1.

Наразі популярне слово, поняття і термін "політологія" походить від двох грецьких слів: "politike" – державні та суспільні справи, і "logos" – слово, вчення, зміст. Перше слово (поняття) ввів у науковий вжиток Арістотель, друге – Геракліт. Синтез цих слів визначає політологію як науку про політику.

Політика як специфічна діяльність людей з моменту свого виникнення потрапила в поле уваги дослідників, але тривалий час перебувала у складі єдиних філософсько-естетичних та релігійних поглядів і уявлень.

Історично першою формою осмислення політики була релігійно-міфологічна, потім знання про політику стали складовою частиною філософії. Проте вже в давнину існували й спеціальні праці, присвячені аналізу політичної діяльності. Конфуцій, Платон, Арістотель, Цицерон, Фома Аквінський, Макіавеллі, Монтеск'є та інші залишили свій теоретичний "слід" в історії світової політичної думки.

Визнання політичної науки в західних країнах – регіоні, що дав світові дивовижну плеяду мислителів як самостійної галузі знань, відбувалося поступово. Політологія довгий час розвивалась в межах історичної науки (США), або вважалася частиною філософії, соціології та юриспруденції (в Західній Європі).

Швеції належить першість у створенні кафедри політики в Упсальському університеті (1662 р.), хоча політику вивчали і в першому університеті США – Гарварді, відкритому в 1636 році. Так само в 1857 р. в Колумбійському коледжі було створено кафедру історії та політичної науки. В 1872 р. у Франції відкрито Вільну школу політичних наук, а в 1895 р. в Англії організовано Лондонську школу економіки й політичної науки.

Останнім часом США почали відігравати провідну роль в політичних дослідженнях і в організації власне науки, що й стало передумовою створення в 1903 році Американської асоціації політичних наук.

XX століття стало періодом ствердження політології як самостійної науки й академічної дисципліни. В 1998 році під егідою ЮНЕСКО створено Міжнародну асоціацію політичної науки (МАПН), метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки.

Своїми досягненнями сучасна політологія зобов'язана зусиллям вчених різних країн, таких як: Т. Парсонс, Д. Істон, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Р. Даль, Б. Мур, М. Вебер, Г. Моска, Г. Алмонд, В. Парето, Э. Кембелл та ін. Великий внесок у розвиток політології зробили К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін, Г. В. Плеханов та інші теоретики марксизму.

В Україні політологія як самостійна академічна дисципліна з'явилася в 90-х роках XX ст. Її стали викладати у вузах і середньо-спеціальних навчальних закладах як обов'язковий предмет. Затребуваність політології обумовлена початком переходу українського суспільства до самостійності, ринкової економіки, що помітно підвищило інтерес до політики у людей, які стали активними учасниками соціальних змін. Політична наука була покликана пояснити стрімкі економічні, політичні, психологічні й культурні трансформації українського суспільства.

У найбільш загальному вигляді політологія – галузь знань про політику, закони функціонування і розвитку політичного життя держави і суспільства, що відбивають процес включення соціальних груп, особистостей в діяльність по вираженню політичних інтересів і політичної влади.

Об'єктом політології є політична сфера суспільства (політична дійсність), усі явища й процеси, що до неї відносяться. В глобальному суспільстві – це політична підсистема, яка взаємодіє з економічною, соціальною, ідеологічною (духовно-моральною) підсистемами.

Предметом політології є в основному феномен політичної влади, закономірності її функціонування і використання в державно організованому суспільстві.

Влада – це специфічний феномен, завдяки якому політологія виділяється в окрему самостійну науку. Політична наука забезпечує системний, комплексний аналіз влади, а також досліджує політичні явища, діяльність інститутів та організацій поза полем зору відповідних наук: політичний світогляд, культуру, поведінку, методику й методологію аналізу політичних процесів. Предмет політології не характеризується суворою демаркацією, тому постійно збільшується кількість її спеціальних тем.

Стосовно розуміння предмета політології виділяють два підходи: плюралістичний і моністичний. Прихильники плюралістичного підходу включають до політології різні дисципліни: історію політичних і правових учень, політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію. Прихильники моністичного напрямку розглядають політологію як окрему галузь дослідження зі специфічними методами. Так, у французьких та італійських посібниках термін "політологія" застосовується для позначення дисципліни, яка вивчає політичні режими, інститути, елементи громадянського суспільства. В англо-американській традиції відповідна дисципліна називається "порівняльним правлінням".

Політологія в моністичному значенні включає два аспекти: етатистський (державознавчий), який охоплює коло проблем, пов'язаних із функціонуванням державних інститутів; кратологічний, що вивчає владні відносини на всіх рівнях суспільства.

