1. Загальна характеристика світової літератури на межі XX-xxі століть. Найвiдомiшi митцi I тексти.

У XIX ст. вважалося, що світ рухається вперед шляхом прогресу, що всесвіт цілком підкорятиметься розумній волі людей, що незабаром буде назавжди покінчено з неуцтвом і стражданням, духовний потенціал особистості розкриється до кінця і буде усунено все, що ганьбить велику гуманістичну ідею. Тепер великі сподівання зміняються іронією і скепсисом, а потім, після катастрофи – світової війни, запанувало трагічне відчуття реальності. Воно стає сутністю епохи модерну. Мистецтво, що бере початок у цій епосі, називають модернізмом.

Усвідомленим і навіть нерідко основним творчим завданням для модерністів була рішуча відмова від колишніх форм мистецтва і від оптимістичного світобачення, що за ними стоїть. Модернізм відтворював світ як царство хаосу, абсурду, жорстокості, несвободи людини навіть у приватному житті, не говорячи вже про її безсилля перед лицем історії, яка розвивається катастрофічно. Це був сильний художній напрямок, що проіснував довгі роки і відкрив багатьох письменників першого ряду.

І все ж таки, не забезпечивши домінуючого положення жодному з напрямків, XX ст. внесло в літературу незворотні зміни. У XIX ст. прагнули, щоб література вбирала в себе всю повноту життя і щоб герой виражав все багатство душевного світу й життєвого досвіду особистості, яка відчуває цю повноту і прагне їй відповідати. Тепер цінувалася, виявилося, не повнота досвіду, а тільки окремі миті. І герой цікавив літературу вже не як яскрава, унікальна особа,а як характерне соціальне явище.

Стало природним написати твір, не те щоб позбавлений будь-яких універсальних істин, а якраз такий, що говорить про неможливість знайти хоча б приватну істину, про ілюзії і відчай, що підстерігають на цьому шляху. Набагато вище, ніж раніше, почали цінуватися форми, що зовсім не нагадують реальне життя. Нарешті, стала підозрілою художня вигадка – здавалося, що вона неодмінно збіднює й схематизує дійсність. І навпаки, дуже поширеними були документальні форми, факти, достовірні свідчення, особливо у тих випадках, коли письменнику доводилося торкатися теми соціальних лих – масового геноциду, епідемій безсудних розправ в ім’я торжества божевільних політичних проектів, атомних бомб, що залишають тільки купи попелу від цілих міст.

Тепер увійшов до вжитку термін «постмодернізм», яким визначають стан сучасної літератури, а іноді й стан суспільства в цілому. Суспільство теж вступило в епоху «постмодерну», тобто знайшло розв’язання основних соціальних й ідейних конфліктів, що довгий час визначали характер його розвитку. Термін «постмодернізм» першим запропонував і обґрунтував французький учений-гуманітарій Жан-Франсер Ліотар у 1979 р., а значні літературні явища, що підтвердили, що насправді виник новий напрямок, відносяться до початку 80-х рр. Це книги італійця Умберто Еко, чеха Мілана Кундери, що залишив свою країну і став французьким громадянином і т. д.

2. Особливості переходу від модернізму й авангардизму до постмодернізму.

Терміном "авангард" (той, що йде попереду, передовий загін) в естетиці XX ст. визначається сукупність усіх різноманітних новаторських, революційних, бунтарських, епатажних, маніфестарних рухів та напрямів в художній культурі першої половини (а іноді навіть! першої третини) XX ст. Авангард - це, насамперед, реакція художньо-естетичної свідомості на глобальний перелом в культурно-цівілізаційних процесах, викликаних науково-технічним прогресом останнього століття. Формування авангарду пов'язане з відмовою від позитивізму в естетиці та реалізму в мистецтві. Як безпосередні предтечі авангарду постають естетика романтизму та імпресіонізм. Романтизм розробив концепцію анти імітаційного (так званого "музикального") живопису та визначив увагу художньої творчості до феноменів підсвідомого. Імпресіонізм заснував тенденції, які стали дуже важливим для розвитку авангарду: масовий, поза індивідуальний характер героя і дуже індивідуальна, особиста точка зору самого митця. За своїм походженням авангард - це художня програма мистецтва світу, який швидко змінюється, світу прискорення індустріального прогресу, урбанізації, світу, де образ життя і художні стилі стають дедалі масовими. Авангард дав і найбільш значущі фігури XX ст., які вже ввійшли в історію світового мистецтва як класики: Кандинський, Шагал, Малєвіч, Клєє, Пікассо, Матісс, Модільяні, Миро, Далі, Джойс, Пруст, Кафка, Еліот, Камю, Іонеско, Беккет, Ле Корбюзье та інші.

