23. Інтернет як світовий лабіринт (ілюзія керування світом) у творах митців початку xxі століття.

Основними ознаками його творчості є надмірна сентиментальність у зображенні стосунків між закоханими, трагічність світосприйняття, певна песимістичність, реалістичність в описах, яка часто переростає у відвертий натуралізм. Ідіостиль Я. Л. Вишневського вирізняється поєднанням сучасності і класики, мікшуванням наукового і розмовного дискурсу,надмірною деталізацією топосу, творенням героїв зі схожими рисами характеру та зовнішності, менталітетом, фобіями, професіями (переважно — це науковці) та інтересами.

Одразу виникає низка запитань. Про що сааме цей твір? Який мотив буде провідним? Чи можливо бути самотнім серед мільйонів користувачів Всесвітньої павутини? Чи взагалі можливо закохатись у мережі Інтернет? Чи, можливо, Мережа продукує новий різновид самотності?

Відображення в романі особливостей сучасного буденного життя відігравало й відіграє суттєву роль у популярності художнього твору серед читачів. Читач розпізнає знайомі ситуації, певні події світового та локального масштабу, проводить аналогії із власним життям і життям своїх знайомих та близьких, усвідомлює наявність у героїв книжки певних рис, притаманних більшості сучасних людей. Такі риси роману Вишневського питомі для популярної літератури в цілому. Тому Б. Менцель зазначає, що «часто саме у цьому є причина її успіху, як, загалом, і причина її недовговічності»

У «добу Інтернету» ця книга стала своєрідним гімном коханню, яке спроможне врятувати від самотності, а для героїв книги стало яскравим, незабутнім, проте фатальним етапом їхнього життя.

Співпереживаючи разом із героями книжок Я. Л. Вишневського радісні моменти кохання та сумні, болючі періоди самотності, ми, бажаючи того чи ні, переносимо ці переживання у реальне життя. «Масова» література впливає на формування «людини маси», бо велика кількість людей проходить через ту саму інформаційну призму. Поступово люди перестають прагнути бути індивідуальностями, вони носять однаковий модний одяг, читають однакові модні в певному колі книги, виробляють однаковий світогляд, стиль поведінки та життя. Нормою поступово для багатьох стає лозунг: «Робити як всі!». Проте твори Я. Л. Вишневського не підпадають під це формулювання, вони спонукають до самовдосконалення, до висловлення власної думки, збагачують наші знання, підсилюють емоції, яких так не вистачає у реальному житті, сприяють формуванню індивідуальності та чуттєвості. Добре, що сааме його твори стали популярними, адже не зважаючи на домінантний сумний настрій, вони не викликають депресій, а лише дають підґрунтя для роздумів над власним життям, допомагають людям побороти самотність та навчитись з нею жити. Хіба не в такій допомозі полягає основне призначення літератури?

24. Співставлення модерної і постмодерної культури як зіткнення двох світів у романі п. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці».

П.Зюскінд подав у романі чіткий до схематизму опис творчого процесу, що складався із здатності відчувати справжню красу буття, не затемнюючи її своєю власною недосконалістю. Не випадково один із ключових символів роману — відсутність у Гренуя власного запаху і прагнення увічнити прекрасне. Саме для цього йому потрібно було опанувати парфумерне мистецтво. Отже, автор у романі створив власний міф про мистецтво. Його головні ідеї такі: творчий геній — породження світового смороду, він із самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виник всупереч світові як опозиція для нього. Шлях мистецтва виявився антигуманним, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю. Парфуми — це витвір мистецтва маргінального героя Гренуя. Парфуми водночас відчужені від матеріальності та вилучені з часу завдяки своїй стійкості. Світова досконалість у них не лише збережена, а й облагороджена. На початку роману письменник подав детальний опис цвинтаря, де народився головний герой. Саме картина смороду, який панував там, стала символом недосконалості світу. Адже, народившись у такому світі, герой як митець був приречений. Так і сталося, він пішов із життя у тій самій атмосфері, де панували запахи смерті. Запах став досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. Запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже давніх символів. Постмодерним є головний герой роману Жан-Батіст Гренуй — одинак, чужинець, маргінал("по той бік" етичних обмежень і заборон, тих основоположних принципів, на яких ґрунтувалось суспільство), який перебуває у стані непоборної ізоляції від світу. А відсутність власного запаху є ознакою приреченості і його прагнень, і самого героя. Гренуй прагне влаштовувати своє життя незалежно від людської спільності, змінити її за власним мистецьким витвором, який докорінно відрізняється від загальноприйнятих життєвих цінностей. Його приваблює ідея опанувати світом і мистецтвом, яка набуває хворобливоабсурдних форм через створення дивопарфумів, запах яких мав би знищити цей “сморідний” світ (за висловом Гренуя) і перетворити на запашне царство краси і гармонії. Через свою модерністську ідею Гренуй бажає досягти “абсолютного стану” чи то у мистецтві, чи то у житті. Патрік Зюскінд у своєму романі критично досліджує це явище духовного життя і демонструє його катастрофічні наслідки. Коли питання етики, естетики, філософії вступають у протиріччя одне до одного, людина приречена на загибель. Зюскінд розкриває трагізм становища постмодерного героя, стверджуючи прописні істини, які проголошують, що людина не може існувати без інших людей, що головною рушійною силою мистецтва є любов, що досягнути “абсолютного стану” через ідею створення дивопарфумів на основі запахів вбитих двадцяти п’яти красунь є абсурдною і неможливою. У постмодерністському романі Зюскінда порушується зовсім нова тема: тема духовних розчарувань і пошуків ізольованої від суспільства особистості, тобто, Гренуй прагне стати “надлюдиною” — “по той бік добра і зла”, інакомовність роману розкривається через метафору запаху, яка має приховане значення — це моральний стан суспільства. іі.