2.1. Інтернет як засіб комунікації

Досягненням наукового потенціалу та технологічних засобів є винайдення інтернету, що поєднує в собі функції практично всіх сучасних ЗМІ: преси, фотожурналістики, радіо, телебачення, інформаційних агентств. Мережа синтезує текст, звук, відео. Крім того, має ще й власні ознаки – гіпертексти, гіперпосилання, мультимедіа. А ефект присутності, про який ми вже згадували й який вважається однією зі специфічних властивостей телебачення, в інтернеті знайшов не тільки своє втілення, а й сприяв його розвитку. Віртуальні розмови, прямі ефіри, телемости, телеконференції, блогосфера, соціальні мережі, електронна пошта – і все це в режимі реального часу, це ті складники, без яких нині немислима мережа.

Інтернет як засіб соціальної комунікації і як журналістська комунікативна інтенція є предметом детального розгляду вітчизняними і зарубіжними авторами. Зокрема українська журналістикознавча школа представлена ранніми роботами В. Різуна, В. Іванова й О. Мелещенка. Згодом до дискусії долучилися І. Артамонова, Л. Городенко, Т. Чілачава, В. Коляденко й ін. Сучасний дискурс представлений численними працями молодих науковців (наприклад, Т. Фесенко) і зрілих теоретиків (наприклад, Б. Потятиник). Не менш розвинена і російська теоретична думка, яку представляють, серед інших О. Біккулов, О. Вартанова, Я. Засурський, Л. Землянова, О. Калмиков, Л. Коханова, О. Коцарев, М. Лукіна, О. Путилов, О. Смислов, П. Сухова, І. Фомичова, О.Шеремет. Соціальні особливості інтернету як феномену СК і МК вивчає А. Родіонов. Напрацювання попередників дають можливість говорити про наявну фундаментальну основу, відповідно до якої можна формувати й розробляти теорію мережевої комунікації (зокрема, в інтернет середовищі).Метою статті є обґрунтування інтенцій щодо визначення інтернету як засобу соціальних комунікацій.

Удосконалення мережі, а найголовніше її унікальна можливість оперативно доносити інформацію до аудиторії в будь-якому куточку світу, використовуючи властивості різних традиційних комунікативно-інформаційних засобів, спричинили виникнення новітнього медіа – інтернет-журналістики. Враховуючи швидкий поступ наукової думки, найближчими десятиліттями мережеві мас-медіа займуть одне з провідних місць, а може, й найголовніше, серед усіх джерел інформації.

Мережеве середовище, яке визначає сутнісні поняття МК, у більшості випадків орієнтується на такий інформаційно-комунікативний ресурс, як інтернет, у зв’язку з чим формуються головні пріоритети когнітивної залежності мережевого спілкування з функціональними реаліями всесвітньої мережі. Зацікавлення інтернетом, стільниковими засобами зв’язку, інтерактивними формами спілкування нині можна вважати найбільшим всесвітнім хобі. Тому досить часто, працюючи з мережевими ресурсами, людина не задумується про причини появи такої інфраструктури та наслідки, з якими вона може стикнутися в результаті проведення надмірного часу в інтернеті.

Інтернет походить від складання англійських слів Inter-connected Networks (Internet) – об’єднані мережі й означає глобальну телекомунікативну мережу інформаційних й обчислювальних ресурсів. Нині інтернет налічує 2 млрд користувачів, що дорівнює 29 % усього населення світу. Для деяких країн Європи це значення наближається до 90 % мешканців (наприклад, Данія – 86 %, Нідерланди – 87 %, Великобританія – 83 %, Ісландія – 97 %), для інших – не перевищує 15 % (майже всі держави Африки), Україна віднедавна перейшла бар’єр у 33 % [12].

