діють в комплексі, що ускладнює можливість їх усунення та усунення наслідків їх дії.

На сьогоднішній день чинне законодавство поки що не визначає загального поняття ліквідації юридичних осіб. Так, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у статті 1 дає визначення цього поняття, але лише стосовно процедури банкрутства. Ліквідація при банкрутстві — це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Юридична наука узагальнює поняття ліквідації, як регламентовану законом процедуру, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи. Отже, ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи.

Юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами; за рішенням суду.

Що стосується підстав для ліквідації юридичної особи, то такими можуть бути, зокрема: закінчення строку, на який було створено юридичну особу, або після досягнення мети, поставленої при її створенні; у зв'язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; інші підстави, передбачені законодавчими актами України.

Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав і обов'язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов'язки припиняються.

Отже, юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і примусовому порядку.

Відповідно до статей 104 Цивільного кодексу України [2] та 59 Господарського кодексу України [1] юридична особа припиняється також в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи.