Зміст

І. Вступ……………………………………………………………….. 3

1.1 Мова – основний засіб спілкування…………………. 3

1.2. Загальне поняття про мовознавство…………….….. 4

ІІ. Основна частина………………………………………….…….. 5

2.1. Загальне поняття про систему. Різноманітні тлумачення терміну…………………………………………………. 5

2.2 Дескриптивний і конструктивний підходи до визначення системи………………………………………………….. 7

2.3. Сучасна класифікація систем……………………….... 8

2.4. Мова як система систем…………………………….... 9

а) Системність у мові за І.О. Бодуеном де Куртене………………………….10

б) Системність у мові за Фердинандом де Соссюром………………………..11

в) О.О. Потебня про системність у мові………………………………………13

2.5. Поняття «структури»…………………………………14

2.6. Теорія ізоморфізму………………………………...…15

2.7. Теорія ієрархії мовних рівнів………………………..16

ІІІ. Висновки………………………………………………………... 16

IV. Список використаної літератури……………………………..19

Додатки 1 – 7 ………………………………………………………...20

I. Вступ

Тема моєї роботи: Мова – основний засіб спілкування. Мовознавство – як про мови. Поняття «структура» і «система». Мова як система систем. Теорія ізоморфізму та ієрархії рівнів мови.

Мета: Уявлення про мову як засіб спілкування між людьми. Загальна характеристика структури і системи в процесі людського пізнання. Дослідження мови як системи, на основі праць та досвіду відомих мовознавців. Визначення теорії ізоморфізму та ієрархії рівнів мови.

1.1 Мова – основний засіб спілкування

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського до­свіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

У мові і через  мову  виявляються  такі  найважливіші  особливості  і межі, як національна психологія, характер  народу,  склад  його  мислення, самобутня   неповторність   художньої    творчості,    етичний стан і духовність. Мова - це явище  дуже соціальне.  Мовою неможливо оволодіти   не без  спілкування   з   іншими   людьми.   Хоча   процес спілкування значною мірою  заснований  на    жестах  -  кивках, манері посміхатися і хмуритися, -  мова  є найголовнішим засобом  передачі культури. Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання. Вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні. Мова, крім цього, є важливим державотворчим чинником, засобом консолідації народу. Саме тому кожен свідомий етнос дбайливо ставиться до рідної мови, оберігає її.

1.2 Загальне поняття про мовознавство

Мовозна́вство (лінґві́стика) — наука про мову в усій складності її прояву; природну людську мову взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників ( додаток № 1).

Мовознавство — це гуманітарна наука. Вона є розділом культурології (поряд з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (поряд з літературознавством), а також галуззю семіотики — науки про знаки^]. Як окрема дисципліна мовознавство оформилася в середині 19 століття. Мовознавство — наука про мову взагалі та окремі мови світу як її індивідуальні представники.

Лінгвістика вивчає не лише існуючі (що існували або можливі в майбутньому) мови, але і людську мову взагалі. Мова не дана лінгвістові в прямому спостереженні; безпосередньо спостерігаються лише факти мови, або мовні явища, тобто мовні акти носіїв живої мови разом з їх результатами (текстами) або мовний матеріал (обмежене число письмових текстів на мертвій мові, якою вже ніхто не користується як основним засобом спілкування).

Будучи гуманітарною наукою, лінгвістика не завжди відокремлює суб'єкт пізнання (тобто психіку лінгвіста) від об'єкта пізнання (тобто від мови, що вивчається), особливо якщо лінгвіст вивчає свою рідну мову. Лінгвістами часто стають люди, що поєднують тонку мовну інтуїцію (чуття мови) із загостреною мовною рефлексією (здатністю замислюватися над своїм мовним чуттям).