13.9 Договір управління майном

Управління майном – це будь-які юридичні і фактичні дії, вчинювані з цим майном управителем від свого імені згідно з договором. За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснити від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст. 1029 ЦКУ).

Договір управління майном не передбачає виникнення права власності в управителя. Управитель має право лише здійснювати повноваження власника, які передає установник управління. Власнику (установнику управління) залишається лише право власності без повноважень.

Договір управління майном належить до реальних договорів, оскільки він вважається укладеним з моменту передачі майна управителю. Цей договір є оплатним. У ньому мають бути зазначені розмір і форма плати управителя (ст. 1035 ЦКУ). У договорі завжди повинен бути визначений строк управління, тому цей договір є строковим (ст. 1036 ЦКУ).

Договір управління майном може бути як на користь його учасників, так і на користь третьої особи (вигодонабувача).

У ЦКУ договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг.

Сторонами договору управління майном, а значить, і суб'єктами договірного (зобов'язального) правовідношення є установник управління (кредитор) і управитель (боржник), а у випадках, передбачених договором, – третя особа – вигодонабувач.

У ЦКУ вміщено загальні вимоги щодо установника управління (ст. 1032 ЦКУ). Установником управління завжди є власник майна. Винятки щодо кола осіб, які можуть бути установниками управління, не передбачені у нормах, присвячених договору управління. Ними не можуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності.

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми власності – державної, комунальної, приватної (фізичних та юридичних осіб).

Первісний установник управління – власник переданого майна може бути у певних випадках замінений іншою особою (у разі смерті установника і спадкування його майна спадкоємцями за законом або за заповітом).

Управителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦКУ). Майно не може передаватися в управління органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ст. 1033 ЦКУ).

Управитель має особисто виконувати покладені на нього обов'язки з управління майном. Але у деяких випадках йому дозволяється передати свої повноваження іншій особі (замісникові) (ст. 1041 ЦКУ). Управитель відповідає за дії обраного ним замісника як за свої власні.

Вигодонабувачем може бути будь-яка особа, крім управителя майном. Вигодонабувач призначається установником управління майном, про що необхідно вказати в договорі.

У разі, якщо установник управління майном сам не бажає отримувати всі вигоди від майна, переданого в управління, він має право зазначити у договорі особу, яка здобуватиме ці вигоди. Такий договір вважається договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦКУ).

Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і з приводу яких у суб'єктів виникають цивільні права та обов'язки (підприємства як єдині майнові комплекси, окремі об'єкти, що належать до нерухомого майна, цінні папери, майнові права та інше майно). Однією з основних вимог щодо предмета управління майном є необхідність його відокремлення від іншого майна установника управління і від майна управителя (ст. 1030 ЦКУ).

У ЦКУ детально зазначені істотні умови договору управління майном:

1. перелік майна, що передається в управління;

2. розмір і форма плати за управління майном.

Важливим є строк договору, але законодавець не відносить його до істотних умов. У ЦКУ передбачено, що у разі, якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років (ст. 1036 ЦКУ).

Зміст договірного правовідношення з управління майном складають права та обов'язки його суб'єктів, які регламентуються статтями 1037-1042 ЦКУ.

Сторони договору управління майном відповідають за його здійснення. Ст. 1043 ЦКУ присвячена лише відповідальності управителя. Відповідальність інших суб'єктів визначається на підставі аналізу відповідних норм.

Договір управління майном можна припинити як на загальних підставах за згодою сторін або в судовому порядку на вимогу однієї сторони, так і на підставі спеціальних умов, зазначених у законі (ст. 1044 ЦКУ):

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) заяви однієї зі сторін про припинення договору внаслідок спливу його строку;

3) смерті фізичної особи – вигодонабувача або ліквідації юридичної особи – вигодонабувача, якщо інше не встановлено законом чи договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздатною, обмеженою у дієздатності, безвісно відсутньою або банкрутом;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої причини, за умови виплати управителю плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлено інший строк. Наслідком припинення договору є передача майна, що було передане в управління, установникові управління, якщо інше не встановлено договором (пункти 2, 3 ст. 1044 ЦКУ).