30. Особливості оцінки машин і обладнання

Оскільки рухомість не прив'язана постійно до однієї земельної ділянки, то й оцінка не потребує їх обов'язкової сумісної оцінки з подальшим виділенням вартості машин і обладнання. Якщо машини та обладнання були встановлені на фундаменти, слід враховувати, що за умовами продажу вроздріб не можна орієнтуватися на балансову вартість одиниці рухомості, оскільки в неї входять вартість фундаменту, робіт у тому числі вартість наладки та введення в дію.

Вартісну характеристику, як ціна, можна надати точно лише на одиницю обладнання або групу машин однієї моделі, оскільки різні об'єкти рухомості не мають однорідних показників виміру їх головної характеристики, як їх має нерухомість Використання при оцінці машин і обладнання питомої вартості, не надає потрібної точності та потребує багато коректив, відмінних для кожної групи подібних машин.

Рухомість, на відміну від нерухомості, підлягає набагато більшому моральному зносу, до того ж нерідко такому, що його неможна усунути. Зміна поколінь нерухомості відбувається рідше й з меншими економічними втратами, застарілі об'єкти нерухомості легше пристосувати до зміни умов експлуатації, або іншого функціонального призначення, чим модернізувати застарілу і до того ж зношену техніку. З цієї причини вік машин та обладнання впливає на їх ціну набагато більше, ніж вік будинків та споруд.

При оцінці машин і встаткування необхідно також враховувати ступінь ремонтопридатності оцінюваних об'єктів, і не тільки технічну можливість ремонту, але й доступність необхідних запасних частин. Крім того, швидка зміна моделей та модифікацій машин та обладнання у процесі їх виробництва не дає змоги скласти достатню базу даних для порівняльної оцінки та обмежує можливості використання середніх цін на типові представники групи обладнання.

Досить складною є оцінка спеціального (нестандартного) обладнання, яке не має прямих аналогів на ринку, та й собівартість устаткування власного виробництва не відображає його ринкової вартості. Взагалі, машини й устаткування наступних поколінь не завжди повторюються як близькі аналоги, шо значно ускладнює визначення вартості їх відтворення. В цих випадках розглядається вартість заміщення.

Різниця у строках економічного життя рухомих та нерухомих об'єктів як правило дуже велика. З цим пов'язано багато відмінностей у врахуванні фактору часу. Виробник рухомого майна у ціну виробів включає вартість гарантійного обслуговування та після-продажного супроводу. При перепродажу ці гарантії, частіше за все, втрачаються, то ціна знижується. Нерухомість має довший строк корисного використання й наприкінці цього строку можливо встановити їх виробника. Крім того, необхідно враховувати стадію життєвого циклу об'єкта оцінки й об'єкта-аналога, оскільки в машинобудуванні зміна поширених моделей, звичайно, настає кожні три-п'ять років.

Великий вплив на процес оцінювання рухомого майна оказує порівняно нижча вартість його окремих об'єктів поряд з об'єктами нерухомості. У зв'язку з цим, виробники мають можливість провадити дуже різноманітну стратегію ціноутворення, тоді як ціни побудови об'єктів нерухомості, як правило, знаходяться у більш вузькому діапазоні, оскільки виробники не можуть дозволити собі занизити ціни на свою продукцію Виходячи з цього, метод порівняння аналогів щодо нерухомості дає більш реальний результат ніж відповідно до рухомих об'єктів.

Оцінку вартості машин і встаткування за витратним і порівняльним підходом ускладнює висока питома вага імпортного устаткування. Вітчизняні й імпортні машини не порівняні за технічним рівнем, за якістю, за можливостями ремонту та обслуговування, а також за цінами, які не відповідають відмінностям у якості. Крім того, потрібно враховувати вплив чинного митного законодавства на вартість імпортного товару.

Ринок нерухомості більш одноманітний, як за об'єктами купівлі-продажу, так і за характеристиками виробників нерухомого майна, його покупців та продавців, що створює умови для розробки ефективної бази порівняння з обмеженою кількістю діючих суб'єктів. Наявність великого різноманіття видів, класів, моделей машин та обладнання, виробників, продавців та покупців, вимоги яких до однієї і тієї ж машини можуть дуже різнитися, значно ускладнює застосування порівняльного підходу.

Дохідний підхід, і зокрема метод капіталізації доходу, як достатньо ефективний при визначенні ціни підприємства в цілому або нерухомості, при оцінці машин і встаткування придатний лише для "системної оцінки", тому що потребує визначення відповідного потоку доходів і витрат, які практично неможливо визначити для окремої операції.

Порівняльний підхід при оцінці машин і встаткування, як найбільш універсальний інструмент, забезпечує можливість оцінки будь-якого часткового елементу носія, у тому числі: окремої одиниці обладнання, їх системи або комплексу за ознакою закінченого циклу виробництва, чи усього парку обладнання підприємства загалом, особливо, якщо підприємство невелике. Такі методи потребують визначення аналогів, але навіть якщо повних аналогів немає, можна застосувати систему поправок і оцінка буде досить реальною. Практичне застосування методів можливо за наявністю активного, ефективно функціонуючого ринку й систематизованої інформації про його загальний стан та статистику угод купівлі-продажу рухомого майна.

При використанні витратного підходу, оцінювана вартість визначається шляхом прямого або непрямого підрахунку всієї сукупності витрат, необхідних для виробництва (відтворення) відповідного об'єкта. Слід відмітити іноді продавці орієнтуються на балансову вартість, при визначенні якої до ринкової ціни об'єкта додають вартість його доставки, установки (монтажу) по місцю використання, створення фундаменту, наладки, супутніх капіталовкладень по підведенню енергозабезпечення, вентиляції тощо. Основний недолік витратного підходу — відсутність врахування реальної корисності об'єкта для конкретного покупця, оскільки він оперує абстрактною корисністю взагалі даного виду виробів при встановленому рівні зносу. Існують варіанти змішаного підходу, за якими може застосовуватися або метод залишку для обладнання по аналогії з подібним методом щодо нерухомості або методи побудови статистичних моделей ціноутворення, що виражають залежність ціни об'єкта від складу й значень його технічних характеристик.