Політична наука розробляє свій понятійно-категоріальний апарат. Уявлення про категорії, які використовує політологія, дає схема 1.

 

Центральними категоріями політології є такі, як політика, політична влада, держава, політична система суспільства. Вони конкретизуються й описуються блоками інших понять. Наприклад, поняття "політична система" корелює з поняттям "громадянське суспільство" і розкривається в ряді супідрядних йому понять: політичний інститут, політична партія, громадські організації й рухи, політичний режим, правляча еліта, демократія, диктатура та ін. Ціла система понять характеризує якісну сторону політичної реальності – політичну культуру. Це політична свідомість, політичні цінності, принципи, традиції й норми, політичні позиції, політична соціалізація, політична активність, політичне відчуження, конформізм, а також ряд інших понять, що відбивають істотні сторони тих чи інших типів політичних культур і їхніх модифікацій.

Структура політології як академічної дисципліни:

• предмет і методи політології;

• історія політичної думки;

• історія політичної думки України;

• політична система суспільства;

• політична влада;

• політичні режими;

• демократія як форма організації політичного життя;

• держава як основний політичний інститут;

• політичні партії та партійні системи;

• громадянське суспільство;

• політична культура;

• особа в політичному процесі;

• технології політичної діяльності;

• міжнародна політика.

2 . Об'єкт і предмет політології

Згідно із вище викладеним розумінням політичної науки, основним об´єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування і розвитку та зв´язками з економічною, соціальною й духовною сферами суспільства.

Отож, об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:

– політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;

– політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;

– політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.

Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов´язкова, хоч і спирається на примус.

В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу.

Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв´язків соціальних суб´єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.

Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.

Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та здійснення влади. Такий підхід звужує предметне поле полі­тології.

На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об´єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політична наука аналізує структуру державної влади, функціонування політичних інститутів, їх відносини з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичну культуру, взаємозв´язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності.

Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін). Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

Загалом сукупність проблем, досліджуваних політологією, можна поділити на три великих розділи:

1. Соціально-філософське та ідейно-теоретичне підґрунтя політики, системоорганізуючі ознаки й характеристики політичної системи, політичні парадигми, що відповідають конкретно-історичному періоду.

2. Політичні системи та політичні культури, політичні режими, їх порівняльні характеристики, еволюція світових політико-ідеологічних доктрин.

3. Політичні інститути, політичні процеси, політична діяльність і політична поведінка.

Предметом політології є певна система знань про політичний об´єкт, а саме:

·        історико-політичні вчення;

·        закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади;

·        джерела, рушійні сили політичного життя суспільства;

·        сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного;

·        конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами;

·        політичні інститути (конституції, центральний уряд, регіональне, місцеве управління, адміністрація та ін.);

·        політичні партії, групи об´єднання, участь громадян в політиці, громадська думка;

·        міжнародні відносини.

Сюди відносять також такі феномени, як: політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політична поведінка, політичне лідерство, громадська думка й засоби масової інформації в політичному процесі, конфліктологія, етнодержавознавство тощо.

3.

Ознайомившись з методологічними принципами політоло­гії (див. підрозд. 4.1.), перш ніж перейти до питань методики політологічного дослідження, маємо з’ясувати, чим же відрізня­ються поняття “методика” й “методологія”.

І хоча нерідко принципової різниці між ними не помічають, вона все ж таки є, і досить істотна. А спільного між ними при­близно стільки ж, скільки між поняттями “техніка” та “техно­логія”.

Отже, під методикою політологічного дослідження розуміти­мемо арсенал аналітичних методів вивчення й аналізу певних аспектів функціонування політичної сфери суспільства. А під методологією — сукупність пізнавальних принципів дослід­ження, що е фактично технологією використання цих методів. Ця технологія має бути концептуально та ідеологічно вибудо­ваною, об’єднувати методи політологічних досліджень з мето­дами, процедурами й процесами, технічними прийомами та за­собами дослідження, аналізу, перевірки й оцінювання здобутих даних.

Отже, методологія політичної науки є, по суті, певним спосо­бом організації дослідження на базі використання конкретно визначеної політологічної техніки [73; 126; 206].

Методика й методологія політологічних досліджень визнача­ються, з одного боку, складністю об’єкта і предмета дослідження (політичної сфери та її компонентів), з другого — міждисциплі­нарним характером самої політичної науки.

