2. Історія розвитку кадастру

Ведення земельного кадастру зумовлене об’єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю, як джерело матеріальних благ та об’єкт оподаткування.

Згідно з дослідженнями французького етнолога Блондхема термін «кадастр» походить від грецького «kadastrum» і означає реєстрацію території, на якій відбувається її таксація.

Перші відомості про кадастрові роботи (визначення границь земель та їх площ), які дійшли до нас, проводилися ще в Стародавньому Єгипті приблизно 2000 років до нашої ери.

Найстаріша кадастрова карта зберігається в Туреччині у Стамбульському музеї. Це глиняна табличка із зображенням районів, які підлягали оподаткуванню. Цей документ належить приблизно до 2200 року до нашої ери.

Відомості про поземельні кадастри знаходять також у Стародавньому Китаї, Месопотамії, Стародавній Греції і Римі.

Одним з найвідоміших кадастрових проектів був «Domastic book» в Англії (1085 р). Це найбільша колекція фактів про землю і найважливіші податкові документи.

З розвитком суспільства змінювалися форми оподаткування, а тому вносилися певні зміни у земельний кадастр. Найбільшого поширення набули такі три основні його види:

• за маєтками (господарствами);

• за угіддями;

• за окремими ділянками (парцелами),

які давали порівняльну оцінку відповідно окремих господарств, угідь, земельних ділянок.

Порівняльна оцінка землі у кадастрі проводилися за даними ринкових цін на землю або за чистим доходом.

В умовах приватної власності ринкові ціни на землю часто служили показником її якості. Тому земельний кадастр, який проводився на основі ринкових цін на землю, отримав назву реального кадастру. Результати реальних кадастрів виявлялися не завжди точними і тому цей вид земельного кадастру не знайшов значного поширення.

Більшість земельних кадастрів базувалася на відмінностях дохідності від землі за середнім чистим доходом, який визначався як середня різниця між нормальним валовим доходом і затратами виробництва. У літературі цей вид земельного кадастру називають парцелярним, оскільки він проводився за чистим доходом з окремих ділянок (парцел).

Найбільше поширення і розвиток мали земельні кадастри в країнах Західної Європи у XVII-XIX ст..

Батьківщиною класичного земельного кадастру вважається Північна Італія, де одержав розвиток так званий міланський земельний кадастр, створення якого відносять до 1718-1732 рр. Починаючи з 1718 р. Джовані Джакомо Маріоні (Мілан) першим розробив кадастр на основі визначення границь земель методом тріангуляції і полігонометрії. Програма цього кадастру включала створення карт у масштабі 1:2000 для італійських провінцій Мілан і Мантуа. На картах відображали парцели, типи ґрунтів, чистий дохід, який був основою оподаткування.

На принципах міланського кадастру були розроблені кадастри Франції, Бельгії, Австрії, Голландії, і Швейцарії.

Цікаво, що в 1807 р. Наполеон доручив відомому математику Даламберу виконати зйомку більш ніж 100 млн. парцелей, класифікувати їх по ґрунтах та продуктивності, встановити прізвище кожного власника і залежно від загальної продуктивності ділянки визначити величину податку.

Позитивно оцінюючи матеріали земельних кадастрів європейських країн (Італії, Франції, Австрії), слід зазначити, що дії з оцінки земель були досить складними, оскільки вона проводилася за спеціальними тарифами для кожної общини, а іноді й для кожного маєтку. Крім того, ведення земельного кадастру розтягувалося на тривалий період, що призводило до зниження цінності та об’єктивності його даних.

Значним кроком уперед був прусський земельний кадастр, проведений за чотири роки. Підставою для диференційованого розподілу податку приймався чистий дохід, розмір якого визначався для кожного виду угідь.

Науково-методичні основи кадастрів європейських країн застосовувалися в минулому на всій території Західної України, де пізніше велися у вигляді австрійського, чеського, польського, румунського кадастрів.

Що стосується історії розвитку земельного кадастру на інших територіях України, то він тісно пов’язаний з методом В. В. Докучаєва і періодами його проведення наприкінці XIX і на початку XX століть Російською імперією. Тепер кадастр ведеться в усіх країнах світу. Він стає важливим інструментом управління земельними ресурсами в ринковій економіці.