
- •Загальна характеристика світової літератури на межі XX-xxі століть. Найвiдомiшi митцi I тексти.
- •Особливості переходу від модернізму й авангардизму до постмодернізму.
- •Взаємовплив елiтарної та масової культури.
- •Витоки постмодернізму. Постструктуралізм як колиска теорії постмодернізму.
- •Філософське та літературознавче підґрунтя літератури кінця XX ст. (постструктуралізм, деконструкція, герменевтика).
- •Генетичні й типологічні зв’язки творчості письменників кінця XX століття з загальними тенденціями розвитку літературознавства й культурології.
- •Особливості екзистенційного роману в літературі постмодернізму.
- •Естетика інтертекстуальності в літературі постмодернізму.
- •Образ лабіринту як символ естетики постмодернізму.
- •Символ лабіринту як загадкова модель світобудови у творах митців-постмодерністів.
- •Неоміфологізм і містичність мистецтва межі XX-xxі століть.
- •Походження і призначення образу (мотиву) лабіринту в світовій культурі.
- •Значення обряду ініціації в контексті інтерпретації образу лабіринту. Трактування грецького міфу про Мінотавра в творчості письменників XX століття.
- •Риси постмодерністської естетики.
- •Руйнація традиційного сюжету, пародійна «гра» з героєм, читачем, чужими текстами в творах постмодерністів.
- •Феномен симулякру. Поняття ризоми.
- •Особливості постмодерністського героя.
- •Нові художньо-естетичні тенденції в літературі на межі XX-xxі століть.
- •Збереження гуманізму змісту в межах незвичних формоутворень художніх творів початку xxі століття.
- •Ключові мотиви і образи творів початку xxі століття: відображення хаосу буття через «хаос» тексту.
- •Роль і значення образу-символу Інтернету як явища сучасного мобільного світу.
- •Інтернет як світовий лабіринт (ілюзія керування світом) у творах митців початку xxі століття.
- •Співставлення модерної і постмодерної культури як зіткнення двох світів у романі п. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці».
- •Інтерпретація романтичної культурної традиції в романі п. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці».
- •Метафора запаху як ключове поняття в романі п. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці».
- •Міфологічні й біблійні алюзії, нарощення змістів, багатозначність інтерпретацій у романі Дж. Фаулза «Маг».
- •Багаторівнева організація тексту в романі Дж. Фаулза «Маг».
- •Відображення прийому «гри» в творчості Дж. Фаулза.
- •Особливості постмодерністської поетики творів Дж. Фаулза.
- •Специфіка сюжетобудови новелістики Роалда Дала.
- •Художня своєрідність драматургічного доробку Тома Стоппарда.
- •Жанрова типологія прозової спадщини с. Белоу.
- •Образ головного героя роману с. Белоу «Герзаг».
- •Інтертекстуальне поле роману у. Еко «Ім’я троянди».
- •«Магічний реалізм» у творчості г.-г. Маркеса.
- •Суть прийому «гри» в повісті р.Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон».
- •Інтертекстуальність новелістики х.-л.Борхеса.
- •Специфіка художнього світу Кена Кізі.
- •Образна символіка в романі к. Кізі «Політ над гніздом зозулі»..
- •Специфіка втілення архетипів жінки, матері в поезії Віслави Шимборської.
- •Особливості метафоричного відтворення дійсності в ліриці а. Вознесенського.
- •Новаторський характер оповідання о. Солженіцина»Один день Івана Денисовича».
- •Житєвий і творчий шлях Олександра Солженіцина: тріумф чи трагедія?
- •Інтертекстуальні зв’язки лірики й. Бродського з російською літературою срібного віку.
- •Художня картина світу в ліриці й. Бродського.
- •Художні принципи й засоби створення характерів у романі в. Войновича «Життя та незвичні пригоди солдата Івана Чонкіна».
- •Антитоталітарний пафос і філософська проблематика прози о. Солженіцина.
- •Ідейно-тематична і жанрова типологія поезії є. Євтушенка.
Нові художньо-естетичні тенденції в літературі на межі XX-xxі століть.
Постмодерн - широка культурна течія, що включає в себе філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. З одного боку, умонастрій постмодерну несе в собі відбиток модерністського розчарування в результатах цивілізації, .ідеалах класичної культури та гуманізму, з іншого, - авангардистським установкам на новаторство, відкидання та заперечення старого протистоїть намагання скористатись усім попереднім досвідом, включити його в широку палітру сучасної культури. У праці А. Тойнбі "Осягнення історії" постмодерн трактується як кінець західного панування в релігії та культурі. Провідні західні політологи визначають його як наслідок неоконсерватизму, символ постіндустріального суспільства, що знаходить вираз у тотальному конформізмі та естетичному еклектизмі. Більш-менш широкої популярності термін постмодернізму набув після виходу книги Ч. Дженкса "Мова постмодерністської архітектури" (1977). Автор визначив нову течію як відхід від екстремізму та нігілізму, часткове повернення до традицій. Не вступаючи в конфлікт із класикою, включаючи її до своєї орбіти, постмодерн водночас дистанціюється від неї, розмиває класику, відміняючи ряд її канонів, тобто утворює досить гнучку систему. Характерні риси класицизму трансформуються майже на протилежні: величне замінюється дивним, трагічне - парадоксальним. Свідомий еклектизм живить гіпертрофо-вану надмірність художніх засобів та прийомів. Найсуттєвішою рисою постмодернізму є перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до універсального гуманізму, що обіймає все живе - людину, природу, Всесвіт. Відмова від європоцентризму та етноцентризму сприяє перенесенню уваги на весь світ, звідси - релігійний, культурний, екологічний екуменізм. Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння - ігровий, естетський. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні). У наш час "немає нічого живого та святого", що колись піддавалось модерністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом. Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомий італійський вчений Умберто Еко. У його бестселерах "Ім'я рози", "Маятник Фуко" та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації. Одним з головних принципів постмодерну стала "культурна опосе-редкованість", або коротко - цитата. "Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані", - помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повторювати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементами художньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини. В американському студентському анекдоті розповідається про студента-філолога, який, уперше прочитавши шекспірівського "Гамлета" був розчарований: "Нічого особливого, набір відомих крилатих слів та виразів".