Тематичні спрямування, наявні в мережі, настільки широкі, що годі й перерахувати (наприклад, каталог Yahoo! Вирізняє 22 тематичні дочірні сайти, понад 20 тематичних категорій, у межах яких міститься не менше 10–15 підкатегорій). Таке тематичне різноманіття передбачає формування соціальних груп за спільністю інтересів. Питанням інтернету, як складової загальної системи комунікації, присвячено чимало наукових праць українських та зарубіжних науковців. Глобальне поширення мережі триває, викликаючи в комунікативістиці й соціальних комунікаціях активне обговорення можливостей і наслідків цього процесу для суспільно-культурного життя світу. У різноманітті виступів часто спостерігається різниця трактування самого терміна та зв’язків його з усталеною системою гносеологічних сутностей і закономірностей комунікативістики та журналістикознавства. В основу більшості з них покладена комунікативна складова мережі, інші мають технологічне забарвлення. Така широкість і неоднорідність визначається диференціальними підходами до розуміння інтернету як технічної, інформаційної, комунікативної галузей. Відповідно до наукового крену формується пріоритетність функціонального складу й наповнення терміна; орієнтування йде на вузькі галузеві характеристики. Не заглиблюючись у детальний розгляд визначень у межах різноманітних дисциплін, концепцій і теорій, виділимо найсуттєвіші, на нашу думку, ознаки інтернету та спробуємо сформулювати на їх основі дефініцію, яка б найбільш точно передавала семантичні та когнітивні властивості інтернету з погляду соціальних комунікацій. Для розуміння суті інтернету як комунікативного засобу, перш за все, систематизуємо, розглянемо і прокоментуємо деякі визначення й термінологічні визначення, орієнтовані на середовище соціальних комунікацій.

Різність розуміння й неоднорідність тлумачення поняття «інтернет» закладено в його первісному призначенні – здійсненні зв’язку між командними пунктами системи оборони. Головною вимогою при створенні мережі була її невразливість до часткового руйнування під час ядерної атаки. Навіть при виході з ладу деяких гілок і вузлів, повідомлення повинні були потрапляти до адресата. Після соціалізації мережі в середині 80-х рр. минулого століття зміщуються основні аспекти в напрямі масового публічного формування середовища існування й визначення фундаментальних засад функціонування. Нині технічні та технологічні реалії нового тисячоліття зумовили появу та розвиток як новітніх форм комунікації, так і новітніх каналів її передачі, у тому числі «нових медіа», які здійснюють діалогічне й полілогічне мовлення із залученням різних форм та засобів МК. Серед найпростіших визначень інтернету, які навіть не мають авторства, трапляється мережа мереж або глобальна мережа комп’ютерів, що спілкуються один з іншим однією мовою.

Відповідно до «Тлумачного словника концепцій і термінів» інтернет – це всесвітня мережа комп’ютерно-супутникових комунікативно-інформаційних служб, до якої можуть приєднуватися мільйони користувачів, що живуть у різних країнах світу і мають для цього відповідні апаратно-технічні й матеріальні умови .

На думку російського теоретика соціальних комунікацій А. Соколова, дефініція «інтернет» базується на суттєвих функціях, властивих мережі, зокрема це:

• глобальний комунікативний канал, що забезпечує у всесвітньому масштабі передачу мультимедійних повідомлень (комунікативно-просторова функція);

• загальнодоступне сховище інформації, всесвітня бібліотека, архів, інформаційне агентство (комунікативно-часова функція);

• допоміжний засіб соціалізації та самореалізації особистості й соціальної групи шляхом спілкування з зацікавленими партнерами, всесвітній клуб ділових та інших партнерів [10].

Російський вчений І. Засурський у своєму дослідженні «Масмедіа другої республіки» визначає інтернет як набір комунікативних каналів, комунікативне середовище [2].

Нині термінологічно-поняттєвий апарат інтернету включає понад 500 визначень загальноконцептуального й вузькосемантичного спрямувань з виділенням й акцентуванням на тих чи інших родових характеристиках. Для нас актуальними є трактування соціально-комунікативного спрямування. Отож, інтернет – це:

• всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами [3];

• всесвітня комп’ютерна мережа (взаємозв’язок мереж), яка дає можливість використовувати глобальні інформаційні ресурси та передавати повідомлення будь-якого виду між різними абонентами –користувачами. Інтернет уможливлює, у тому числі проводити заочні інтерв’ю, прес-конференції в режимі реального часу [8];

