13.10.2 Особливості страхування земельних ділянок

Попри те, що страхування майна є досить розвиненим і поширеним видом страхових послуг, питання страхування ризиків, пов’язаних із використанням земельних ділянок, є порівняно новим.

Слід зазначити, що, відповідно до статті 12 закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998р. № 161-ХІV, об’єкт оренди (земельна ділянка) може бути застрахованим на період дії договору оренди землі за згодою сторін у порядку, встановленому законодавством України.

Під страхуванням екологічних ризиків при використанні земельної ділянки, на думку фахівців, слід розуміти страхування цивільно-правової відповідальності фізичної або юридичної особи (орендаря) за заподіяну шкоду, що може бути завдана земельній ділянці внаслідок зниження родючості або погіршення інших її властивостей (порушення умов використання земельних угідь).

Відносини у сфері страхування, ринку страхових послуг, а також страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб регулюються Законом України „Про страхування”. Суб’єктами правовідносин, що виникають при страхуванні, є:

• страховики – фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності;

• страхувальники – юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Таким чином, страхувальниками можуть бути орендодавці або орендарі земельних ділянок.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані, в тому числі, з:

• володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Застрахованим вважається майно, місцезнаходження якого зазначене в договорі страхування, в тому числі – земельні ділянки (з присвоєним кадастровим номером), будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Страхова компанія у випадку, коли є юридичні або фізичні особи, з вини яких стався страховий випадок, може скористатися правилом регресу, тобто відшкодування завданих збитків за рахунок винної сторони.

У разі суттєвого пошкодження застрахованої земельної ділянки страхове відшкодування слід визначати у розмірі вартості витрат на рекультивацію земельної ділянки до стану, в якому вона знаходилась до настання страхового випадку, але не більше страхової суми, обумовленої договором.

При заподіянні шкоди земельним ділянкам третіх осіб розмір страхового відшкодування має визначатися розміром витрат на відтворення з урахуванням ступеня, характеру пошкодження, зафіксованого у відповідному акті огляду знищеного або пошкодженого майна.

Особливо важливою стає чітка класифікація можливих ризиків, що можуть виникати у процесі використання земель. Доцільно виділити три групи ризиків, що можуть виникати у процесі використання земель:

1) природні, що обумовлені погіршенням земельної ділянки як об’єкту майнових прав унаслідок дії непереборних стихійних явиш;

2) техногенні, що обумовлені погіршенням земельної ділянки як об’єкту майнових прав унаслідок дій або бездіяльності користувача земельної ділянки, що призвели до зниження родючості землі або погіршення інших корисних властивостей землі;

3) організаційно-правові, що обумовлені недотриманням обов’язків землекористувача, що встановлені законом або договором.

Страхування земельних ділянок має забезпечити один із головних принципів земельного законодавства – пріоритет вимог екологічної безпеки. Воно має розглядатися як джерело коштів для відновлення земель у разі виникнення несприятливих процесів, пошкодження або руйнації земельних поліпшень, невиконання обов’язків землекористувачами тощо.