Поняття модернізму (фр. moderne - новейший, современный) в широкому розумінні використовується в естетиці та мистецтвознавстві XX ст. для визначення великого кола явиш культури та мистецтва авангардно-модернізаторського характеру починаючи з символізму та імпресіонізму й закінчуючи усіма найновішими напрямками в мистецтві, культурі і гуманітарній сфері взагалі. Модернізм об'єднує різноманітні, досить незалежні напрями, які можуть значно відрізнятися за своїм соціальним чи культурно-історичним значенням (експресіонізм, кубізм, сюрреалізм, поп-арт, мінімалізм, концептуалізм та ін). Хронологічно модернізм обіймає кінець XIX ст. та 60-ті рр. XX ст., включаючи всі авангардні рухи аж до свого "антипода" - постмодернізму. Серед теоретичних предтеч модернізму називають Лессінга, Канта, романтиків. До безпосередніх лідерів відносять Ніцше, Фрейда, Бергсо-на та багатьох філософів і мислителів XX ст. некласичного напрямку, перш за все - екзистенціалістів та структуралістів. Модернізм принципово пориває з усталеними формами художнього відображення дійсності - канонізованим реалізмом, салонним мистецтвом, академічним мистецтвом, відчуваючи кризу цих явищ і в прагненні до оновлення. Для модернізму характерні активність, динамізм, пристрасть до руху, бажання діяти проти (будь-чого, будь-кого) в подоланні традиційних меж, зневага до традиційних цінностей, культурна революційність. Модернізм відмовився від естетики реалізму, від тих вузьких рамок, які нав'язуються традиційною конкретикою сюжету, від ренесансної оптичної системи. Він продукував кардинальні технічні інновації, які відповідали духу технічної цивілізації. Іноді модернізм ототожнюють з авангардом, який розуміють як ранню фазу модернізму. Більш вузьке значення терміну "модернізм" пов'язане з розгляданням його як одного з головних етапів функціонування мистецтва XX ст.: авангард - модернізм - постмодернізм. До найбільш відомих модерністів, твори яких своєю естетичною радикальністю сприяли оформленню модерністської традиції, належать: Дж. Джойс, М. Пруст, Ф. Кафка, Р. Музиль, А. Камю, Т. Манн та ін. (в прозі); А. Стриндберг, Л. Піранделло, Б. Брехт, Э. їонеско, С. Беккет та ін. (в драматургії); А. Арто, В. Хлєбніков, С. Малларме, Р. М. Рільке, Г. Аполлінерта ін. (в поезії); І. Стравинский, А. Шенберг, К. Штокхаузен та ін. (в музиці); В. Кандинський, М. Шагал, К. Малевич, П. Пікассо, С. Далі, X. Міро, П. Клєє, П. Мондріан, Р. Магрітт та ін. (в живописі). До головних напрямів модернізму відносять: абстрактний експресіонізм, конкретне мистецтво, поп-арт, концептуалізм, мінімалізм та ін.

Поняття постмодернізму, постмодерну фігурують в гуманітарних науках останньої третини XX ст. для визначення ситуації, яка склалася в філософії, художній культурі, літературі, літературній та художній критиці та естетиці, політиці, науці і взагалі в культурно-цивілізаційному процесі. Численні визначення постмодернізму не завжди узгоджені між собою як щодо його параметрів, так і щодо хронологічних рамок. Вперше термін "постмодернізм" з'явився у 1917 році (в книзі Р. Ранвіца "Криза європейської культури"). З кінця 1960-х - в 1970-х роках термін використовується для фіксації новаційних тенденцій в таких сферах як архітектура та мистецтво і поступово набуває популярності. В теперішній час існує ціла низка концепцій постмодернізму, які дозволяють взаємно доповнювати одна одну. Термін "постмодернізм" використовують для визначення стану культури в загально-історичному плані (X. Кюнг), як символ постіндустріального суспільства (Д. Белл), як зовнішній симптом глибоких трансформацій суспільства (3. Бауман), тенденцій розвитку в літературно-художньому та архітектурно-художньому плані (Ч. Дженкс, І. Хасан) та ін. Тобто, постмодернізм широка культурна течія, яка в останні три десятиріччя включає в себе філософію, естетику, мистецтво, науку. Постмодерністська культура охоплює широке коло феноменів матеріального та духовного життя.