12.Основні аспекти імітаційного моделювання

Імітаці́йне моделюва́ння — це метод, що дозволяє будувати моделі процесів, що описують, як ці процеси проходили б насправді.

Таку модель можна «програти» в часі як для одного випробування, так і заданої їх кількості. При цьому результати визначатимуться випадковим характером процесів. За цими даними можна отримати достатньо стійку статистику. Імітаційна модель — логіко-математичний опис об'єкту, який може бути використаний для експериментування на комп'ютері в цілях проектування, аналізу і оцінки функціонування об'єкту.

Можна виділити два різновиди імітації:

• метод Монте-Карло (метод статистичних випробувань);

• метод імітаційного моделювання (статистичне моделювання).

До позитивних якостей імітаційного моделювання можна віднести:

• надання дослідникові можливості спостереження як кінцевого результату стосовно до показників аналізованого об’єкта, так і процесу його функціонування, що дає змогу одержати шуканий результат;

• широкі можливості щодо масштабування в процесі функціонування модельованого об’єкта;

• забезпечення багатоваріантності досліджень;

• багатофункціональність імітаційних моделей, що відображається в можливостях гнучкого вибору та наступних модифікаціях системи цілей і критеріїв, які бажано розглянути під час проведення імітаційних експериментів;

Зверніть увагу також на недоліки, що притаманні імітаційним моделям:

• оскільки імітаційні моделі за своєю природою є лише засобом для проведення деякого числового експерименту, то результати, отримані за їх допомогою, являють собою не що інше, як поодинокі випадки (можливі варіанти) розвитку модельованого об’єкта. Отже, всі висновки та твердження, зроблені на їх підставі, мають евристичний характер і в певних випадках можуть суттєво викривляти дійсний стан речей;

• у багатьох випадках отримання оцінок стосовно до ступеня наближення (чи невідповідності) між імітаційною моделлю (результатами імітаційного моделювання) і функціонуванням реального об’єкта виявляються проблематичними;

• здебільшого в основу процесу імітації покладено деякий статистичний експеримент, у ході якого використовуються генератори псевдовипадкових величин. Похибки, що об’єктивно притаманні таким генераторам, можуть істотно викривляти результати, отримані в ході імітаційного моделювання.

1. Переваги та недоліки порівняльного підходу

Головною перевагою порівняльного підходу є те, що оці­нювач орієнтується на фактичні ціни купівлі-продажу анало­гічних об'єктів нерухомості. В цьому випадку ціна об'єкта нерухомості визначається ринком, а оцінювач проводить тільки певні коригування, які забезпечують порівняність ана­лога з оцінювальним об'єктом. При використанні інших під­ходів оцінювач визначає вартість об'єкта нерухомості за ре­зультатами попередньо проведених розрахунків. Порівняльний підхід базується на ретроінформації і, від­повідно, відображає фактичний стан корисності для інвесто­рів об'єктів нерухомості, в той час як дохідний підхід орієн­тується на прогнози можливої майбутньої корисності нерухомості, зокрема майбутніх доходів об'єктів підприєм­ницької діяльності. Перевагою порівняльного підходу є також реальне відоб­раження попиту і пропозиції на конкретний об'єкт інвестуван­ня, так як ціни фактично проведеної угоди купівлі—продажу максимально враховують ситуацію на ринку нерухомості.

Разом із тим, порівняльний підхід має ряд суттєвих недо­ліків, які обмежують його використання в оціночній діяльно­сті. Так, порівняльний підхід базується на інформації про стан ринку конкретних об'єктів нерухомості в минулому і не­достатньо враховує перспективи розвитку певного сегменту ринку нерухомості в майбутньому. Крім того, порівняльний підхід можливий тільки за наявності різноманітної фінансової інформації не тільки щодо оцінюваних об'єктів нерухомості, але і щодо великої кількості подібних об'єктів, відібраних оці­нювачем як аналоги. Отримання додаткової інформації про об'єкти-аналоги може бути великою проблемою. При використанні порівняльного підходу оцінювач пови­нен проводити досить складні коригування, вносити поправки в проміжні розрахунки та в підсумковий розмір, наводити сер­йозні обґрунтування таких коригувань. Це пов'язано з тим, що в практиці не існує абсолютно однакових об'єктів нерухомості. Тому оцінювач зобов'язаний виявити всі відмінності в об'єктах нерухомості і визначити шляхи їх врахування в процесі обґрун­тування підсумкового розміру вартості об'єкта нерухомості.