Перші фільми братів Люм’єр

1. «Вихід робітників з фабрики»

2. «Прибуття потягу на вокзал Ла с’ота"

3. «Сніданок дитини»

Ці фільми вражали глядачів тим, що точно фіксували дійсність. Короткі життєві замальовки заклали один з перших напрямків у кіномистецтві, що стали згодом називати «лінією Люм’єра», — документально-реалістичне, максимально достовірне відображення навколишньої життя.

Самі того не підозрюючи, брати Люм’єр і Жорж Мел’єс стали зачинателями нової професії — професії кінорежисера.

Термін «режисер» був запозичений з театральної практики. Однак у кінематографії ця професія наповнилася новим змістом. Кінорежисер не тільки вибудовує мізансцену (мезанкадр) і репетирує з акторами, ставлячи перед ними визначену задачу, але він також повинний враховувати і технічний бік справи.

Чим досконалішим ставало кіно, тим більше в ньому з'являлося нових професій. В останні роки до них додалися фахівці з комп'ютерної графіки, створені величезні лабораторії, що працюють на індустрію кіно. І усе більш важливе місце став займати продюсер — той, хто забезпечує фінансування фільму і зацікавлений у просуванні його на кіноринку.

Брати Люм’єр удало сполучали в собі якості режисерів і продюсерів, тому справа в них йшла успішно. Жорж Мел’єс був творцем іншого типу: новий винахід залучав його своїми неймовірними можливостями, але він погано орієнтувався у світі бізнесу і тому швидко прогорів. Мел’єс не зміг витримати конкуренцію з великими студіями, що з'явилися, і до 1914 р. припинив свою діяльність у кіно.

У 10-х рр. в Росію прийшло прийняте в Німеччині слово «кіно», однак остаточно воно затвердилося в нас лише в 20-х рр.

У 10-х рр. письменник Леонід Андрєєв назвав «кінемо» «Великим". З його легкої руки всі нові терміни, що використовувалися стосовно до кінематографа, почали супроводжуватися цим епітетом. Однак суперечки з приводу «німоти» кіно не вщухають до сих пір. Одні кінознавці вважають, що німе кіно було особливим видом мистецтва, зі своїми законами й естетикою, причому відсутність слова визнають головним його достоїнством.

Розділ 2. Режисери і актори в кіно

Розвитку образотворчої культури фільму сприяла майстерність операторів, які змогли до кінця 20-х рр. перетворили кіно у свого роду «кіноживопис». Індивідуальна операторська манера додавала фільмам неповторної чарівності. Багато режисерів хотіли працювати з одним оператором. Графічна чіткість і виняткове мистецтво ракурсу Едуарда Тиссе ідеально відповідали режисерським задумам Сергія Ейзенштейна. Анатолій Головешка, що працював у традиціях російського реалістичного живопису, був улюбленим співавтором Всеволода Пудовкіна. Данило Демуцький за допомогою різних насадок на об'єктив, огортав серпанком пейзажі і «малював» портрети акторів у м'яких, приглушених тонах. Разом з Олександром Довженко він створював поетичне кіно.

У кіно головною фігурою для глядача завжди був актор. Саме кінематограф сприяв народженню цілої плеяди зірок. Кінозірка – це не просто талановитий актор чи акторка; це втілення ідеалів, відображення глядацьких бажань і надій. Віра Холодна, Іван Мозжухин, Чарлі Чаплін, Грета Гарбо, Жан Габен, Мерилін Монро, Любов Орлова, Олексій Баталов, Бріжжит Бардо, Джек Ніколсон, Андрій Миронов, Леонардо Ді Капріо - всі вони не тільки втілювачі суспільних настроїв, вони диктують моду і стиль, стають прикладом у житті, символами своєї епохи.