З огляду на складність об’єкта та предмета політології, “ро­динних” зв’язків науки про політику із суміжними суспільни­ми дисциплінами (правом, політичними філософією, соціоло­гією, психологією, економією, географією, історією, герменевти­кою, етнографією, екологією, антропологією, демографією та ін.), достатньо логічним виглядає висновок щодо використання по­літологією майже всіх методів з широкого арсеналу суспіль­них наук [49].

Умовно методи політології можна поділити на такі групи.

І.         Загально логічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагаль­нення, індукція, дедукція, моделювання [137; 150].

II. Теоретичні: мислений (у думці) експеримент, математич­на формалізація, аксіоматичний метод, гіпотетичний пе­рехід від абстракції до конкретності та ін. [26; 46; 138; 150; 339].

III. Соціологічні: соціально-політичний експеримент, вивчен­ня документів (контент-аналіз), анкетування (очне і заоч­не — поштове, пресове, аудіовізуальне, електронне), інтер­в’ю, експертне опитування, спостереження (польове, лабо­раторне, випадкове), вивчення соціальних настанов [43; 130; 131; 160; 329].

IV. Соціально-психологічні: соціально-психологічний експе­римент, спостереження, вивчення документів (контент- аналіз), соціометричне опитування, тестування, шкаліру- вання [88; 109; 146; 241; 316].

V. Порівняльно-історичні: історичного опису, конкретного аналізу, порівняльний, періодизації, хронологічний, ретро­спективний, прогностичний та ін. [60; 246; 279; 317; 343].

VI. Емпіричні (біхевіористичні): практичний експеримент, аналіз статистичного матеріалу, конкретне моделювання [41; 126; 321; 329; 356].

VII. Системно-функціональні: декомпозиція, композиція, інс- титуціональний та функціональний методи, структурно- функціональний аналіз [ЗО; 73; 150; 157; 333; 334].

VIII. Діяльнісні (теорії політичних рішень): раціональний, по­слідовних порівнянь, змішано-скануючий, теорії груп [285; 293; 296; 304; 306; 307; 356].

Зрозуміло, що загальнологічні та теоретичні методи викорис­товуються на рівнях насамперед політико-філософського та конкретно-теоретичного аналізу, решта — переважно на емпі­ричному й певною мірою — на конкретно-теоретичному рівні політологічних досліджень.

Розглянемо особливості використання деяких із цих методів у сучасних політологічних дослідженнях.

4.

У суспільствознавстві під функцією (від лат. functio — виконання, здійснення) розуміють роль, яку виконує певний соціальний інститут або процес стосовно цілого. Оскільки така роль реалізується за багатьма напрямами, то звичайно виокремлюються декілька функцій того чи іншого інституту або процесу. Відповідно, функціями політології є основні напрями її впливу на суспільство. В літературі іноді виокремлюються цілі групи функцій політології з включенням до них і конкретних дослідницьких прийомів". Слід мати на увазі, що в навчальній літературі з політології не знайдеться бодай двох підручників чи посібників, у яких виокремлюватися б однакові групи функцій того чи іншого політичного інституту чи процесу. Різні думки висловлюються навіть щодо функцій головного політичного інституту — держави. Такі розбіжності пов'язані, з одного боку, з багатоманітністю напрямів впливу політичних інститутів і процесів на суспільство, а з іншого — з відсутністю єдиного підходу до виокремлення функцій, методологічних принципів і методичних прийомів їх визначення. Узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити п'ять основних функцій політології: теоретичну, методологічну, практичну, виховну і прогностичну. Теоретична, або концептуально-описова, гносеологічна, пізнавальна, функція політології полягає у розробленні нею різних теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища і процеси політичного життя суспільства. З теоретичною функцією політології тісно пов'язана її методологічна функція, яка полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів. Наприклад, категорії «політика», «політична влада», «політична система суспільства», «політичний процес», «політичний режим», «політична партія» тощо розробляються саме політологією, однак широко використовуються й іншими науками. Політологія дає цим наукам дослідницькі схеми, прийоми пізнання політичних явищ і процесів. Практична, або прикладна, функція політології полягає у її зорієнтованості на вирішення конкретних практичних політичних завдань і проблем. На основі розроблюваних нею теоретичних положень політологія формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення тих чи інших заходів і кампаній. Найповніше практична функція політології про-

11 Див., напр.: Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост. Ю. И. Аверьянов. М., 1993. С. 269.

