Розділ 3. Художні засоби кінематографу

Кінематографія народилася наприкінці XIX сторіччя. Свою назву новий вид мистецтва одержав не випадково: грецькі корені («кінема» і «графо»), з яких складене слово, означають «пишу рух». Кіно фіксує не мить, як, наприклад, живопис, а чергування миттєвостей: глядач спостерігає, «як картини рухаються». Воно дає можливість бачити рух, а насправді, глядач бачить життя. Саме тому нове мистецтво відразу прийняли і полюбили. Прообразом кіно вважають театр зображень - виставу, де грають не живі актори, а показують картинки. Один із ранніх видів театру зображень - вистава, розповсюджена у Раджастхані (штат на північно-заході Індії). Головною його особливістю була «стрічка з малюнками» (її довжина досягала дванадцяти метрів, а ширина — півтора).

Винахід кінокамери

У театрі зображень глядач розглядав картинки самостійно; тоді як у сучасному кіно - необхідний кінопроектор. У цього апарата є «прабатько» - камера – «обскура» (у дослівному перекладі з латині — «темна кімната»), винайдена за кілька століть раніше кіно. Знаменитий американський винахідник Томас Едісон хотів «змусити» глядачів переглядати «запис» через окуляри. Розроблений Едісоном апарат — кінетоскоп виглядав як велика шухляда з «вічком»; усередині шухляди рухалась плівка. Глядач, заплативши двадцять п'ять центів, припадав до «віконця» і півхвилини насолоджувався «картинами, що рухаються». Едісон одержав патент на кінетоскоп 31 липня 1891 р., за чотири з половиною роки до Люмьєра, а перший переглядовий зал «Кінетоскоп Парлор», де стояло десять шухляд з окулярами, він відкрив 14 квітня 1894 р. - за півтора року до першого публічного сеансу, на якому Люмьєр продемонстрував свій винахід.

Римський поет Лукрецій Кар у поемі «Про природу речей» писав:

Настільки велика швидкість і стільки є образів усяких.

Тільки лише перший зник, як зараз же в іншому покладений

Новий народиться за ним, а нам здається, рушив перший.

В основі кінематографічного запису лежить явище персистенції. Якщо взяти готову плівку і розглянути її, можна побачити окремі кадри, «що розбивають» рух на дрібні фази. Під час показу кадри стрімко змінюють один одного, створюють ілюзію, що зображені люди і речі рухаються. Сучасні фільми тривають у середньому дев'яносто хвилин і відтворюють величезну безліч рухів. Щоб глядач бачив всі ці рухи, середній по довжині фільм містить біля ста тридцяти тисяч окремих кадрів. Малювати їх від руки - колосальна праця. Знаходяться, однак, мужні люди: це мультиплікатори, або, як тепер говорять, художники анімаційного кіно. Кількість фільмів, що випускаються великими студіями, обчислюється десятками, у світі - тисячами. Якщо кожен кадр замальовувати від руки, потрібна незлічима армія малювальників. Потрібен був засіб, що миттєво схоплює те, що відбувається. Таким засобом стала фотографія. Без неї кіно було б неможливе.

Розділ 4. Люди, які працюють над кінофільмом

Фотографія запам'ятовує відображення предметів завдяки особливій властивості солей срібла розкладатися на складові елементи і чорніти під дією сонячних променів. Вчені називають цю властивість світлочутливістю. Якщо покрити поверхню предмета солями срібла, то в місцях, на яких падає більше світла, сіль буде розкладатися інтенсивніше, даючи більш густу чорність. Неосвітлені ж ділянки не зміняться і залишаться білими.

Кіно - задоволення дороге. Адже для того, щоб глядач побачив задум сценариста та режисера втіленим на екрані, потрібна величезна кількість складних механізмів і пристосувань, безліч людей повинні серйозно попрацювати. Сценарій, написаний драматургом, - це ще не фільм. Як повинна виглядати майбутня картина, знає режисер. Зіграти сцену можуть актори. Оператор фіксує на плівку камери все, що відбувається. Драматург, режисер, актори, художники, гримери, освітлювачі - кожен робить свою роботу, тому що фільм - результат колективної творчості.

Кінофільм - підприємство комерційне. Ані драматург, ані режисер, ані оператор, ані актори в більшості випадків не можуть зняти його за свої гроші. Тому в кіноіндустрії існує ще одна важлива професія - продюсер, який організовує весь процес виробництва. Незважаючи на те, що у драматурга постійно є в запасі кілька сценаріїв, а режисер завжди окрилений ідеєю якого-небудь фільму, у джерел кінокартини стоїть саме продюсер. Продюсер повинен знати, що саме хочуть бачити глядачі на екрані, чітко знати, для якої категорії людей буде зніматися кіно. Потім продюсер вибирає режисера, здатного зняти фільм у потрібному жанрі, сценариста, який напише відповідний сценарій. В процесі створення сценарію продюсер часто «підправляє» плани драматурга, адже він знає, що сьогодні потрібно глядачу.

Коли сценарій написано, обрано режисера, продюсер шукає необхідне фінансування. Він звертається в різні структури, обираючи учасників фінансування гарного фільму - це частина рекламної кампанії. Назва фірми може бути написана в титрах, чи її фірмовий знак може виникнути в кадрі. Продюсер бере участь також у підборі акторів, знімальної групи, художника, композитора. Значна частина його роботи - реклама і прокат фільму.

Сценарій фільму - це не роман, не повість і не розповідь, хоча часто в його основі лежить прозаїчний твір. Сценарій будується за законами драматургії, що мають на меті залучити й утримати увагу глядача.

Всі знамениті голлівудські фільми будуються за однією схемою:

1.У першій частині фільму - експозиції ( лат. - «виклад», «пояснення») показують героя і навколишній його світ. Звичайно на це витрачається зовсім небагато часу - від трьох до десяти хвилин.

2.Наступний момент сценарію називається поворотним пунктом, чи спалахом інтересу.

3. Наступні частини фільму, найбільші за часом, це - ускладнення, та драматичні перипетії (грецьк. - «раптова зміна в житті», «несподіване ускладнення», «складна обставина»).

4. Обов'язкова сцена - кульмінація (лат. - «вершина»). У ній емоції героїв, а разом з ними й емоції глядача досягають межі. На щастя, у грі все не по-справжньому.

5. У фіналі фільму, який йде за кульмінацією, частіше щасливий кінець, який можна побачити майже в будь-якому голлівудському фільмі.