• назва інформаційної супермережі, яка своїм постійним генеруванням новітніх технологій, зокрема об’єднанням десятків мільйонів комп’ютерів, кількість яких зростає з кожним роком, сприяє створенню інформаційного простору шляхом одержання, збирання, упорядкування, оформлення й поширення нових ідей, швидкісної передачі даних та повідомлень на будь-яку тему та в будь-якому обсязі, якими користується широка аудиторія в усіх реґіонах світу, у тому числі й журналісти, що забезпечує їхній творчий потенціал, накладає певний відбиток на рівень і змістовність ЗМІ. Основні компоненти інтернету: мережа комп’ютерів, електронна пошта, тексти, провайдери, сервери, файли, браузери. Інтернет – середовище інформаційного обміну, що найбільш динамічно розвивається [6];

• всесвітня мережа об’єднаних комп’ютерних мереж передачі інформації, що мають глобальну децентралізовану структуру [9];

• глобальна соціально-комунікативна мережа, призначена для задоволення інформаційно-комунікативних потреб індивідуумів і груп через використання телекомунікативних технологій [11];

• нове медійне середовище, новий засіб поширення й отримання інформації. Він є складовою різних видів СК, включаючи їх у своє середовище [7, 10];

• об’єднання транснаціональних комп’ютерних мереж, що працюють за різними протоколами й пов’язують різні типи комп’ютерів, фізично передаючи дані по телефонних проводах і оптоволокну, через супутники й радіомодеми; це сукупність інформаційних ресурсів, зв’язаних засобами телекомунікації на основі гіпертексту, розкиданих по всьому світу. Одиницею гіпертекстових даних всесвітньої павутини є веб-сторінка. З точки зору пересічного користувача інтернет, – це реальна можливість використання комплексу сучасних технологій – мультимедіа, гіпертексту, клієнт-серверів, захисту інформації за допомогою брандмауера та ін.

Інтернет як складова спілкування у формі технічного каналу чи технології передачі інформації ще не виокремлює тип комунікації. Його слід визначати «через ряд соціальних, а не технологічних ознак, що характеризують як канал, так і учасників, зміст, цілі і результати комунікації» [7, 10].

Російський вчений О. Шеремет підтверджує нашу тезу про те, що досі питання про віднесення інтернету до засобів масової комунікації у науковому співтоваристві залишається дискусійним.

Притому, що така складна й затребувана комунікативна форма, як інтернет, часто виступає об’єктом досліджень у системі наукових дисциплін, що вивчають комунікативний простір. Саме всесвітня мережа є нині найбільш динамічною у розвитку й найменше вивченою формою масової комунікації.

Збереження інформації та її передача наступним поколінням є запорукою успішного розвитку в майбутньому. До традиційних форм архівування інформації та знань, таких як книжки, нині додалися різні видицифрових пристроїв, наприклад DVDтакартки пам’яті, обсяг для зберігання на яких є необмеженим. Інтернет, як і будь-який інший архів, є пристроєм зовнішньої пам’яті, який може зберігати будь-які види текстової, графічної, аудіовізуальної та іншої інформації. У цьому архіві можна знайти електронні публікації, мультимедійні продукти, інтернет-сайти, наукові та культурні бази даних. На відміну від письма чи друкарства інтернет є активним сховищем інформації. Розміщена в мережі інформація є доступною з будь-якої точки світу, що надає інтернету властивостей глобального світового архіву.

У доповіді «Незважаючи на кордони», підготовленій членами коаліції Global Internet Liberty Campaign (Глобальна кампанія за свободу інтернету) Дж. Демпсі і Д. Вайцнером [2,], зазначено такі унікальні характеристики інтернету:

• глобальність. Інтернет надає негайний доступ до інформації з усього світу. Простою електронною поштою так само легко надіслати повідомлення до іншого континенту, як і до сусідніх дверей у будинку. Через всесвітню мережу тисячі газет і десятки тисяч інших джерел інформації стають доступними з усіх куточків світу;

• децентралізованість. Інтернет задумувався як децентралізована структура. Відсутність «контролерів на вході», які існують у радіомовленні, кабельному телебаченні, доступність численних сторінок, незв’язаних географічним розташуванням, – означає, що матеріали можуть майже завжди оприлюднюватися поза контролем урядів, монополій чи олігополій;