вляється у прикладній політології, основний зміст якої складає розроблення різних політичних технологій. Політологія впливає на формування світогляду індивіда, даючи йому знання про політичну сферу суспільного життя, про політичні інститути, права, свободи та обов'язки громадянина, політичну культуру. Вона відіграє вирішальну роль у політичній соціалізації як процесі засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, впливає на формування навиків політичної поведінки. У формуванні світогляду особи, ЇЇ політичній соціалізації полягає виховна функція політології. Важливою є також прогностична функція політології, яка полягає у її здатності передбачати, прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття і виконання політичних рішень. Реалізація цієї функції передбачає моделювання політичних процесів і відносин, завчасне проведення наукових експертиз найвагоміших політичних рішень на предмет реальності очікуваного від них ефекту.

Політологія як самостійна наука має свій специфічний предмет дослідження, завдяки чому вона констатувалась в самостійну дисципліну. Але політологія взаємодіє та тісно пов’язана з рядом інших суспільних наук, об’єктом яких також є (більш чи менш) політична сфера суспільного життя. До них, поперед усе, можна віднести філософію, історію, соціологію, юриспруденцію, політична економія, соціальна психологія. Філософія, як відомо, претендує на роль загальнометодологічної дисципліни, предметом її дослідження виступають найбільш універсальні принципи мислення та пізнання. Філософія розглядає найбільш загальні питання політики, визначає методологію світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ та процесів. Філософське обгрунтування політики використовується політологією для формування загального погляду на політику, розуміння її взаємозв’зку з іншими секторами суспільного життя, аналізу політики. Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій та рухів. Використання матеріалів та досягнень історичної науки допомагає враховувати досвід та традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідків співвідношення політології та історії визначається тим, що , з одного боку, політична наука допомагає створити теоретичну базу аналізу реальної еволюції політичних процесів; з іншої – історія та сучасна політична практика слугують не тільки визначеними критеріями правильності теоретичних висновків політичної науки, але й основою нових узагальнень та висновків. Соціологія та політологія найбільш тісно пов’язані один з одним. З точки зору об’єкту та методів дослідження політологія та така галузь соціології як політична соціологія, мало різняться. У соціологів політологія активно сприймає методи вивчення політичного життя, особливо тих явищ та процесів в політиці, які проходять за участю великих мас людей. Досягнення соціологічних знань впливають на технологію політику виборчої боротьби, методи пропаганди, свободи керівництва масовою поведінкою. Але залишаються і принципові відмінності в предметі їх дослідження. Політологія розглядає політику як процес, який підкорений певним закономірностям. Соціологія політики вивчає цей процес не сам по собі, а його “людський вимір”. Її цікавить, як політика впливає на розвиток людей та їх спільнот. У політології в центрі уваги політика, її складові, рух та ефективність; в центрі уваги політичної соціології – людина в політиці, взаємозв’язок політичних та соціальних відносин. Правова наука, як відомо, пов’язана з врегулюванням відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі і в сфері політики. Право та політика – дві взаємопов’язані сфери суспільного життя. З одного боку, політична держава санкціонує та констатує систему права, роблячи її публічною, загальнообов’язковою, всезагальною, причому її порушення тягне за собою заходи державного впливу, але з іншого боку, сама держава підтримується та забезпечується правом. Спільним між політологією та правовою наукою є те, що вони досліджують державно-правові проблеми та явища. Але між ними є й істотні відмінності. Відомий голландський юрист Г.Гроцій вважав, що “предмет юриспруденції – це питання права та справедливості, а предмет політичної науки – доцільність та користь”. Важлива відмінність між політологією та правознавством витікає з різниці між політичною та адміністративно-правовими сферами управління. Право та адміністративно- правова сфера – це поперед усе закони, укази, розпорядження; політика, політична сфера управління – це стратегія та тактика поведінки та діяльності людей та їх організацій, вплив владних структур на суспільство за допомогою не скільки правових норм, скільки багатьох інших засобів та заходів (силових, матеріальних, ідеологічних, психологічних та інших). Друга відмінність між політологією та правознавством – в тому, що норми права досить визначені, а політика більш змінлива та непостійна. В різних групах людей існують відмінні, змінюються політичні цінності та принципи, та й сприймаються вони по-різному. Політика є більш гнучкою та протирічивою, менш визначеною та постійною, ніж право, сферою взаємодії людей. Іншими словами, правову науку цікавлять ті політичні відносини, які здійснюються за участю держави та регулюються правом. В сфері її уваги знаходиться структура владних відносин, норми та інші форми забезпечення її сталості. Політологія звернена до вивчення динамічного боку цих відносин, який несе на собі відбиток впливу людської свідомості, діяльності, культури. Політична економія, економічно обгрунтовуючи політичні процеси, дозволяє бачити в останніх боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Економіка має вирішальний вплив на політичні явища шляхом вольових зусиль людини, яка , знаходячись в неоднорідних умовах (історичні, ідеологічні, культурні, природньо-географічні, інші), по-різному сприймає її вимоги, використовує різні засоби, форми та методи впливу. Але й політика має зворотний вплив на економічні процеси, закріплюючи, гальмуючи або стимулюючи їх розвиток. За допомогою політики та політичної влади соціальні шари, що займають в суспільстві домінуюче становище, закріплюють та помножують свій матеріальний стан, гарантують його незалежність від можливих посягань з боку інших членів суспільства. У зв’язку з цим економічну науку можна розглядати як одну з методологічних основ політології. В свою чергу, політологія дає наукове обгрунтування принципів відпрацювання та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів. Соціальна психологія вивчає закономірності та механізми формування, функціонування та розвитку суспільно-психологічних явищ, процесів та станів, суб’єктами яких є різні соціальні групи, шари, індивіди. Предмет її вивчення складають суспільно-психологічні явища, в тому числі в сфері політики. Звідси – тісна взаємодія цієї науки з політологією. Разом з цим, кожна з цих наук виконує по відношенню один до одного методологічну роль. Знання політичних закономірностей дозволяє розкрити сутність психологічних явищ в сфері політики, а знання психологічних закономірностей допомагає виявити глибинну сутність політичних процесів. На стиці політології та соціальної психології склалася та розвивається відносно самостійна наукова дисципліна –політична психологія, предметом якої є психологічні фактори політичної поведінки людей. Зрозуміло, політологія взаємодіє не тільки з вказаними вище науками. Взаємозв’язок політології існує з географією, антропологією, етнографією, демографією. Сучасна політична наука виявляє інтерес до предметів вивчення таких природничих наук, як біологія, екологія, інші. На закінчення даної теми можна поставити питання: а навіщо студенту будь-якої “неполітичної” спеціальності потрібні знання про політику? Справа в тому, що будь-який ВНЗ, незалежно від спеціалізації, готує поповнення в ряди інтелігенції, особливого соціального прошарку, якому притаманні певні соціальні риси. В “Британській енциклопедії” слово “інтелігенція” трактується як “група інтелектуалів, яка знаходиться в опозиції до існуючої влади”. Оригінальне визначення, але справедливо по суті! Адже прогрес суспільства залежить від його спроможності випрацьовувати альтернативні ідеї, відстоювати їх право на існування, кращі з них втілювати в життя. Громадянськість, тобто свідоме та активне виконання громадянських прав та обов’язків – корінна якість інтелігента. Право на опозицію має кожна особистість. Але опозиція повинна бути у відповідності з законом, проявлятись з високою політичною культурою. А для цього необхідний мінімум знань, вмінь, що й надає політологія. Особливе значення політологія має для конкретної людини в суспільстві, яке тільки створює демократичні засади життя. Політологія збагачує особистість політичним досвідом, формує свідомого та самостійного суб’єкта історичного процесу.

5.

Політика (від грец. politike — мистецтво управління державою) — існує думка, що цей термін поширився під впливом трактату Арістотеля про державу, правління (урядування) та уряд, який він назвав «Політика». Аж до кінця XIX ст. політичне знання традиційно розглядалося як вчення про державу, тобто про владу інституціо-нального, державного рівня. Однак розвиток політичної думки і уявлень про державу привів до виділення власне науки про державу як відособленого явища стосовно політичної філософії і політичної науки. Уявлення про політику значно розширилися, а розуміння політики окреслилось як досить складна проблема і стало предметом найрізноманітніших тлумачень. Нині їх існує багато. Назвемо деякі з них. Політика — відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завоювання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання. Політика — курс, напрям, на основі якого виробляються і приймаються рішення, заходи щодо формування і виконання різних завдань. Наприклад, «міжнародна політика уряду», але разом з тим «торговельна політика фірми». Політика— конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угруповання) та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади. У даному випадку кажуть: «займатись політикою», або навіть «триматися подалі від політики». Політика— більш широке явище, а саме, як мистецтво управління людьми в суспільстві, організація життя громадян, розподіл та перерозподіл ресурсів, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру чи, навпаки, ведення війни, контроль суспільства і людини. З цього приводу слушним буде зауваження американського соціолога Толкотта Парсонса: «Феномен є політичним настільки, наскільки він зачіпає організацію і мобілізацію ресурсів, які необхідні для досягнення мети конкретного колективу чи спільності. Через те кажуть: «Усе — політика». Зміст поняття «політика» важко визначити через його багатозначність. Небагато ще знайдеться слів, настільки насичених значеннями. Відзначимо, що «двоїстість» взагалі характерна для цього слова в його вживанні й саме вона приховує його можливе значення.