• відкритість. Інтернет має низькі бар’єри для доступу.Вартість створення й поширення інформації надзвичайно низька. Завдяки інтернету будь-який власник комп’ютера й модема може бути видавцем – «цифровим Гуттенбергом»;

• місткість. Інтернет має необмежені ресурси для зберігання інформації;

• інтерактивність. Інтернет розроблений для двосторонньої комунікації: усі користувачі інтернету можуть бути як доповідачами, так і слухачами;

• підконтрольність користувачеві. Інтернет дає змогу користувачам здійснювати набагато більший вибір, ніж навіть кабельне телебачення чи короткохвильове радіо. Користувач може контролювати, який зміст досягає його комп’ютера;

• інфраструктурна незалежність. Інтернет не прив’язаний до жодної інфраструктури.

Російський дослідник соціальних і мережевих комунікацій О. Шеремет виділяє такі ознаки інтернету:

• соціально-комунікативна суть мережі, зумовлена комунікативно-просторовою і комунікативно-часовою функціями, тобто властивість забезпечувати рух інформації у просторі та часі;

• призначеність для задоволення інформаційно-комунікативних потреб індивідуумів і соціальних груп, обумовлених їх прагненням до соціалізації й самореалізації;

• входження у систему електронної комунікації завдяки використанню комп’ютерної бази і телекомунікативних технологій;

• глобальні масштаби .

Комунікативні послуги інтернету включають електронну пошту, конференції в мережі (групи новин, онлайн конференції, відеоконференції), спілкування онлайн (форум, чат), системи автоматичної розсилки повідомлень та ін.

Обмін повідомленнями за допомогою інтернету суттєво відрізняється від передачі інформації звичайними комунікативними засобами. Більшість користувачів не має прямого доступу до ресурсів глобальної мережі. Вони отримують його через постачальників телекомунікативних послуг, які фактично є посередниками між користувачами. Електронне повідомлення, рухаючись мережею, проходить крок за кроком, від одного оператора до іншого, вибираючи найоптимальніший зі шляхів, доки не досягне адресата.

Інтернет на сучасному історичному етапі активно впливає на культурну та соціальну інфраструктури суспільства. Він став підґрунтям для розвитку нових моделей СК; руйнуючи мовні, демографічні, соціальні та інші бар’єри, дає можливість для творчої, інтелектуальної самореалізації особистості. Таке функціональне навантаження мережі дає підстави говорити про інтернет як соціальний феномен, тісно пов’язаний з технологічними явищами.тМи схильні розглядати інтернет як мережу комп’ютерних мереж, яка найчастіше виступає найдешевшим та найефективнішим засобом обміну інформацією між особою чи організацією та зовнішнім світом. У цьому випадку акцент зміщено у бік корпоративного призначення мережі. Інтернет – об’єднання транснаціональних комп’ютерних мереж, що працюють за різними протоколами і пов’язують різні типи комп’ютерів, фізично передаючи дані через телефонні дроти й оптоволокно, супутники й радіомодеми. Інтернет – це сукупність інформаційних ресурсів, зв’язаних засобами телекомунікації на основі гіпертексту, розкиданих по всьому світу. Одиницею гіпертекстових даних всесвітньої павутини є веб-сторінка. Таким чином, ми підходимо до діалектичного питання розуміння інтернету як середовища інформаційного споживання з погляду його належності до системи медіа. Це питання протягом останнього часу викликає найбільше дискусій, в яких озвучуються часом подібні, часом – діаметрально протилежні трактування й розуміння світової мережі як інформаційно-комунікативного засобу. Ми схильні розглядати інтернет як форму мережевого комунікативного середовища, в якому реалізуються максимальні можливості для налагодження розуміння між індивідами, спільнотами, структурно-організаційними елементами, включаючи державні й урядові інфраструктури. На мою думку, та частина мережевих ресурсів, що екстраполює себе як ЗМК, як правило, виконує загальні умови, необхідні для функціонування масової комунікації: наявність аудиторії, об’єднаної спільними інтересами й ціннісними орієнтирами; поширення соціально значущої інформації; варіативність форм подання інформації (паралельне використання лінійного та нелінійного текстів, аудіо, відео, ілюстрацій).